Незвичайні пригоди Марко Поло - Мейнк Віллі (бесплатные книги полный формат TXT) 📗
Палац стояв серед парку, оточеного муром довжиною в шістнадцять миль. На зелених луках за муром паслося десять тисяч сніжнобілих жеребців і кобил, що належали імператорові. Того, хто наважувався лякати й тривожити тварин, карали, як найгіршого злочинця. Молоко від кобил пили лише нащадки Чингіс-хана та ще кілька родин, члени яких у присутності хана Кублая звершили якийсь героїчний подвиг.
В парку теж були прекрасні, багаті луки, зрошувані численними струмками. Поміж дерев бігали олені, козулі й козли. Служники годували їх просто з рук. В клітках трималось більше двохсот соколів для полювання, яких великий хан оглядав принаймні раз на тиждень. В імператорському парку були також леопарди й інші спеціально привчені для полювання звірі.
Цього року хан Кублай побудував серед садків і гаїв розкішний дім для розваг, що своїм дахом спирався на позолочені й розмальовані колони. Навколо колон звивались крилаті дракони, теж позолочені. Дах було зроблено з бамбука. Щоб дім не завалило вітром, його закріпили двомастами шовкових линв. Про високу майстерність будівельників свідчило те, що весь дім можна було легко розібрати на частини і перевезти в будь-яке інше місце.
Володар цього багатства хан Кублай зараз сидів на троні у себе в залі, його погляд перебігав по натовпу придворних, які зібралися тут: князях, рицарях і астрологах, чиновниках і воєначальниках, сокольничих, лікарях і посланцях, одягнених, відповідно до свого положення, багатше чи бідніше; на мить затримувався на охоронцях і потім звертався до небесної блакиті. Придворні трималися з гідністю. Коли двері зачинились, у залі запала мовчанка.
В цю мить імператор помітив у смузі світла чотирьох чоловіків, несхожих одежею та обличчями на інших. Він схилився до Хіу Хенга, який стояв ліворуч від нього, і сказав:
— Вони прийшли.
Старий китайський учений хитнув головою. В напівтемному приміщенні пролунав гучний голос одного з сановників:
— Схиліть голови для молитви!
Придворні стали навколішки і нахилилися до самої землі.
— Велике небо, ти, що покриваєш усе навколо! Земле, ти, яка розкинулась під небесним шатром! Ми волаємо до вас: пошліть благословення на голову імператора! Даруйте йому десять, сто тисяч років життя!
Другий сановник дзвінким голосом продовжував:
— Хай вічне небо збереже велич і щастя його імперії! Хай дарує воно всім підлеглим імператора блага миру й щастя, і хай багатствами сповнюються їхні землі!
Придворні забубоніли:
— Хай вічне небо збереже нашого імператора! Сановники чотири рази торкнулись чолом підлоги.
Хан Кублай задумливо дивився кудись понад схиленими спинами своїх підлеглих. За знаком старшого камергера охоронці відчинили двері, і світло знову залило залу. Придворні піднялися і півколом оточили трон. Від дверей до трону лишився тільки вузенький прохід, по якому м'яким, котячим кроком пробіг приручений лев і ліг біля ніг імператора, поклавши голову на передні лапи. Хан Кублай грайливо поторсав його за гриву. Лев позіхнув, вишкіривши гострі ікла. Імператор сказав:
— У мене болить живіт.
Камергер стурбовано нахмурився і суворо мовив до одного з пажів:
— Ти хіба не чув? У його імператорської величності болить живіт. Приведи арабського лікаря!
— Хто це сказав, що мені треба лікаря?.. Виведіть лева!.. Хай прийде старий Хунан.
Швидше, ніж стріла, пущена в ціль, рознеслася звістка про те, що у його імператорської величності болить живіт. Лев, підкоряючись оклику свого наглядача, побіг до дверей. В натовпі почулися притишені розмови.
— Сьогодні у його величності справді не дуже гарний вигляд.
— Де це подівся лікар? Треба негайно привести лікаря!
Імператор не хоче лікаря.
— Оце недавно в мене теж розболівся живіт, погляньте, ось в цьому місці, ну, начебто миша кишки гризе. І що ж ви гадаєте, мені допоміг лікар? Я просто побіг у ліс…
Балакучий товстий сановник раптом зблід і, урвавши мову, відступив назад. Прямо перед ним спинився лев.
Очі лева втупилися в товстуна, який затулився руками.
— Заберіть це страховисько! — сказав він здавленим голосом.
Почувши грізний оклик наглядача і скуштувавши нагая, лев невдоволено заревів, труснув гривою і побіг далі до дверей.
На втомленому обличчі імператора промайнула посмішка.
Двоє слуг ввели до зали старого татарського вояка Хунана, який воював ще з Чингіс-ханом та його воєначальником Субутай-Багадуром. Старий опустився на килим біля імператора і сказав:
— Ти кликав мене, ось я й прийшов. Що ти хочеш? Чому ти сидиш на золотому троні? Чому ти живеш між мертвим камінням, яке не можна перенести з одного місця на інше?
— Мовчи, Хунан! — мовив хан Кублай.
— Нащо ти привів мене сюди, якщо я повинен мовчати? Я бачу, скрізь тебе оточують чужоземні радники. Мої внуки не хочуть більше жити в юртах…
Старий вояк почав бурмотіти щось незрозуміле, доки його не обірвав владний голос хана:
— Хунан, ти чуєш мене? Розкажи нам, як Чингіс-хан наказав завоювати весь світ.
— Я чую тебе, хан Кублай. — Старий випростався, в його очах спалахнув вогонь спогадів; він забув, що сидить в імператорському палаці, і почав розповідати:
— Багато років тому, коли всемогутній мороз покрив срібною кригою велику ріку, а зима одягнула горби й долини в білий горностай, коли Онон замерз на глибину списа, Чингіс-хан покликав свого воєначальника Субутай-Багадура в золотий намет на вершині гори і сказав: «Тепер ти повинен підкорити сарацинів. Бери сто тисяч верхівців і вирушай у похід. Юний Кублай буде супроводжувати тебе і вершити геройські діла!»
Запалені нестримним вогнем зненависті, ми помчали на сарацинів. На чолі війська летіли одноокий герой Субутай і хоробрий юнак Кублай. Небо потемніло від стріл. Як грім, лунав гуркіт наших возів і стукіт копит наших коней. Вороги тікали, а ми, як вітер, мчали за ними…
Хан Кублай слухав з заплющеними очима. Придворні, нудьгуючи, пошепки перемовлялись між собою.
— Моє серце стікає кров'ю, Хунан, — тихо сказав хан Кублай. — Не говори далі. Ох, якби ж я міг знову повернутися в степи!
І тільки китайський учений і радник Хіу Хенг наслухався до розмови. Він був задоволений, однак не показував цього.
— Чужоземні посли чекають, — сказав він. — Час прийняти їх.
Слуги вивели старого вояка, і тоді імператор наказав покликати до себе чужинців, його вузенькі, близько поставлені одне до одного очі втратили вираз задуми, і м'ясисте вилицювате обличчя з цікавістю нахилилося вперед.
Венеціанці впали перед імператором на підлогу.
— Встаньте, — сказав хан. — Ви бачите, я не забув вас. Чи добре вели вас сюди з Канчоу мої воїни?
— Ми глибоко вдячні, ваша величність, за велику милість, яку ви виявили до нас, — сказав Ніколо Поло. — За час нашої відсутності ще більшою стала ваша держава, ще дужче розцвіла вона. Ваші воїни й чиновники з повагою ставилися до нас.
Добре продумані слова венеціанця справили на хана приємне враження. Він перевів свій погляд з Ніколо на Марко, який стояв на півкроку позад батька.
— Скажіть, що доручив передати мені ваш володар папа?
Поки Ніколо відповідав ханові, Марко роздивлявся навкруги. Хоч він уже багато чув од дядька й батька про життя могутнього володаря, але казкові багатства, які він побачив у палаці, і хід прийому справили на нього величезне враження.
Здійснились мрії його дитинства про мандрівку в далекі краї. І все ж таки він у цю мить відчував, як ніколи, що це тільки початок шляху, що його пристрасть до пригод ніколи не вдовольниться досягнутим.
Князі й радники, які оточували хана, з інтересом наслухалися до слів Ніколо Поло, намагаючись прочитати на обличчі володаря, задоволений він чи розгніваний. В залі виникло пожвавлення і почулися здивовані голоси, коли кілька слуг на чолі з Матео підійшли до трону і розіклали перед імператором папські подарунки. Подив викликали не так подарунки, як могутня постать Матео. Імператор теж затримав на ньому свій погляд.
