Легенди та міфи стародавньої Греції - Кун Николай Альбертович (читаем книги txt) 📗
Спокійно пливе все далі корабель, але ось почув я вдалині страшенний шум і побачив дим. Я знав, що це Харібда. Злякались мої товариші, випустили весла з рук, і зупинився корабель. Обійшов я моїх супутників і почав їх підбадьорювати.
— Друзі! Багато бід зазнали ми, багато минули небезпек, — так говорив я, — та небезпека, яку зараз маємо ми подолати, не страшніша від тієї, що ми її зазнали у печері Поліфема. Не втрачайте мужності, наляжемо дужче на весла! Зевс допоможе нам уникнути загибелі. Скеруй далі корабель від того місця, де видно дим і чути жахливий шум! Правте ближче до скелі!
Підбадьорив я супутників. З усіх сил налягли вони на весла. А про Сціллу нічого не сказав я їм. Я знав, що Сцілла вирве в мене лише шість супутників, а в Харібді загинули б ми всі. Сам я, забувши напучення Кірки, вхопив спис і став чекати нападу Сцілли. Даремно шукав я її очима.
Швидко плив корабель вузькою протокою. Ми бачили, як поглинала морську воду Харібда; хвилі клекотіли біля її пащі, а в її глибокому череві, неначе в казані, кипіла морська твань і земля. Коли ж вивергала вона воду, то навколо кипіла і вирувала вода із страшним гуркотом, а солоні бризки злітали аж до самої вершини скелі. Блідий від жаху, дивився я на Харібду. В цей час витягла всі свої шість ший жахлива Сцілла і шістьма величезними пащами з трьома рядами зубів схопила шістьох моїх супутників. Я бачив тільки, як мигнули в повітрі їх руки й ноги, і чув, як кликали вони мене на допомогу. Біля входу в свою печеру пожерла їх Сцілла; даремно нещасні простирали з благанням до мене руки. З великими труднощами проминули ми Харібду і Сціллу і попливли до острова бога Геліоса — Трінакрії.
Одіcсей на отсрові Трінакрії. Загибель корабля Одіссея
Незабаром показався вдалині острів бога Геліоса. Все ближче підпливали ми до нього. Я вже виразно чув ревіння биків і мекання овець Геліоса. Пам'ятаючи провіщення Тіресія і пересторогу чарівниці Кірки, почав умовляти я супутників минути острів, не зупинятися на ньому. Хотів я уникнути великої небезпеки. Але Еврілох відповів мені:
— Який жорстокий ти, Одіссею! Сам ти наче вилитий з міді, не знаєш утоми. Ми потомилися; скільки ночей провели ми без сну, а ти забороняєш нам вийти на берег і відпочити, підкріпившись їжею. Небезпечно плисти морем уночі. Часто гинуть навіть проти волі богів кораблі, коли вночі захопить їх буря, знята шаленими вітрами. Ні, ми мусимо пристати до берега, а завтра, ледве зазоріє, вирушимо далі в путь.
Погодились з пропозицією Еврілоха й інші супутники. Зрозумів я, що біда неминуча. Припливли ми до острова і витягли на берег корабель. Примусив я супутників дати мені велику клятву, що не вбиватимуть вони биків бога Геліоса. Приготували ми собі вечерю, а під час вечері з сльозами згадували наших товаришів, викрадених Сціллою. Скінчивши вечеряти, усі ми спокійно поснули на березі.
Уночі послав Зевс страшенну бурю. Грізно заревів несамовитий Борей, хмари укрили все небо, ще темніше стала темна ніч. Уранці витягли ми свій корабель у прибережну печеру, щоб не потерпів він від бурі. Ще раз прохав я товаришів не займати стада Геліоса, і обіцяли вони мені виконати мою просьбу. Цілий місяць віяли супротивні вітри, і не могли ми вирушити у путь. Нарешті, вийшли в нас усі припаси. Доводилось їсти те, що здобували ми полюванням і ловлею риби. Все дужче і дужче починав мучити голод моїх супутників. Одного разу пішов я в глиб острова, щоб на самоті попросити богів послати нам попутний вітер. На самоті почав я благати богів-олімпійців виконати мою просьбу. Непомітно наслали на мене боги глибокий сон. Поки я спав, Еврілох умовив моїх супутників забити кількох биків із стада бога Геліоса. Він казав, що, повернувшись на батьківщину, вони вмилостивлять бога Геліоса, збудувавши йому багатий храм і присвятивши коштовні дари. Навіть якщо згублять їх боги за вбивство биків, то краще ж нехай їх поглине море, ніж загинути їм з голоду.
Послухались Еврілоха мої супутники. Вибрали вони з стада найкращих биків і забили їх. Частину їх м'яса принесли вони в жертву богам. Замість жертовного борошна взяли вони дубового листу, а замість вина — води, бо ні борошна, ні вина в нас не залишилось. Справивши жертву богам, вони почали смажити м'ясо на вогнищах. У цей час я прокинувся і пішов до корабля. Здалека почув я запах смаженого м'яса й зрозумів, що сталося. З жаху вигукнув я:
— О великі боги Олімпу! Навіщо послали ви мені сон! Великий злочин заподіяли мої супутники, забили вони биків Геліоса.
Тим часом німфа Лампетія сповістила бога Геліоса про те, що сталося. Розгнівався великий бог. Він скаржився богам на те, як образили його мої супутники, і погрожував спуститись назавжди в царство похмурого Аїда і ніколи не світити більш богам і людям. Щоб вмилостивити розгніваного бога сонця, Зевс обіцяв розбити своєю блискавкою мій корабель і згубити всіх моїх супутників.
Даремно докоряв я моїм супутникам за те, що вчинили вони. Боги послали нам страшне знамення. Як живі, рухались зідрані з биків шкури, а м'ясо жалібно мукало. Шість днів бушувала буря, і всі дні знищували биків Геліоса мої супутники. Нарешті, сьомого дня припинилась буря, і повіяв попутний вітер. Зараз же рушили ми в дорогу. Та тільки зник з очей острів Трінакрія, як громовержець Зевс зібрав над нашими головами грізні хмари. Налетів з виттям Зефір. Знялася страшенна буря. Зломилася, як палиця, наша щогла і впала на корабель. Падаючи, вона розтрощила голову керманичеві, і він мертвий упав у море. Блиснула блискавка Зевса і розбила на тріски корабель. Усіх моїх супутників поглинуло море. Врятувався тільки один я. Насилу впіймав я уламок щогли та кіль мого корабля і зв'язав їх. Ущухла буря. Почав віяти Нот. Він помчав мене просто до Харібди. Вона в цей час з ревом глитала морську воду. Ледве встиг я вхопитись за гілки смоковниці, що росла на скелі біля самої Харібди, і повис на них, прямо над жахливою Харібдою. Довго чекав я, щоб знов виригнула Харібда разом з водою щогли й кіль. Нарешті, випливли вони з її страшної пащі. Випустив я гілки смоковниці і кинувся вниз просто на уламки мого корабля. Так урятувався я від загибелі в пащі Харібди. Врятувався я з волі Зевса і від потворної Сцілли. Не помітила вона, як плив я по хвилях бурхливого моря.
Дев'ять днів носився я безкраїм морем, і, нарешті, прибило мене хвилями до острова німфи Каліпсо. Та про це я вже оповідав вам, Алкіною і Арето, оповідав я й про те, після яких великих небезпек доплив я до вашого острова. Нерозумно було б, коли б я знов почав розповідати вам про це, а вам нудно було б мене слухати.
Так скінчив Одіссей оповідання про свої пригоди.
Повернення Одіcсей на Ітаку
Викладено за поемою Гомера "Одіссея"
Другого дня приготувалися феакійці до відплиття. Навантажили вони на корабель багаті дарунки, піднесені Одіссеєві. Сам Алкіной керував усіма приготуваннями. Коли все було готове, у палаці Алкіноя принесено жертву Зевсові і влаштовано прощальний бенкет. Нетерпляче дожидав Одіссей приходу вечора. Зрадів він, побачивши, що сонце вже схиляється на захід і ближчає вечір. Коли вже почали густішати вечірні сутінки, попрощався Одіссей з царем Алкіноєм та богорівною Аретою і пішов на корабель. За ним служниці несли скриню з дарунками, вино й запас їжі на дорогу. Зійшов Одіссей на корабель і ліг на приготоване для нього ложе. Налягли на весла могутні гребці, і вийшов корабель у відкрите море. А боги навіяли на Одіссея глибокий сон; спокійно спав він під час усієї подорожі. Швидше, ніж сокіл, нісся корабель по морю і на світанку вже пристав до берегів Ітаки, недалеко від грота, присвяченого наядам. Феакійці обережно перенесли сплячого Одіссея на берег і поклали на піску. Коло нього наставили вони і всі дарунки, дані йому феакійцями. Потім вирушили вони назад. Побачивши корабель, який повертається назад, Посейдон страшенно розгнівався на феакійців за те, що проти його волі відвезли вони Одіссея на батьківщину. Почав скаржитись на них Посейдон громовержцеві Зевсу. Порадив Зевс своєму братові покарати феакійців: обернути їх корабель, коли він увіходитиме в рідну гавань, у високу скелю. Помчав Посейдон до острова феакійців і став чекати там повернення корабля. Ось замаячив уже корабель у морській далині. На березі зібрався великий натовп, щоб зустріти моряків.
