Код Да Вінчі - Браун Дэн (хороший книги онлайн бесплатно .txt) 📗
— Дай Боже, щоб я не каявся. І що ж ви знаєте про наріжний камінь?
Сайлас, що ховався в густих кущах під вікнами кабінету Тібінґа, стискав у руці пістолет і пильно стежив крізь скляні двері за всім, що відбувалося всередині. Кілька хвилин тому він обійшов будинок і бачив, як Ленґдон розмовляє з цією жінкою у просторому кабінеті. Не встиг він рушити з місця, як до них приєднався якийсь чоловік на милицях. Він накричав на Ленґдона, відчинив настіж двері і наказав гостям забиратися геть. Тоді жінка згадала наріжний камінь, і все змінилося. Крик перейшов на шепіт. Пристрасті вляглися. А скляні двері поспіхом зачинили.
Причаївшись у затінку кущів, Сайлас вдивлявся крізь скляні двері. Наріжний камінь десь у будинку. Сайлас це відчував.
Не виходячи з тіні, він підібрався ближче до дверей, намагаючись почути, про що говорять ці люди. Він дасть їм п’ять хвилин. Якщо за цей час вони не викажуть, де сховали камінь, то Сайласові доведеться увійти і змусити їх зізнатися силою.
Ленґдон відчував, яке величезне враження справила на господаря їхня розповідь.
— Великий магістр? — Тібінґ мало не задихнувся. — Жак Соньєр?
Софі кивнула, бачачи, наскільки той приголомшений.
— Але звідки ви знаєте?
— Жак Соньєр був моїм дідусем.
Тібінґ відсахнувся на своїх милицях і швидко глянув на Ленґдона. Той кивнув. Тібінґ знову звернувся до Софі:
— Міс Неве, я вражений. Якщо це правда, то я щиро вам співчуваю. Мушу зізнатися, для свого наукового дослідження я склав перелік парижан, які, на мою думку, могли б належати до Пріорату Сіону. Жак Соньєр був у цьому переліку поряд із багатьма іншими. Але щоб великий магістр, як ви кажете? Це неймовірно. — Якусь мить Тібінґ мовчав, тоді похитав головою. — Але це все одно незрозуміло. Навіть якби ваш дід і справді був великим магістром і сам виготовив наріжний камінь, він би ніколи не розповів вам, як його знайти. Наріжний камінь відкриває шлях до найбільшого скарбу братства. Онука ви чи ні, він не мав права відкривати вам цієї таємниці.
— Жак Соньєр передав цю інформацію, вже вмираючи, — пояснив Ленґдон. — Він не мав варіантів.
— Йому не потрібні були варіанти, — заперечив Тібінґ. — Є ще три сенешалі, які теж знають таємницю. У цьому полягає досконалість їхньої системи. Один із них стає великим магістром, і вони обирають одного нового сенешаля, якому згодом відкривають таємницю наріжного каменя.
— Ви, мабуть, не додивилися всього випуску новин, — сказала Софі. — Сьогодні вбили не лише мого дідуся, а й трьох інших видатних парижан. Усіх — аналогічним способом. І схоже на те, що всіх їх допитували.
Тібінґ роззявив рот.
— І ви думаєте, це були...
— Сенешалі, — сказав Ленґдон.
— Але як це? Як убивця міг дізнатися імена всіх чотирьох найвищих керівників Пріорату Сіону? Візьміть хоча б мене. Я десятиліттями вивчаю все, що пов’язано з цією організацією, і не можу назвати жодного її члена. Неймовірно, щоб усіх трьох сенешалів і великого магістра викрили й убили в один день.
— Не думаю, що інформацію зібрали за один день, — мовила Софі. — Це схоже на добре сплановану операцію суцільного знищення, Ми вдаємося до цього прийому в боротьбі з організованою злочинністю. Коли управління судової поліції задумує знищити якесь конкретне угруповання, поліцейські місяцями таємно стежать за підозрюваними, прослуховують їхні телефони, доки не визначать усіх головних гравців. А тоді оточують і беруть усіх одночасно. Таке от обезголовлювання. Без керівництва в організації виникає хаос, і її члени виказують іншу важливу інформацію. Можливо, хтось довго й терпляче стежив за Пріоратом, а тоді завдав удару, сподіваючись, що керівники відкриють місце заховання наріжного каменя.
Тібінґа її слова, схоже, не переконали.
— Але побратими нізащо б не заговорили. Вони заприсяглися мовчати. Навіть перед загрозою смерті.
— Саме так, — сказав Ленґдон. — А це означає, що коли вони не виказали таємниці, і їх убили...
У Тібінґа перехопило подих.
— То ніхто вже ніколи не дізнається, де заховано наріжний камінь!
— Так само, — додав Ленґдон, — як і Святий Ґрааль.
Здавалося, Тібінґ захитався під вагою цих слів. Тоді, наче не спроможний більше втриматися на ногах, він безсило упав у крісло й відвернувся до вікна.
Софі підійшла до нього й тихо мовила:
— З огляду на те, в якому скрутному становищі опинився дідусь, цілком можливо, що у відчаї він спробував передати таємницю комусь поза братством. Комусь, кому він довіряв. Комусь із родини.
Тібінґ зблід.
— Але завдати такого удару... стільки дізнатися про братство.. . — Він замовк, в очах у нього застиг страх. — Це могла бути лише одна сила. На таку спритність і підступність здатний тільки найдавніший ворог Пріорату.
Ленґдон подивився на нього.
— Церква.
— Хто ж іще? Рим шукав Ґрааль багато століть.
Софі не йняла віри.
— Ви думаєте, це Церква вбила мого дідуся?
— Церква не раз убивала, щоб захистити себе, — відповів Тібінґ. — Документи, що поховані разом зі Святим Ґраалем, мають вибухову силу, і Церква вже дуже давно намагається їх знищити.
Ленґдон ніяк не міг погодитися з припущенням Тібінґа, що Церква здатна цинічно убивати людей, аби заволодіти цими документами. Йому доводилося спілкуватися з новим папою і з багатьма кардиналами, і він знав, що це глибоко віруючі люди, які б ніколи не схвалили вбивства. Хоч би що там було поставлено на карту.
Софі, схоже, думала так само.
— А якщо припустити, що цих членів Пріорату вбив хтось, не пов’язаний із Церквою? Хтось, хто, вочевидь, не розуміє, що таке Ґрааль? Зрештою, чаша Христова могла б бути доволі привабливою нагородою. Шукачі скарбів часом убивали й не за таке.
— Знаю з власного досвіду, — сказав Тібінґ, — що люди йдуть на значно більше, аби захиститися перед тим, чого бояться, аніж щоб здобути те, чого бажають. У цьому нападі на Пріорат відчувається розпач.
— Лі, — сказав Ленґдон, — у ваших аргументах немає логіки. Навіщо католицькому духовенству вбивати членів Пріорату, щоб знайти і знищити документи, які вони й так уважають фальшивкою?
Тібінґ гмикнув.
— У затишних кабінетах Гарварду ви, Роберте, зовсім розм’якли. Це правда, що святих отців у Римі Бог обдарував непохитною вірою, яка витримає всі бурі. Не страшні їй і документи, котрі суперечать усьому, що миле їхнім серцям. Але як бути із рештою світу? Як бути з тими, кого Бог не благословив абсолютною вірою? Як бути з тими, хто дивиться на жорстокість, що коїться у світі, і запитує: куди ж подівся Бог? З тими, хто спостерігає за скандалами, що ганьблять Церкву, і запитує: хто ці люди, які вдають, що говорять нам правду про Бога, а водночас брешуть, покриваючи своїх же священиків, котрі розбещують дітей? — Тібінґ перевів подих. — Що стане з цими людьми, Роберте, якщо з’являться переконливі наукові докази, що церковна версія історії Христа неточна і що найдивовижніша історія, яку розповіли світові, — це насправді найдивовижніша історія, на яку світ купився?
Ленґдон не відповів.
— Я вам скажу, що буде, якщо ці документи спливуть, — сказав Тібінґ. — Ватикан зіткнеться з кризою віри, безпрецедентною за двотисячолітню історію християнства.
Запала довга мовчанка. Нарешті Софі мовила:
— Але якщо це Церква завдала цього удару, чому вони спохопилися саме зараз, через стільки років? Адже Пріорат тримає документи Санґріл у таємниці. Вони не несуть Церкві безпосередньої загрози.
Тібінґ важко зітхнув і подивився на Ленґдона.
— Роберте, думаю, ви знаєте про останнє завдання Пріорату?
Від цієї думки Ленґдонові перехопило подих.
— Знаю.
— Міс Неве, — сказав Тібінґ, — між Церквою і Пріоратом багато років існувала мовчазна згода. Церква не чіпала Пріорату, а Пріорат тримав документи Санґріл у таємниці. — На мить він замовк. — Однак Пріорат завжди мав намір колись відкрити цю таємницю. Коли настане відповідний день, братство планує довести свою місію до кінця: порушити мовчанку, показати документи Санґріл усьому світові і якнайширше розголосити справжню історію Ісуса Христа.
