Будденброки - Манн Томас (онлайн книга без .TXT) 📗
лукаво позираючи на Томаса й Герду і водячи кінчиком язика по верхній губі; з поваги до історії вона не пропустила й того місця, де в родинний життєпис вторглася одна особа, чийого прізвища їй навіть вимовляти не хотілося…
А вже в четвер прийшли о четвертій годині звичайні гості: Юстус Крегер з своєю слабохарактерною дружиною, з якою він жив у великій незгоді через те, що вона й до Америки. посилала гроші невдатному, позбавленому спадщини Якобові, — вона просто ощадила на хатніх витратах і їла з чоловіком майже саму тільки гречану кашу; консул Юстус нічого не міг з нею вдіяти. З’явилися дами Будденброк із Брайтештрасе, які з любові до святої правди мусили визнати, що Еріка Грюнліх знов не підросла і стала ще дужче схожа на свого батька, шахрая Грюнліха, а Томова наречена має досить дивну зачіску… Прийшла й Зеземі Вайхброт, зіп’ялася навшпиньки, цмокнула Герду в чоло і зворушено сказала:
— Дай тобі боже щестя, люба дитено!
За столом пан Арнольдсен виголошував дотепні, натхненні тости на честь обох молодих пар, а потім, коли всі пили каву, грав на скрипці, мов циган: шалено, палко і майстерно… Герда також вийняла свого страдіваріуса, з яким ніколи не розлучалася, і в пасажі пана Арнольдовна влилася її ніжна кантилена; вони грали чудесні дуети в кімнаті з краєвидами, біля фісгармонії, на тому самому місці, де колись консулів дід виводив на флейті простенькі сумовиті пісеньки.
— Пишно! — вигукнула Тоні, майже лежачи в кріслі. — О господи, як пишної — вона звела очі догори і статечно, поволі, ніби щось дуже важливе, почала виповідати їм свої щирі, бурхливі почуття. — Бачите, як воно буває в житті… Не кожному випадає такий хист! Мені, скажімо, господь не дав його, хоч я не одну ніч благала в нього такої ласки… Я дурепа, нічого не знаю і не вмію… Атож, Гердо, дозволь мені сказати це… Я старша за тебе і пізнала життя… Ти повинна щодня навколішки дякувати творцеві, що він подарував тобі такий талан!
— Талант! — засміялася Герда, показуючи гарні, білі, великі зуби.
Пізніше всі зібралися разом, щоб обміркувати плани на найближче майбутнє і попоїсти желе з вина. Вирішено, що в кінці серпня або на початку вересня Зіверт Тібуртіус і Арнольдсени поїдуть додому. А зразу після різдва відбудеться Кларин шлюб — у ротонді, врочисто, як годиться. Весілля в Амстердамі, на яке мала намір приїхати також мати, «коли бог поможе дочекатися», відкладено на початок нового року: треба відпочити між цими двома подіями. Томас пробував заперечувати, але дарма.
— Прошу тебе, — мовила пані Елізабет і поклала руку синові на плече. — Зіверт мав prevenir! [54]
Пастор та його наречена відмовились від шлюбної подорожі. Герда й Томас одностайно вибрали мандрівку по Північній Італії, а звідти до Флоренції і сподівались пробути там зо два місяці. Тим часом Антонія разом з шпалерником Якобом з Рибальської мала обладнати для них гарний будиночок на Брайтештрасе, який консул купив уже в одного неодруженого купця, що виїхав до Гамбурга. О, Тоні так його прибере, що всі будуть задоволені!
— Матимете аристократичне помешкання! — заявила вона і ніхто в цьому не сумнівався.
А носатий Христіан ходив на тоненьких кривих ногах по кімнаті, де дві пари наречених трималися за руки і де тільки й мови було що про весілля, посаг і шлюбну подорож, дослухався до свого болю, дивної муки в лівій нозі, і тривожно, задумливо оглядав усіх маленькими, круглими, глибоко посадженими очима. Врешті він голосом Марцелюса Штенгеля звернувся до своєї вбогої кузини, що з старечою міною тихо сиділа серед щасливих родичів, худа й голодна навіть після обіду:
— Ну, Тільдо, тепер і ми справимо весілля… себто кожне окремо!
Розділ дев’ятий
Десь через сім місяців після цього консул Будденброк та його дружина повернулися з Італії. На Брайтештрасе лежав ще березневий сніг. О п’ятій годині пополудні бричка зупинилася перед скромним, пофарбованим олійною фарбою фасадом їхнього нового будинку. Кілька перехожих і дітей спинилися поглянути, як вони висідатимуть з брички. Пані Антонія Грюнліх, пишаючись тим, що вона зробила в домі, стояла на порозі, а за нею, так само готові прийняти господарів, чекали, дві служниці в білих чепчиках, кофтинах з короткими рукавами і в грубих смугастих спідницях: Тоні заздалегідь напитала їх для своєї невістки.
Жвава й розпалена від роботи, сяючи з радості, Тоні збігла пологими східцями вниз, схопила в обійми Герду й Томаса, що, одягнені в хутра, тим часом вибралися з заваленої валізами брички, і потягла їх до передпокою.
— Ось і ви! Нарешті з’явилися, щасливці! Ото вже наїздилися по світах! «Ви бачили той дім, в колонах мармурових…» Гердо, ти стала ще краща, дай я тебе поцілую… Ні, в губи… отак! Добридень, Томе, старий волоцюго, тобі також належиться поцілунок. Маркус казав, що справи за цей час ішли якнайкраще. Мама чекає вас на Менгштрасе, але найперше влаштуйтесь тут як слід… Хочете чаю? Чи, може, скупаєтесь? Усе готове. Вам не доведеться нарікати. Якоб не шкодував сили, та й я робила, що могла…
Вони зайшли в передпокій. Поки служниці з візником заносили пакунки, Тоні пояснювала:
— Кімнати на першому поверсі поки що навряд чи будуть вам потрібні… Поки що, — наголосила вона і провела кінчиком язика по верхній губі. — Ось ця дуже гарна, — вона відчинила двері праворуч, зразу біля входу. — За вікнами плющ… Прості дерев’яні меблі… Дубові… Далі, по той бік коридора, є ще одна кімната, більша. Тут, праворуч, — кухня й комора. Та ходімо нагору, ох, я хочу вам усе показати!
І вона повела їх нагору зручними сходами, застеленими широким темно-червоним килимом. З площадки скляні двері вели у вузенький коридор. Тут була їдальня з важким круглим столом посередині, на якому кипів самовар; попід стінами, оббитими темно-червоною тканиною, схожою на адамашок, стояли різьблені стільці горіхового дерева з плетеними рогозяними сидіннями і масивний буфет; далі затишна вітальня, оббита сірим сукном, самою тільки завісою відділена від вузького салону з критим балконом, умебльованого кріслами в зеленому смугастому репсі, а за нею велика зала на троє вікон, що займала четвертину цілого поверху. Звідти вони перейшли до спальні.
Вона була праворуч від коридора; в ній стояли величезні ліжка з червоного дерева, а на вікнах висіли квітчасті завіси. Тоні підійшла до маленьких, прорізаних у стіні дверей, натиснула на клямку й показала гвинтові сходи, що вели в підвал до ванної та до кімнати для служниць.
— Тут гарно. Тут я й залишуся, — мовила Герда і, полегшено відітхнувши, опустилася на крісло коло ліжка.
Консул схилився до неї і поцілував її в чоло.
— Стомилася? Воно й правда, я теж хотів би переодягтися й помитися.
— А я піду погляну на чай і чекатиму на вас у їдальні, — мовила пані Грюнліх і вийшла.
Чай уже парував у чашках мейсенської порцеляни, коли зайшов Томас.
— Ось і я, — сказав він. — Герда хоче ще відпочити з півгодини. В неї болить голова. Потім підемо на Менгштрасе… Отже, ви всі живі й здорові, люба Тоні? Мама, Еріка, Христіан?.. Але найперше, — він зробив один із своїх найчарівніших жестів, — щира тобі дяка від мене й Герди за твою працю, люба! Як ти гарно все влаштувала! Нам уже ні про що не треба турбуватися, хіба що купити Герді кілька пальм на балкон та знайти кілька путящих картин до мого кабінету… Але розповідай тепер про себе! Як тобі живеться, що ти за цей час робила?
Він присунув стільця для сестри ближче до себе і, розмовляючи з нею, почав пити чай з бісквітом.
54
Право першості (франц.).