Цифрова Фортеця - Браун Дэн (книга читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗

Сюзанна уявила собі заголовки: «ШИФРУВАЛЬНИК ҐРЕҐ ҐЕЙЛ ВИКРИВАЄ ТАЄМНИЙ ПЛАН СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ КОНТРОЛЮВАТИ ІНФОРМАЦІЮ В УСЬОМУ СВІТІ!»

Хіба ж це не реінкарнація скандалу зі «Стрибунцем»? Викриття підступних планів АНБ зробило б Ґреґа Ґейла знаменитим на увесь світ, його слава перевершила б його найсміливіші сподівання! А АНБ знову опинилося б у дупі. «А що, як Ґейл і каже правду? — подумалося їй. — Ні, — таки вирішила вона. — Звісно, що ні!»

А Ґейл далі благав і пояснював:

— Я зупинив роботу твого «слідопита», бо думав, що ти шукаєш мене! Я гадав, що в тебе виникли підозри, що за Стретмором шпигують! Я не хотів, щоб ти помітила витік інформації й вийшла на мене!

«Імовірно, але нереально», — подумала Сюзанна.

— Навіщо тоді ти вбив Картукяна? — різко кинула вона.

— Я його не вбивав! — верескнув Ґейл, перекрикуючи сирену. — То Стретмор його штовхнув! Я все це бачив знизу! Картукян уже збирався викликати системних техніків і тим самим зруйнувати плани Стретмора стосовно створення чорного ходу.

«Який же цей Ґейл хитрозадий! — подумала Сюзанна. — Викрутиться з будь-якої халепи і для всього знайде пояснення».

— Відпусти мене! — знову став благати він. — Я нічого не зробив!

— Нічого не зробив?! — скрикнула Сюзанна, дивуючись, чому Стретмор так довго затримався. — Ви з Танкадо взяли АНБ у заручники. І тримали принаймні доти, доки ти не зіграв проти свого ж напарника. Зізнайся, — суворо спитала Сюзанна, — Танкадо і справді помер від серцевого нападу, чи ти найняв когось зі своїх дружків, щоб кокнути його?

— Яка ж ти сліпа! — заволав Ґейл. — Невже ж ти не бачиш, що я до того непричетний?! Розв’яжи мене! Поки тут не з’явилася служба безпеки!

— Безпека сюди не прийде, — спокійно відрізала Сюзанна.

Ґейл аж побілів.

— Що?

— Стретмор лише удав, що зателефонував.

Очі Ґейла розширилися від страху. Здавалося, що його на мить аж паралізувало. А потім він почав несамовито пручатися.

— Стретмор уб’є мене! Неодмінно вб’є! Бо я надто багато знаю!

— Заспокойся, Ґреґу.

— Я не винуватий! — вигукнув Ґейл, перекрикуючи сирену.

— Ти брешеш! Я маю докази твоєї брехні! — відрізала Сюзанна й рушила по колу до свого термінала. — Пам’ятаєш отого «слідопита», чию роботу ти скасував? Так знай, що я його послала знову. Хочеш, подивимося, чи не повернувся він.

Ясна річ — на екрані комп’ютера Сюзанни блимала іконка, повідомляючи про повернення «слідопита». Сюзанна клацнула мишкою й розгорнула повідомлення.

«Ця інформація й вирішить долю Ґейла, — подумала вона. — Бо Ґейл — це Північна Дакота. Блок даних розкрився. Отже, Ґейл — це...»

На екрані вирисувався «слідопит» — і спантеличена Сюзанна заціпеніла.

«То, напевно, якась помилка, — подумала вона. — “Слідопит” намацав когось іншого — якогось абсолютно випадкового користувача».

Сюзанна обперлася об термінал і перечитала блок даних. То була та сама інформація, яку, за словами Стретмора, він дістав, коли сам ганяв цю програму! Сюзанна тоді подумала, що Стретмор помилився, але ж вона склала програму-«слідопита» бездоганно.

Однак інформація на екрані була немислимою:

— ЕТ? — спитала Сюзанна, відчуваючи, як у неї паморочиться голова. — Енсей Танкадо і є Північна Дакота?

Це було немислимо. Якщо ці дані правильні, то Танкадо та його партнер — це одна й та сама особа. Сюзаннині думки розлетілися навсібіч, немов наполохані набридливою сиреною. «І чому ж Стретмор не вимкне оту бісову штуку?»

Ґейл вигнувся на підлозі, намагаючись поглянути Сюзанні у вічі.

— Що там на екрані? Кажи!

Сюзанна викинула зі свідомості і Ґейла, і гармидер, що панував довкола. «Північна Дакота — це Енсей Танкадо...»

Вона переінакшила шматки мозаїки-загадки, намагаючись скласти їх так, щоб вони пасували один до одного. Якщо Танкадо — це Північна Дакота, то, значить, він надсилав електронну пошту самому собі... і, значить, Північної Дакоти просто не існує. Напарник Танкадо виявився блефом.

«Північна Дакота — це привид, — сказала Сюзанна сама собі. — Дим та дзеркала».

Що ж, це був талановитий трюк. Вочевидь, Стретмор спостерігав лише за однією половиною поля під час тенісного матчу. Оскільки м’ячик увесь час відскакував, то командир вирішив, що потойбіч сітки теж є гравець. Але Танкадо грав на відбій від стінки. Він розхвалював переваги «Цифрової фортеці» в електронних повідомленнях, які посилав сам собі. Він писав листи, надсилав їх анонімному серверу, а той через кілька годин знову повертав їх йому.

Тепер для Сюзанни все остаточно прояснилося. Танкадо сам бажав, щоб командир за ним шпигував... він навмисне хотів, щоб Стретмор читав його електронну пошту. Енсей Танкадо створив уявного напарника, навіть не ризикуючи передавати пароль жодній живій душі! Авжеж, для того, щоб увесь цей фарс видався правдивим, Танкадо скористався таємною адресою... таємною саме настільки, щоб усунути будь-які підозри щодо того, що насправді він створив пастку для дурнів. Танкадо став сам собі напарником. Північної Дакоти просто не існувало. Енсей Танкадо був театром одного актора.

«Театром одного актора».

Сюзанна заклякла від жахливої думки. «За допомогою своєї фальшивої кореспонденції Танкадо мав змогу переконати Стретмора буквально у всьому».

Вона пригадала свою першу реакцію, коли Стретмор розповів їй про незламний алгоритм. Вона переконано запевнила його, що це неможливо. Усвідомлення потенційної загрози, яка крилася в цій ситуації, важким тягарем лягло Сюзанні на серце. Чи мали вони беззаперечний доказ, що Танкадо і справді створив «Цифрову фортецю»? Жодного. Лише хвалькуваті запевнення Танкадо, якими повнилася його електронна пошта. Ну, і звісно... «Транскод»... Цей комп’ютер зациклився на «Цифровій фортеці» ось уже на двадцять годин — здавалося, це триватиме без кінця. Однак Сюзанна знала, що існують інші програми, які могли змусити «Транскод» працювати так довго. І ці програми створювалися набагато легше за незламний алгоритм.

«Віруси».

По її спині поповзли холодні мурашки.

«Але ж як міг вірус потрапити до «Транскоду»?»

Голосом із потойбічного світу Філ Картукян дав відповідь: «Стретмор обійшов “Лабети”!»

І в мить моторошного осяяння Сюзанна збагнула всю правду. Стретмор завантажив файл із «Цифровою фортецею» Танкадо і спробував послати його до «Транскоду», щоб той його розшифрував. Та фільтри забракували цей файл, бо він містив небезпечні мутаційні рядки. Зазвичай Стретмор занепокоївся б, але ж він бачив пошту Танкадо, де було написано: «Уся справа — у мутаційних рядках»! Переконаний, що «Цифрова фортеця» є безпечною для завантаження, Стретмор обійшов фільтри «Лабетів» і запустив файл до «Транскоду».

Сюзанна ледь могла говорити.

— Немає ніякої «Цифрової фортеці», — сказала вона під завивання сирени. Враз обм’якнувши, вона поволі прихилилася до свого термінала. — Танкадо пішов на риболовлю дурнів ловити, і АНБ заковтнуло наживку.

Раптом згори, з офісу командира, почувся зболений крик. То був Стретмор.

РОЗДІЛ 86

Коли Сюзанна, захекавшись, добігла до дверей офісу начальника, той сидів, скоцорбившись, за своїм столом. Він опустив голову, й у світлі монітора Сюзанна побачила в нього на лобі крапельки поту. Вона кинулася до стола.

— Командире?!

Стретмор не поворухнувся.

— Танкадо обдурив нас, — проказав Стретмор, не підводячи голови. — Він усіх нас пошив у дурні.

З його інтонації Сюзанна збагнула, що командир усе зрозумів. Усі вихваляння Танкадо стосовно незламного алгоритму... виставляння пароля на аукціон — то все була гра, блеф. Танкадо обманом спонукнув АНБ шпигувати за своєю поштою, змусив повірити, що в нього є напарник, обманом змусив їх завантажити вкрай небезпечний файл.

— Мутаційні рядки... — затинаючись, вимовив Стретмор.

— Я знаю.