Переспівниця - Коллінз Сюзанна (книги полностью txt) 📗
— Це не триватиме довго, — мовив Гейл. — Власне, я здивований, що повстанці прорвалися так далеко. Капітолій перемкне «секрети» на ручне управління й детонуватиме їх тільки тоді, коли жертва потраплятиме в поле дії.
За кілька хвилин те, про що казав Гейл, показали на екрані. Повстанський загін пустив уздовж вулиці чергову машину, детонувавши цим чотири «секрети». Здавалося, що все гаразд. Перші троє солдатів дісталися кінця вулиці неушкоджені. Та коли за ними рушив увесь загін, який налічував двадцять солдатів, вибухнули міни, заховані в трояндових кущах біля крамниці, й усі повстанці загинули.
— Уявляю, як Плутарх нервує, адже він звик сам натискати на кнопочки, — мовив Піта.
Знову почалася трансляція з Капітолія, і зажурена дикторка оголосила, з яких кварталів починається евакуація цивільного населення. Поки вона говорила, я знайшла на своїй паперовій карті відповідні квартали й таким чином визначила можливу лінію фронту.
З вулиці долинули звуки бійки; наблизившись до вікна, я визирнула крізь щілинку у віконницях. У тьмяному ранішньому світлі розгорталася дивна вистава. Біженці з окупованих кварталів потоком лилися в центр Капітолія. Панікери були досі в нічних сорочках і капцях, тоді як зібрані й заздалегідь підготовлені мали на собі безліч одягу. Вони прихопили з собою все — від домашніх собак і скриньок із коштовностями до вазонів. Один чолов’яга в пухнастій піжамі тримав у руках перестиглий банан. Сонні збентежені діти вовтузилися біля батьків, надто налякані чи приголомшені, щоб плакати. Крізь вузьку щілину дітей було видно тільки частково. Пара величезних карих очей. Затиснута в руці лялька. Пара босих ніг, які посиніли на холоді й ледве дибали по нерівній бруківці... Це нагадало мені про дітей з Округу 12, які загинули, втікаючи від бомбардування. Я відійшла од вікна.
Тигріс запропонувала на день стати нашим шпигуном, оскільки її єдину ніхто не шукав. Зачинивши нас у підвалі, вона рушила в центр Капітолія, щоб роздобути всю можливу інформацію.
У підвалі я не могла всидіти на місці — дибала туди-сюди, доводячи всіх до сказу. Щось підказувало мені, що зараз не скористатися потоком наляканих біженців — велика помилка. Якого ще кращого прикриття треба? З іншого боку, кожна людина на вулиці — це ще одна пара очей, яка невпинно шукає п’ятьох повстанців. Але чого ми доможемося, сидячи тут? Ми тільки те й робимо, що спустошуємо наш незначний запас харчів і чекаємо на... на що? На те, що повстанці захоплять Капітолій? Це може забрати місяці, і що мені тоді? Вибігти надвір і привітати повстанців із перемогою? Коїн зажене мене в Округ 13, ще я не встигну сказати «ягода, ягода, ягода». Хіба заради цього я дісталася аж сюди, втратила майже всіх товаришів — і здамся в руки тієї жінки? Я маю вбити Снігоу! До того ж за останні кілька днів сталося стільки всього, що навряд чи я зможу. Якби бодай щось із цього спливло, про недоторканність я можу забути — і свою, і інших переможців. Мені це байдуже, а от декому вона знадобиться. Наприклад, Піті. Хай там що, а всі бачили, що це він штовхнув Мітчела в сітку. Важко навіть уявити, яке покарання присудить йому трибунал під головуванням Коїн.
Надвечір ми почали хвилюватися через тривалу відсутність Тигріс. Усі розмови зводилися до того, що її затримали або заарештували, чи вона здала нас добровільно, чи її поранили в бурхливому потоці біженців. Однак десь о шостій годині Тигріс таки повернулася. Нагорі почулося шарудіння, а тоді відсунулася панель. Повітря сповнив спокусливий запах смаженини. Тигріс приготувала нам шинку з картоплею. Це була перша гаряча страва за останні кілька днів, і спостерігаючи за тим, як Тигріс наповнює мою тарілку, я ледве стримувала слину.
Жуючи, я краєм вуха слухала розповідь Тигріс про те, як їй вдалося роздобути такі смаколики. Виявилося, що за теперішніх обставин торгівля хутром є прибутковим бізнесом. Особливо кидалися на хутро люди, які в паніці залишили весь одяг удома. Дехто досі тинявся вулицями, шукаючи притулку на ніч. Привілейовані мешканці центральної частини міста зачинилися в своїх помешканнях і не впускали нікого. Навпаки, більшість позамикали двері на засуви й затулили вікна віконницями, щоб усі подумали, буцім вони покинули своє житло, а самі сховалися всередині. У центрі міста роїлося безліч біженців, і миротворці ходили від дверей до дверей, вламуючись — якщо це було потрібно — у помешкання й насильно оселяючи там безхатченків.
По телебаченню показали стислу промову старшого миротворця: він повідомив правила поведінки, а головне, скільки біженців на один квадратний метр повинен прийняти кожен мешканець Капітолія. І нагадав, що вночі температура опуститься до мінуса, тож у таку важку годину президент Снігоу очікує від жителів Капітолія не просто смирення, а справжньої відданості. Тоді на екрані з’явилися постановочні сцени, в яких господарі з радісними обличчями впускали до себе вдячних біженців. Після цих кадрів старший миротворець докинув, що президент особисто звелів переобладнати частину своєї резиденції під притулок для біженців, які прибудуть завтра. А наприкінці додав, що власникам крамниць також варто приготуватися до прийому біженців.
— Тигріс, це про вас, — мовив Піта.
І я усвідомила, що він має рацію. Навіть така маленька вузька крамничка згодиться для пари-трійці біженців. От тоді ми справді опинимось у пастці у цьому підвалі, під постійною загрозою викриття. Скільки днів у нас у запасі? Один? Може, два?
Наостанок старший миротворець дав іще кілька вказівок щодо поведінки населення. Здається, ввечері стався прикрий інцидент: розлючений натовп забив до смерті хлопця, схожого на Піту. Надалі про всіх підозрілих осіб слід негайно повідомляти владі, а та вже арештовуватиме підозрюваних і встановлюватиме особу. А тоді показали фото жертви. Єдиною схожістю були біляві кучері, в усьому іншому той хлопець був схожий на Піту не більше, ніж я.
— Люди божеволіють, — пробурмотіла Кресида.
Далі ми переглянули короткі новини, з якими вклинилися повстанці, й дізналися, що сьогодні вони захопили ще кілька кварталів. Я зробила помітки на своїй карті й заходилася уважно її вивчати.
— Лінія С всього за кілька кварталів звідси, — оголосила я. Чомусь від цього я почала нервувати більше, ніж від новини про те, що миротворці шукають житло для біженців. І вирішила зайняти чимось руки. — Я помию посуд.
— Я тобі допоможу, — Гейл заходився збирати тарілки.
Піта провів нас поглядом. У малесенькій кухні Тигріс ми наповнила умивальник водою і мильною піною.
— Гадаєш, це правда? — запитала я. — Що Снігоу впустить біженців у свою резиденцію?
— На камеру — так, — мовив Гейл.
— Тоді вранці я вирушаю, — сказала я.
— Я з тобою, — мовив Гейл. — А як інші?
— Полідевк і Кресида можуть стати у пригоді. Як провідники, — мовила я. Власне, Полідевк і Кресида не створювали проблеми. — Але Піта надто...
— Непередбачуваний, — закінчив Гейл. — Як гадаєш, він досі хоче, аби ми його покинули?
— Можемо сказати йому, що він піддає нас небезпеці, — мовила я. — Може, він погодиться залишитися тут, якщо ми знайдемо переконливі аргументи.
Піта поставився до нашої пропозиції досить стримано. Охоче погодився, що його присутність може поставити нас під загрозу. Я вже була понадіялася, що наш план спрацює, що Піта пересидить війну тут, у підвалі Тигріс, аж тут Піта оголосив, що далі піде сам.
— І що ти робитимеш? — запитала Кресида.
— Ще не знаю. Можливо, відверну увагу на себе. Ви ж бачили, що сталося зі схожим на мене хлопцем, — мовив він.
— А що як ти... втратиш над собою контроль? — запитала я.
— Ти маєш на увазі... перетворюся на мутанта? Ну, якщо я почуватимуся недобре, то спробую повернутися сюди, — запевнив він мене.
— А якщо Снігоу знову тебе впіймає? — запитав Гейл. — У тебе навіть немає зброї.
— Я ризикну, — мовив Піта. — Як і всі ви.
Хлопці обмінялися довгим поглядом, і Гейл потягнувся до нагрудної кишені. Дістав свою пігулку й віддав Піті. Той довго дивився на Гейлову долоню, не приймаючи, але й не відхиляючи пігулки.
