Україна–Русь. Книга перша - Білінський Володимир Броніславович (читать книги без регистрации TXT) 📗
«Святой Алексий митрополит преставился в лето 6886 месяца февраля в 12 день. В 1300 году у знатного боярина Феодора Бяконта, родоначальника Плещеевых, родился сын Елевферий. Он почти в отрочестве постригся с именем Алексия в Московском Богоявленском монастыре…» [112, с. 62].
Хтось же з них помиляється: чи то «Большая Советская Энциклопедия», чи то «Книга глаголемая Описание о Российских святых…» щодо року народження митрополита Алексія. Бо стосовно його батька «Феодора Бяконта» — неправду говорять обидва джерела. Московський князь — Берке (Петро Ординський), який сидів на московському престолі з 1272 по 1290 рік і був страчений ханом Тохтою, у 1290 році не тримав у себе на службі боярина «Феодора Бяконта». А інших московських князів із 1290 по 1322 рік справжня історія не знає. Москвою у ті роки управляли баскаки — ханські намісники. Що зафіксували навіть російські літописи. Послухаємо:
«В лето 6813. Избишася в Ростове два колокола великая. Того же лета преставился баскак Кутлубуг…» [29, с. 282].
Звичайно, помилилася із роком народження майбутнього митрополита Алексія «Большая Советская Энциклопедия» і, як розуміють читачі, — помилка зроблена свідомо. У 70–ті роки XX століття, коли видавалася ВРЕ, дуже добре розуміли, чому треба віднести якомога далі від 1300 року рік народження «сина чернігівського боярина Феодора Бяконта». І головна причина в тому, що російська влада досі боїться, щоб правда про походження московського митрополита Алексія стала відома світовому загалу. Отож робили і робитимуть усе, щоби приховати правду. Щоб зрозуміти, що приховується за цим «доважком брехні», треба звернутись до історичної правди давніх часів. Нагадаю читачам такі незаперечні істини з історії Золотої Орди:
1. Ярлик (дозвіл) на посаду митрополита Золотої Орди давав особисто хан (цар) держави. Таким ханом (царем) Золотої Орди у 50–ті роки XIV століття був Джанібек (1342–1357).
2. Золота Орда як держава у 50–ті роки XIV столітті перебувала в зеніті своєї величі і слави. Тому всі улусні хани (улусники) беззаперечно виконували волю хана.
3. Збереглися давні ярлики (дозволи) хана Джанібека і цариці (ханші) Тайдули на поїздку Алексія до Константинополя. І не тільки вони. Не буду наводити ще з десяток подібних аксіом із законів Золотої Орди. Зазначу тільки, що для Московського улусу в державі Золота Орда ніхто винятків не робив. Це теж аксіома, яка багатьом може не подобатися.
Так от, у Тверського князя Михайла (до хрещення — Беклемиш, як ми пам’ятаємо), саме в 1300 році народився син Дмитрій, який після народження другого сина — Олександра, прийняв «постриг» і був відданий Михайлом Тверським (одним із правнуків Чингісхана), до православного монастиря. Саме з Монастирів, з духовенства, висвячуються єпископи і митрополити.
Аби не бути голослівним, наведу читачам витяги із головного російського літопису — Лаврентіївського та праці Т. Манухіної «Святая благоверная княгиня Анна Кашинская», надрукованої у Парижі 1954 року. Послухаємо:
«Жизнь Анны — матери (дружини Великого князя Михайла Тверського. — В. Б.) начинается на пятый год брака. В 1299 г. родилась дочь Феодора (она скончалась во младенчестве), в 1300 г. — сын Дмитрий, в 1301 г. — Александр, в 1306 г. — Константин, в 1309 г. — Василий» [113, с. 63].
«В лето 6810… (1302 рік. — В. Б.). Того же лета, месяца ноября в 8, на память Архистратига Михаила, быша постриги у князя Михаила (Тверського. — В. Б.) сынови его Дмитрию» [29, с. 209].
За російською історичною наукою, Дмитрій, який отримав «постриг» у 1302 році, пізніше з невідомої причини відмовився від «постригу» та був Великим Володимирським князем у 1322–1325 роках. А в 1325 році, за велінням хана Узбека, був страчений у столиці Золотої Орди Сараї.
Так подають матеріал про Дмитрія Тверського російські історики та літописи, ще й дають йому прізвисько: «Дмитрий — Грозные очи».
Та найцікавіше те, що князь Дмитрій є Святим Російської православної церкви і в репринтному виданні 1995 року книги професора М. В. Толстого на сторінці 300 про нього сказано так: «Святой благоверный великий князь Дмитрий Тверской, мученик (+–1325)».
Тобто святим став князь–розстрига, що, звичайно, викликає подив. Та головне в іншому. На переконливу думку автора, Дмитрій Тверський і митрополит Алексій є однією особою. Російська історична наука для того й вигадала вбивство Дмитрія Тверського, щоби приховати татарське (ханське) походження Московського митрополита Алексія. Бо все, що пов’язане з цією людиною, є винятками з історії та законів Золотої Орди.
І перше, з чого починається фальшування, — це рік народження митрополита Алексія. Він, за церковними джерелами, стовідсотково збігається з роком народження Дмитрія Тверського — 1300 рік.
Потім, ще до смерті митрополита Феогноста (помер випадково під час чуми 1353 року), Алексій поїхав до Константинополя за посадою.
Видати ярлик на митрополичу кафедру Російської православної церкви міг тільки хан Золотої Орди Джанібек. Але незнайома хану людина з Московського улусу — «син Феодора Бяконта» навіть потрапити до хана на прийом не могла. Тим більше, що хан обов’язково мусив знати про «постриг» Дмитрія. Мова йшла про Чингісида найвищого рангу — спадкоємця одного з чотирнадцяти улусів — Володимирського великого князівства. Тому цілком зрозуміло, що ярлик на митрополичу кафедру Орди отримала наближена до хана людина — Дмитрій Тверський.
Стосовно московських князів Данила та його сина Юрія — нащадків так званого Олександра Невського, то у першому томі «Москви Ординської» встановлено, що то вигадані особи московської історії, як свідчать поховання князів Архангельського Собору Кремля.
Цікавим виявився ще один незаперечний історичний факт: Дмитрій Тверський народився в 1300 році, коли московську митрополичу кафедру посідав Митрополит Максим (1283–1305). Саме через малолітство і молоді роки Дмитрія Тверського Константинополь присилав своїх митрополитів у 1309 році — Петра (1309–1326) та у 1328 році — Феогноста (1328–1353). Ось чому ще за життя митрополита Феогноста хан Золотої Орди Джанібек послав до Константинополя Дмитрія Тверського (він же — Алексій) попередити, що в державі є своя людина на митрополичу кафедру. І та людина належала до роду Чингісидів.
Слід мати на увазі: однією з дружин хана Джанібека, після смерті батька Узбека, була донька Константинопольського імператора — Баялунь. Тому відмови з Константинополя бути не могло.
Які ж висновки можна зробити з наведеного матеріалу?
У стародавніх літописах і хроніках, де йдеться про «отичей и дедичей Подольской земли трех братьев татарских Хаджибея, Кутлубугу и Дмитрия», слід мати на увазі, що в них говориться про достовірні ханські особи 1362 року, які були улусними ханами Золотої Орди.
Хаджібей — був ханом Астраханського улусу (улус Берке).
Кутлубуга — був ханом Мохшинського улусу (Беркечара).
Дмитрій — був ханом Московського улусу Золотої Орди.
Згідно із задумом хана Менгу–Тимура (1266–1282), який заснував Московський уділ у 1272 році, улус мав перебирати західні порубіжні землі, які підпорядковувалися безпосередньо золотоординському хану і які князь Ольгерд приєднав протягом п’ятдесятих років XIV століття до володінь Великого Литовсько–Руського князівства.
Тому митрополит Алексій (він же — Дмитро Тверський) і Дмитро Московський (так званий Донський) не могли не направити татарську московську тьму проти Ольгерда.
Синьоводська битва 1362 року зіграла вирішальну роль у зміні психологічного стану підкорених Золотою Ордою народів, бо показала, що Орду можна перемагати та відбирати захоплені нею території.
Після переходу Поділля, а до нього належали землі від Збруча до Дніпра та від Черкас і Звенигорода до Чорного моря, змінилося геостратегічне становище Східної Європи. На арену європейської політики на одне із перших місць вийшло Велике Литовсько–Руське князівство.
