На тведiй землi - Самчук Улас Олексійович (бесплатные полные книги TXT) 📗
Я зайшов до великого за склом магазину, над яким неонові світла висвітлювали форд! форд, форд! монарх, монарх, монарх! меркурій, меркурій, меркурій! Це світло било, як молоти, по моїй уяві і коли я опинився за склом цієї містерії, я почував себе, як святий Данило, в печері з левами на картині Рубенса. Мене одразу зустрів мій знайомий, якого я ледве пізнав, я читав його рекляму в одній з газет, я говорив з ним по телефону, я бачив його ще кілька років тому, коли ми появилися у цьому просторі, але тепер у цій атмосфері він виглядав зовсім відмінно. Він мав на собі дуже елегантний темно-сірий, прекрасно кроєний з прекрасного матеріялу одяг з білим, як перший сніг, комірцем і розкішною, шовковою, темно-бронзовою краваткою. Він був свіжо, дбайливо голений і старанно чесаний, його темне волосся блищало чистотою і, здавалось, він став вищий ростом. Він дуже приязно зі мною привітався, завдав кілька стандартних питань "гав-ду-ю-ду", повів мене в глибину містерії, показав серію моделів, пояснив їх привілеї, відкривав і закривав мотори, роз'ясняв і з'ясовував діяграми. А щоб він рекомендував мені конкретно? Форда, відповів він без надуми. Форд це Америка. Це символ. А також довір'я. Крайслер, Каделак, Дженерал Моторе — без сумніву. Це марка. Розуміється. Але Форд, це також філософія… Мудрість, поезія. В цілій людській історії ви не знайдете цікавішої епопеї розвитку цивілізації, як у цих чотирьох літерах.
Той самий мій знайомий обвантажив мене цілині оберемком відповідної літератури, виданої на найліпшому крейдяному папері з превражаючими ілюстраціями цих чудес, які представлялися на тлі розкішних будинків, пречудових краєвидів, надзвичайних історичних місць, як Римський колізей, як паризькі бульвари, як побережжя Монте-Карльо, як лагуни Гаваїв і завжди в супроводі найвибагливіших красунь у найвибагливіших одягах. Тексти цих публікацій належать до клясики літературного мистецтва, як і Гомер чи Шекспір. "Невгамована елеганція! Цілковито нова порода дорожнього хижака, породженого Меркурієм. З європейським відчуттям стилізації. З характерними прикметами форми, знаними лишень у дорогих марках. Приклад: завуальовані головні світла, — стандарт! Послідовні задні поворотні сигнали, — стандарт! 289 куб. цалів. У-8, - стандарт! Узгіднені сидіння, — стандарт". ітд, ітд… Цей пеан простягався на цілу сторінку друку, а коли дійшло до ціни, то виходило, що ціла ця казкова розкіш віддавалася майже задурно, за вийнятком невеличкого завдатку і зовсім непомітних місячних сплат.
У наслідку цих баляд на подвір'ї моєї "Коломиї" появився справжній, новенький, блискучий фордівський "Меркурій", кольору, за моїми поняттями, "рембль-грін — 108", тобто, на цей час, модерного сіро-зеленого чи краще оливкового відтінку, який найбільше промовляв до моїх вибагливих естетичних вимог.
Ніякий вживаний фольксваген а широка, як степ, і вигідна, як канапа, пружня, елегантна машина, яка нечуйно й елястично, як ангорський кіт, сковзала новенькою автострадою королеви клисавети.
З дозволом на їзду не було труднощів, ще в таборах я брав курси шоферства, у Ванкувері я був власником старого Олдсмобіля, а тому, без ніяких особливих зусиль, я дістав інструкторське благословення тут же недалеко у Куксвілі і єдиного, чого бракувало — це справжнього гаражу, бо моя ославлена шопа, яка бездоганно виконувала обов'язки дровітні, могла лишень ображати гідність мого Меркурія, цього спритного сина Зевса і Маї… Але й тут знадобилось втручання Катрусі… Пані Сомерсет запропонувала мені один зі своїх просторих гаражів, у якому моє божество почувалося зовсім вигідно й щасливо.
Отже я мав радість — велику, рідкісну радість. Це був раптовий, революційний крок вперед. Я почувався в сідлі. Я помножив свій засяг простору, я неймовірно збільшив швидкість. Жити швидко, багато, пружньо — вимога й заповідь доби, жити, щоб зникав час і простір, щоб затерлись границі віддалів, щоб пекло і рай злилися і засіли мирно на лавах Об'єднаних Націй в Ню Иорку.
Але чи можливо справді досягнути рівноваги добра і зла? Знайти середнє аритметичне між правдою й кривдою і урядове скасувати митну сторожу між життям і смертю? і коли наші предки вже знали потойбічний простір, як ми знаємо тепер Америку, коли вони посилали за покійником його жінку, коня, прислугу, запіканку і кашу зі салом, то чому б нам не спробувати ще один Меркурій, який, за теорією релятивности і практикою електронних компюторів, зумів би перевозити нас у позапростори до життя вічного без пересядки на ложі смерти…
Тим часом я мав справжню велику радість. В парі з нею до моєї "Коломиї" завітала ще одна завжди очікувана подія — лист від Лени. Невідомо з яких побуджень вона робила ці рішення писати мені, розуміється з допискою "ніколи не забуваюча" і з виразним наставлениям, що наші стосунки ніяк не згасли і ніколи не згаснуть. Це підливання оливи до вогню наводило на мене тяжку, гнітючу відповідальність, моє вагання набирало сили закону. На цей раз вона гратулювала за "Коломию" і повідомляла, що "ми також переїхали" й подавала адресу "Монт-Роял", чи не тієї самої "монт" з якої ми з нею оглядали те місто, з тими супер-урбаністичними краєвидами. А також повідомляла, що мала виставку, що національна галерія закупила дві її картини, що вона збирається знов до Европи.
На тлі цих повідомлень моя "Коломия" хиталася, ніби її корабель потрапляв зненацька у дикий вир буревію. Мене проймало почуття Каїна, я не міг примиритися з успіхами Авеля, тьмарилось сонце, залягали густі тіні. Але час не стояв. Яка благодать, що нас женуть — згода — незгода — вперед!
Кінчався березень, обіцяла бути гарна весна, по новій автостраді королеви клисавети напроти Оквілу Форд будував чергову свою філію у вигляді казкового, срібного палацу, у моїй хатині задзвенів телефон, на протилежному боці моєї "Коломиї" за річкою загарчав бульдозер, розчищались джунглі, плянувались нові побудови.
Не було спроможности не реагувати на цей поступ. Ночами, на роботі і дома я думав, я викликав Снилика, я радився з фахівцями. Приходила і відходила Катруся, приходила і відходила пані Сомерсет, тепер тітка Ен, які безоглядно снували проти мене змову й посягали на мою свободу. Своїми жіночими сейсмографами вони без слів непомильно вгадували коливання моїх центрів. — Павле! Кава! — Чистий, голубиний голос. Відчинялися наростіж двері і я бачив її у всій її пишній, повній, зрілій красі — силует за моделем Венери Мілоської у біленькому, легкому хвартушку, що його легко торкав і порушував ранній, свіжий вітер.
Зо всіх боків замкненим перстенем облягав ворог, його стратегія досконала, його тактика непомильна. Тітка Ен подвоїла свої візити і останнього разу дала мені ясно зрозуміти, що її Катруся не є більше прислуга, що вона її дочка, що вона адоптована.
— Час і вам прийняти якесь рішення, — казала вона. Її мова звучала категорично. Я посміхався виминаючою невинністю, але на її устах тримтіла погрозлива невмолимість.
— Скільки вам років? — питала вона демонстративно.
— У моєму житті не було років, — відповідав я на це тим же виминаючим тоном.
— Не кажіть нісенітниць! Ви людина зріла!
Можливо збоку моя постава виглядала маньякально, але я вже мав рішення. Будуватися! Вростати у твердь. ідея будуватися просякла мною наскрізь. Скинути нашарування пасивности. Перед зором відкривалась безмежна Америка між двома океанами, в мою душу проникав ритм Ню Иорку. Будови, гіганти, дороги, мости, машини. Я був неможливо жорстокий, коли доходило до цієї точки. Будуватися, значить жити за власною подобою, не гнатися за легким дешевим відрухом. Мене небезпечно спокушало видовище мого сусідства за річкою, де на очах виростала фантастична споруда зі широкими скляними стінами, розкритими краєвидами, кокетливими терасами… Чому б це не був я? Мої телефонні розмови зі Сниликом набрали загрозливого розміру, я був рішений будуватися.
У цих саме днях до моєї хатини під'їхала стара, обдріпана, трьохтонка джі-ей і з неї без поспіху виліз присадкуватий добродій у чорних окулярах, який подав мені візитівку — "Сарабіні і Ко — Бюльдерс енд Девелоперс оф Модерн Говм Комюніті". Дуже приємно. Чим можу служити? Чи не є я власником оцього поземку? Я підтвердив. Його фірма розбудовує весь цей терен і мала б намір заокруглити свою територію по цей бік річки. Чи не мав би я наміру продати цей шматок грунту?
