Брати грому - Андрусяк Михайло (лучшие книги без регистрации .txt) 📗
Котрийсь учень, здається, Василь Неміш із Чернятина біля Городенки, захотів підмогти Мельникові харчами. Але вручати масло «панові професорові» посоромився, щоб той не розтлумачив якось не так. Тихенько запхав невеликий пакунок до вчителевої теки з підручниками й зошитами. Він того не завважив, пішов собі з повною текою додому. Стояла спека, масло розтопилося, заплямило все, що було в теці з паперів, та ще й штани вчителеві. Наступного дня Матіїв-Мельник переступив поріг класу грозовий. Як розмахнув текою, то промаслені папірці лишень зашурхотіли над нашими пониклими головами. Лаяв нас, на чому світ стоїть. «Маю одні штани, і ті заплямив!» Такого лютого ми його ні до, ні після того трафунку не бачили.
Наприкінці сорок третього навчання в технікумі довелося перервати. Я потрапив у Карпати до табору Української Народної Самооборони, що незабаром переросла в Галичині в Українську Повстанську Армію.
Зелено-золотавою крисанею ліс тягнувся до сонця, що покликувало вечір із-за гори. Осінь вляглася в стоги запашного сіна. Чарівного жовтневого вечора я, Кривоніс, правцював до куреня Липея. Табір на суміжжі Космача й Микуличина зустрів вилиском ватр і збудженим гамором. Стрільці торжествували першу перемогу над німцями.
Організація куреня розпочалася в червні сорок третього. Космацькі хати підперли небеса запашними димами. П’яний від росів ранок зеленим пошумом листя вітав прибульців у військовій формі, зі зброєю через плече. Станичний славного гуцульського села Солідний з-під долоні видивлявся на вояків, що саме перекрочили змійкуватий струмок. Оперед прошкував Богун, за ним — Меч, Шабля, Буревій, Чумак. За декілька днів метикуватий станичний давав притулок у рідному селі ще десяткові бойовиків ОУН, яких припровадив у гори ройовий Скуба. Хлопцям руки свербіли стати до змагу з ворогом, тому часу не гаяли надаремно. Хутко зорганізувалася чота, командиром став Богун. Охітники жваво зголошувалися до невеликого табору Української Народної Самооборони. Гірські села відряджали найкращих леґінів.
Новостворений відділ передислокувався в микуличинський ліс і став зародком першого табору старшинської школи «Чорні чорти». З усіх усюд сюди стікалися скеровані підпіллям ОУН новобранці. Невдовзі було сформовано три сотні. Липей — Дмитро Рачок із Закарпаття очолив сотню вишкільників, він же став командиром куреня. Козак привів «будівельну» сотню з Товмаччини. Його стрільці мали вже добрий вишкіл, тому займалися облаштуванням табору. Звідси й назва сотні. Ще була сотня з кримських татар, калмиків та представників багатьох кавказьких народів, що повтікали від німців. Командував нею високий стрункий чорнявий красень з блискучими очима. Псевдо кавказця вже не згадаю. До формування куреня доклали рук Солідний, станичний Вижнього Березова Голуб, станичний Микуличина Ґонта. Душею і рушієм усіх справ був районний провідник ОУН Орел.
Розпочався інтенсивний вишкіл. Німцям, вочевидь, була не до шмиги бурхлива діяльність оунівців у гірському таборі. Одного дня стійкові заалярмували: з трьох напрямків — від Микуличина, Космача й Вижнього Березова — на табір сунула німецька навала. Курінний Липей чітко віддавав накази. Сотня Козака організовано зайняла оборону з космацького боку. Вишкільна сотня готова була зустріти вогнем німців, які рухалися до табору з Микуличина. Курсанти з бойових позицій спокійно спостерігали за метушливими постатями в мишачих уніформах. З ворогом зустрічалися чоло до чола не вперше. Не минуло й трьох тижнів, як рій Чумака з чоти Скуби здійснив вдалу операцію. Раптовим наскоком стрільці розгромили мадярський ґарнізон у Татарові. Без жертв, осідлавши плечі трофейною зброєю, окрилені перемогою, українські вояки поверталися до табору.
Першим пішов у наступ відділ німців із космацького напрямку. Прожерливі дула автоматів у руках чужинецьких вояків вишукували собі здобич у густих чагарях. Після гаркавих слів команди довгі черги розшматували прозору гірську тишу. Стрільці міцно стискали у руках розбезпечену зброю, але сотенний Козак команди стріляти не подавав. Волів підпустити німців ближче. За помахом правиці сотенного на атакуючих вдарив шквал вогню. Пригощення фашистам прийшлося не до смаку. Вбиті навічно залишилися в неприступних для ворога Карпатах. Живі сірими зайцями рятувалися від свинцевої смерті поміж смерековими стовбурами. У величезній паніці, втратили ж бо командира батальйону, недобиті німецькі вояки втікали на Космач. Повстанці переслідували їх недовго. До табору вже підсувався ворог з микуличинського напрямку.
Сотня Козака знову зайняла оборону. Липей тим часом приймає дотепне й відчайдушне рішення. Маскує свою сотню в густому лісі і пропускає німців до табору. Німаки тирлувалися, мов жебраки по рукодавщину. Як тільки останній ворожий солдат проминув повстанську засідку, сотенний дає команду: «Вогонь!» Заскочені зненацька з тилу німці заметалися, наче дідьки в пеклі. Затиснутим між двома сотнями, їм не залишалося нічого іншого, як виносити ноги. Втекти вдалося небагатьом. Повстанські кулі наздоганяли найпрудкіших. Багато вояків «доблесного фюрера» Адольфа Шікльґрубера знайшли того дня свою безславну кончину в українських Карпатах.
Третій відділ німців, що хутко виступав із Вижнього Березова, ще поспішніше завернув геть на Космач. Почували себе, мабуть, не найзатишніше в безпосередній близькості від повстанців. Смерть одноплемінників не надихала чужоземних солдатів на подвиг. Хоча переслідувати їх уже ніхто не збирався. Стрільці були втомлені боєм.
Вишкільний табір повернувся до звичного ритму життя. Щоденно старшинська школа поповнювалася курсантами. Приходили хлопці навіть з віддалених районів. Напружене навчання проводилося цілодобово. Особливо виснажували нічні заняття.
Розмірений ритм життя старшинської школи перервався наприкінці жовтня 1943 року. Німці мали добрячий храп на повстанців і не збиралися так просто спускати їм з рук ганебний розгром у лісі між Космачем і Микуличиним. Величезною силою з чотирьох керунків посунули на вишкільний табір. Напхом напхані озброєними вояками вантажівки гуркотіли гірськими дорогами з Космача, Вижнього Березова, Микуличина і Жаб’я. Намагалися взяти повстанців у смертельне кільце.
Курінний Липей швидко зорієнтувався в загрозливій ситуації. За його наказом стрільці без зайвої метушні покинули табір. Німці знайшли повстанське пристанище: порожнє і безлюдне. Курінь відмарширував на Волову біля Кривого Поля. Ішли знаними тільки повстанським зв’язковим пішниками. Дві доби таборували в лісі, опісля подалися на Космач. У присілку Завоєли біля підніжжя гори Ґрегіт заквартирували в хатах. Стрільці відпочивали. Командири про щось радились. За три дні оголосили наказ: відібраним стрільцям направитися додому. Були то здебільшого молоденькі хлопці, безвусі юнаки, що могли не витримати великих фізичних навантажень. Провідники не бажали губити молодий цвіт, адже з озлобленими невдачами німцями ставало не до забави. Вони споряджали в гори каральні експедиції. З нацистами треба було воювати, мусилося здійснювати виснажливі переходи горами, постійно маневрувати, відриватися від ворога або ж наздоганяти його. Молоді, недостатньо вишколені хлопці хоч і мали юнацький запал, до тяжкої військової справи поки що не надавались. За рік-два з них будуть добрячі вояки. Але мусять ще гартувати тіло й дух.
Відсіяні хлопці невеликими групами відправлялися зв’язками в рідні терени. Ті, що залишилися, відмарширували на Вижній Березів. Заквартирували під горою Ріг на західній околиці села. За три дні переполовинений курінь поминув Середній Березів і подався на Чорний Потік. У селі відбувся остаточний розподіл стрільців. Основний відділ на чолі з Козаком, бо Липея перевели кудись на Львівщину (загинув там 1944 року), подався в Чорний ліс. Чота Скуби завернула на Космач. З неї Скуба зорганізував сотню і вишколив її до весни сорок четвертого року. До групи Скуби потрапив і я. Правда, довго в ній не пробув. Районний провідник Орел і командир Скуба скерували мене до Коломиї для розвідувальної роботи і зв’язку. Адже я володів трохи німецькою і був учнем технікуму. Поновився в технікумі, щоб окупаційна німецька влада нічого не запідозрила. Технікум служив мені надійним прикриттям від всюдисущого ґестапо.
