Якщо на землі є пекло. - Бойко Вадим Яковлевич (книги бесплатно читать без .txt) 📗
Яволь! Дякую, пане лейтенант медичної служби! — виструнчився Адольф.
Потім; уже в поїзді, я згадав цю дрібну деталь і подумав: який все ж таки скромняга Адольф — навіть не заїкнувся, що вже ефрейтор. Хто ж міг тоді подумати, що згодом цей «скромний єфрейтор» стане в Німеччині першим горлохватом і демагогом, а потім — і «великим фюрером» німецького народу! Чи ж міг я припустити, що наше випадкове знайомство з ним може призвести до фатальних наслідків?..
А тоді у госпітальному дворі ми поговорили з ним про те, про се, згадали перші бої, наступи й відступи. Власне, і говорити вже не було про що, а тут я ще й боявся запізнитися на поїзд. Ми тепло попрощалися, я подарував йому на пам’ять свій портсигар і запальничку. Він, як і раніше, не палив, однак подарунок прийняв з вдячністю. Знічено вибачившись, сказав, що не має нічого такого, що можна було б подарувати навзаєм. «Не переживай, Адольфе. Я вже відслужив, а тобі, мабуть, трубити ще, як мідному котелку. Матимеш час, єфрейторе, навчитися курити»,— пожартував я на прощання. На цьому й розійшлися, щоб більше ніколи не зустрітися.
У ті хвилини він здався мені приємним співрозмовником, а погляд його трохи витрішкуватих зеленуватих очей здався щирим, довірливим і привабливим. Зараз я люто ненавиджу «скромного єфрейтора» з його вирячкуватими Жаб’ячими очима, цього підлого душогуба, політичного гангстера, афериста і шарлатана, який так безсоромно й підло обдурив німецький народ! Вся Німеччина сп’яніла під нацизму, згвалтована й перетворена на насильника і ката. Я вірю, що вона стане іншою — кращою, чесною, працелюбною. А поки що Німеччина — країна погромними та політичних шарлатанів, які замахнулися на все людство. Що таке теорія і практика фашизму? Людиноненависницька диктатура злочинної зграї озвірілих гангстері н і вбивць, приправлена соусом «турботи» про благо «вищої, богом вибраної раси». Своїм цинізмом, брехнею і демагогією, своєю жорстокістю, насильством і злобою інша перевершила усе, що досі знала історія людства. Радянський Союз дає бій фашизму. Це битва не на життя, и ни смерть. І хоча вона ще не закінчена, однак остаточний її результат безсумнівний: фашизм буде розтрощено!
Я у таборах з грудня 1933 року — рівно десять років. За цін час багато пережив, пізнав. І навіть зараз, на смертному одрі, я стежу за ходом подій. Червона Армія великою відвагою, великою кров’ю і волею «навчила» гітлерівців відступати, котитися на захід. Вірю: червоний прапор Перемоги гордо майорітиме над Берліном!..
Перед арештом я важив 90 кілограмів, зараз — не більше сорока. Чую, настала моя остання година... Я радий, що у ці скорботні хвилини можу висповідатися перед друзями. Я вдячний вам. Але як мені шкода вас, молодих! За які гріхи ви і мільйони таких, як ви, повинні страждати і гинути? Проклятий фашизм!
Але ж слухайте далі... Після демобілізації я повернувся в Кельн. Батька вже не застав — помер. Троє моїх братів загинули на війні, залишилися тільки ми з матір’ю та ще сестра. Старенька, згорблена мати, як і раніше, прала білизну, яку щодня приносила мішками. В прогнилій квартирі давно вже обсипалася штукатурка — двадцять років не робився ремонт. Не кращі справи були і в сестри. Вона одружилася на початку війни. Чоловік загинув на фронті ще до того, як народилась дитина. Сестра одержувала мізерну допомогу за убитого чоловіка, якої не вистачало навіть на те, щоб прогодувати дитя, і вона пішла працювати на пороховий завод.
Військова промисловість — це було єдине місце, де ще можна знайти роботу. Я теж подався па військовий завод. Математичні здібності допомогли стати обліковцем на складі готової продукції. Це більш-менш забезпечувало шматком хліба. В ті роки про більше не мріяли. Тоді я не цікавився ніякою політикою і, природно, нічого в ній не тямив. Десять годин я працював па складі, а увечері студіював підручники, допомагав матері, не цікавлячись ніякими подіями.
А тим часом по всій Німеччині прокотилася хвиля масових революційних виступів пролетаріату. На початку 1918 року, після зради правих соціал-демократичних лідерів, власті терміново забрали в армію і відправили на фронт 50 тисяч робітників. їм довелося влитися в шеренги таких же одягнених у шинелі робітників, які відбивали удари переважаючих сил противника, марно стікаючи кров’ю.
Все вище здіймалась хвиля обурення і на флоті. Коли в кінці жовтня 1918 року командування віддало безглуздий наказ вступити в «останній бій» з англійським флотом, моряки відмовилися виконати його. Червоний вимпел, що здійнявся на сигнальній щоглі одного з торпедних катерів у військовій гавані Кіля, став іскрою, з якої спалахнув вогонь повстання. Були створені матроські ради і піднято червоні стяги на бойових кораблях. їх приклад підхопили пролетарі Гамбурга. 5 листопада 1918 року портовики і корабели колонами рушили в центр міста, захопили ратушу, роззброїли поліцію і офіцерів, створили робітничо-солдатську раду. В її відозві говорилось: «На місці похмурої фортеці капіталізму треба звести світлу споруду вільного соціалістичного суспільства».
Полум’я революції охопило усю Німеччину. Через кілька днів у руках революційних робітників і солдатів уже були Бремен, Любек, Дрезден, Хемніц, Лейпціг, Штутгарт, Нюрнберг, Мюнхен, багато інших міст. Скрізь організовувалися робітничі та солдатські ради.
У зв’язку з цими подіями випуск військової продукції скорочувався. Наш завод нерідко простоював, але мені справно платили зарплатню і видавали продовольчі картки, і мене це цілком влаштовувало. Часто, зачинившись у приміщенні складу, я годинами просиджував над підручниками, все ще мріючи про вчительську кар’єру, про те, коли зможу міцно стати на ноги і завести сім’ю. Ніяка політика мене не цікавила, я не помічав навіть того, що тисячі кваліфікованих учителів сидять без роботи і голодують. Тобто на той час я був аполітичним обивателем, обмеженою людиною.
А тим часом революція палахкотіла по всій Німеччині. Берлін охоронявся відбірними військами: тут був зосереджений апарат влади кайзерівської Німеччини. 9 листопада 1918 року робітники пішли на штурм Берліна. Монархія була повалена. Кайзер Вільгельм, рятуючись від народного гніву, втік до Голландії. З балкона імператорського палацу Карл Лібкнехт під бурхливі овації робітників і солдат проголосив соціалістичну революцію.
Щоб забезпечити перемогу, робітничому класу необхідно було врахувати уроки історії, досвід Паризької комуни і Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії. «Не тільки заміна усіх Службових осіб зверху донизу, а й нова організація влади знизу доверху»,— така була вимога історичного моменту.
Революційна буря охопила всю країну. Перед своєю ганебною втечею Вільгельм у відчаї благав командуючих армійськими корпусами дати йому надійні фронтові частини для придушення революції. Вони з таким же відчаєм відповіли, що зробити це неможливо: солдати відмовилися виступити проти народу. Правлячі кола побачили єдину можливість уникнути поразки: 9 листопада 1918 року вони передали пост рейхсканцлера голові соціал-демократичної партії Німеччини Фрідріху Еберту. Еберт і соціал-демократична верхівка не збиралися міняти старий державний апарат. Навпаки, він таємно уклав угоду проти революції з генералом Тренером — наступником Людендорфа. Еберт зобов’язувався відновити «порядок» і «розчавити більшовизм», а Гренер забезпечував йому допомогу реакційного офіцерського корпусу.
В цій критичній для німецького народу ситуації робітничий клас Німеччини ще не мав міцної партії — такої, яку викував Ленін у боротьбі проти ревізіоністів та опортуністів. Спартаківці лише 11 листопада 1918 року створили свій Центральний комітет, але не порвали своєчасно з незалежною соціал-демократичною партією. Героїзм революційних робітників і солдатів не міг компенсувати відсутність високоорганізованої революційної партії.
Трудящі маси Німеччини бажали миру, хотіли повернутися до мирної праці і жити по-людському, народу осточортіла війна. Цим підло скористалися в інтересах своєї опортуністичної політики праві лідери соціал-демократії, НСДПН і профспілок. Коли на 16 грудня 1918 року був призначений Загальнонімецький з’їзд Рад, який мав вирішити подальшу долю революції, вони зробили так, щоб на нього були послані «спокійні, розумні делегати». Еберт і Шейдеман добре попрацювали, щоб забезпечити бажаний їм склад з’їзду. Під впливом правих соціал-демократичних лідерів корінне питання революції — ліквідація влади імперіалістів і встановлення Радянської влади, або ж збереження імперіалістичного панування в парламентській формі шляхом скликання Національних зборів — перший Загальнонімецький з’їзд Рад вирішив на користь буржуазної держави. Він передав владу урядові і проголосував за Національні збори. Так контрреволюційним соціал-демократичиим лідерам пощастило розколоти і дезорганізувати робітничий клас і врятувати німецький імперіалізм.
