Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
19) Акты IV с. 1256.
20) Курсъ рус. исторіи III с. 150.
ПЕРЕГОВОРИ СТАРШИНИ З ПОСЛАМИ В ПЕРЕЯСЛАВІ, ПЕРЕГОВОРИ В ПЕРЕЯСЛАВІ ПРО БУДУЧІ ВЗАЄМИНИ.
Після присяги гетьмана і старшини Бутурлин згідно з даною йому інструкцією розпитував гетьмана про ситуацію, головно про можливости війни з Кримом. Гетьман розповів ще раз про жванецьке замиреннє, з деякими против попереднього подробицями. Хан з королем договорилися на тім, що король буде давати ханові по 260 тис. червоних щороку, на забезпеченнє тому дав йому трох панів в застав, при них 6 слуг і 6 пахоликів; сі заставники мають що-року перемінятись. Хан лишив у короля Мамбет-мурзу і з ним 6 простих Татар, вони мають одвозити до Криму гроші. Писаного договору не було, тільки словесно умовлялись канцлєр з Сефер-казі, щоб на весну йти спільно на Московщину. Король просив хана намовити гетьмана, щоб і він пішов з ним; Сефер-казі від того відмовлявся-мовляв гетьман однаково не піде на Москву, бо у них одна віра, але хан таки присилав до гетьмана і той рішучо відмовився. Канцлєр також казав Сефер-казі, що він відмовляв короля від сих переговорів-бо гетьман однаково не піде. А між ним, гетьманом, і королем не було ніякого ні з'їзду ні договору. Король прислав гетьманові листа, щоб він прислав на переговори Виговського і обозного, але ті відмовилися, що вони не поїдуть, і говорити їм нема про що. Підчас переговорів Сефер-казі з канцлєром Виговський стояв здалека, з ними не бачився і ніякого договору у них не було.
Виговський потвердив, що він стояв здалека, канцлєр його побачив і від'їхав геть 1). Потім вони покинули хана під Гусятином, через приїзд царських послів. Хан відійшов від Гусятина, щоб розпустити загони, й їх кликав з собою, і наздогін за ними посилав; але вони вимовилися тим, що військо голодне і морози великі настали, а від Татар діється великі грабування і руїна. Так відмовившися вони поїхали, щоб з'їхатися з послами й “учинитися під государевою великою рукою”. Тепер гетьман повідомить хана як свого союзника, що він з усім військом, землями й городами учинився під царською рукою, а польський король цареві неприятель, і гетьману з військом від короля було богато шкоди, то нехай хан на Московщину де йде, а тримається за старим договором з козаками против короля.
Бутурлин спитав про способи охорони на випадок, коли б хан не послухав гетьманської поради, і Хмельницький висловив такі скептичні гадки що до можливости польсько-татарської кампанії. У короля не буде стільки війська, щоб воювати з Москвою; в Смоленській війні Польща тільки козаками оперувала, а тепер вся Литва перейде на царську сторону, почувши, що гетьман став під царською рукою-таке чув гетьманів шурин Золотаренко від Литви. А хан також нічого не зробить-коли у царя і Донські козаки і Астраханська орда 2). По сім, без якого небудь переходу, звідомленнє записує розмову на теми українсько-московських відносин. Гетьман висловив, мовляв, таке побажаннє: нехай на будуче цар звелить збирати до царського скарбу (“на себе”) ті побори, які раніш збирано з городів і міст на короля, на римські кляштори і на панів. Що до сіл і містечок, які належали до манастирів, нехай би цар дозволив їм далі бути за манастирями і церквами,-бо то надання колишніх великих князів руських. Бутурлин запевнив, що цар не буде відбирати сих надань.
По сім Бутурлин нагадав гетьманові проханнє Л. Капусти, щоб цар прислав до Київа й инших міст свого війська тисячі зо три,-тепер се військо з воєводами Куракиним і Волконским вже в Путивлі 3), отже нехай гетьман звелить приготовити Київ на їх прихід, накаже бути в Київі при московському війську київському й переяславському полковникові, а послам пояснить, як те московське військо буде діставати провіянт і фураж.
Гетьман на се відповів: царському війську вони раді, і вишлють на границю котрогось полковника, щоб прийняв воєвод і військо і відпровадив до Київа. Переяславському, київському і білоцерківському полковникам він призначить “бути з ним”-себто тримати звязок в усяких операційних справах. Але в самім Київі тим полковникам з військом не можна стояти, щоб не виголодити місцеву людність. Нехай царські воєводи йдуть тепер скоро до Київа; коли б прийшли вісти, що на Київ іде королівське військо, військо козацьке буде зараз готове. А провіянт московському війську буде збиратися з Київа і з міст до Київа приписаних. До сього гетьман додав: коли король і Ляхи до весни не наступять, то більше як 3000 царського війська в Київі і не треба. Коли ж прийдуть такі вісти, що польський наступ буде до весни, гетьман попросить прислати ще війська,-тому нехай би було на поготові в пограничних городах. Бутурлин на се відповів, що військо у царя на поготові, але краще якби йому до весни не йти. А гетьман нехай би сказав, кудою йти тому царському війську і де брати провіянт і фураж. Але гетьман відповів ухильчиво: Нехай цар пришле військо на весну, що більше то й краще. Як тільки він одержить відомости, що король і Ляхи збираються, він напише цареві, і дасть знати, куди треба йти московському війську-по тих місцях йому й провіянт будуть давати. Сам він готов бути там, де цар йому звелить. Про вісти, які б мали про польське військо в Москві, він просить його сповіщати, і навзаєм, що буде знати про Поляків, і що прийде від султана і від хана, він то негайно оповістить цареві 4).
Приходиться дуже жалувати, що московське звідомленнє не пояснило ближче в якім звязку виникли в “розговорах” сі кардинальні питання-чи гетьман заговорив про збір податків до української каси з приводу воєнних плянів нового року, чи мало се характер клопотання з його боку про недоторканість церковних маєтностей, в звязку з постулятами, поставленими два дні тому, перед зложеннєм присяги, чи порушив сі питання Бутурлин-і в якому звязку і з приводу чого. Непевним лишається також, наскільки повно записало звідомленнє слова гетьмана, а чи не виходило з них саме тільки те що могло б напотім послужити для обґрунтовання московських претензій на українські побори. Відома річ, що се було і лишилося потім справою незвичайно дражливою. Чи гетьман висунув її тепер, щоб заінтересувати Москву в українських справах, в обороні України, і сподівався потім якось сю справу замняти і затоптати, коли того не буде треба-чи навпаки висувала її, уже в сій стадії переговорів, московська місія, і гетьман старався якось обернути її, обмотати виїмками, наштовхнути на ріжні труднощі й ускладнення, щоб тим способом звести до абсурду? В сих роках повстання всі доходи з королівських, панських і церковних-католицьких маєтностей ішли до військового скарбу; всяка претензія на них з царської сторони була замахом на військові кошти; Невже б сам гетьмав висував сю справу з власної ініціативи? І чому так ізольовано, без усякого звязку з усім иншим стоїть се питаннє в “розговорах”?
Другого дня на розмову прийшов гетьман з писарем, обозний і судді, полковники й осаули військові-вся вища старшина. Розмова була настільки серйозна, що я наведу її в перекладі, покорочуючи тільки зайві слова, особливо ж важні вирази додаю в ориґінальній формі, “Гетьман говорив: як досі хто був у якім чину в Запорозькім війську, нехай государ пожалує-звелить (щоб далі так було): щоб шляхтич був шляхтичом, козак козаком, міщанин міщанином. Козаки щоб судилися у полковників і у сотників. І щоб не було так як за польського короля: поки козак жив, поти й маєтность його за ним була, а як помре, то пани забирали на себе ті маєтности, а жінку й дітей вигоняли. І щоб государ пожалував-не велів відбирати у них вільности (“вольностей отнимать у нихъ не велЂлъ”).
“Боярин Вас. Вас. з товаришами говорили: Вел. государ пожалує їх-хто в якім чину був, так буде й тепер: шляхтич шляхтичом, козак козаком, міщанин міщанином, і після померших козаків у жінок і дітей маєтности відбирати заборонить і вільностей їх не відбиратиме.
