Тунель - Келлерман Бернгард (читать полную версию книги TXT) 📗
Десь плюскотів невидимий водограй. У залі стояли такі сутінки, що всі троє бачили тільки постаті одне одного. Ллойд мав берегти свої запалені очі.
— Заспівай нам, доню! — сказав Ллойд і припалив велику чорну сигару. Такі сигари виготовляли для нього в Гавані й були єдиною розкішшю, яку він собі дозволяв.
Етель похитала головою.
— Ні, dad, Аллан не любить музики. Бурий череп мумії повернувся до Аллана.
— Ви не любите музики?
— Я не маю слуху,— відповів Аллан. Ллойд кивнув головою.
— Інакше й бути не може,— почав він по-старечому розважливо, статечно.— Ви повинні думати, музика вам не потрібна. Зі мною замолоду було те саме. Та коли я трохи постарів і теж відчув потребу помріяти, я раптом полюбив музику. Музика — це тільки для дітей, жінок та людей з недужою головою...
— Фе, батьку! — вигукнула Етель.
— Я користуюся привілеями свого віку, Аллан,— розбалакував далі Ллойд.— А втім, до музики мене привчила Етель — моя маленька Етель, що сидить отам і сміється зі свого батька!
— Правда ж тато чарівний? — укинула Етель і подивилася на Аллана.
Потім, після невеликої палкої пересварки між батьком і дочкою — старому в тій пересварці добряче дісталося,— Ллойд сам завів мову про тунель.
— А як там тунель, Аллан?
З усіх його запитань було очевидно, що Етель уже про все з батьком поговорила і Ллойд просто хотів допомогти Алланові «звернутися до нього».
— Німці мають намір відкрити регулярне повітряне сполучення,— сказав Ллойд.— Ви повинні розуміти, Аллан, що скоро справи знов підуть на краще.
Вирішальна хвилина настала! І Аллан чітко промовив:
— Дайте мені своє ім'я, містере Ллойд, і завтра я візьмуся до роботи!
На це Ллойд спокійно відповів:
— Я вже давно хотів зробити вам пропозицію, Аллан. Думав навіть натякнути про це в листі, коли вас не було в Америці. Але Етель сказала: «Зачекай, поки Аллан прийде до тебе сам!» Не дозволила мені!
І Ллойд переможно заквоктав, радий, що допік Етель до живого. Та одразу ж на обличчі в нього проступило глибоке розгублення, бо дочка раптом обурено ляснула долонею по бильцю крісла, підвелася і, зблиснувши очима, з побілілими губами вигукнула:
— Батьку! Як ти смієш казати таке!
Вона скинула шлейф і вийшла, так хряснувши за собою дверима, що аж зала задвигтіла.
Аллан сидів блідий, мовчазний: батько виказав Етель!
А Ллойд спантеличено крутив з боку в бік головою.
— Що я їй зробив? — затинаючись бурмотів він.— Я ж тільки пожартував! Я ж нічого такого й на думці не мав. Хіба я сказав щось погане? Ох, яка ж вона буває лиха! — Він опанував себе й спробував знову вдати веселого й упевненого.— Дарма, повернеться,— промовив уже спокійніше.— Другої такої доброї душі, як Етель, у світі немає, Аллан! Але від неї можна сподіватися чого завгодно. Така примхлива — точнісінько, якою була її мати. Та ось побачите, мине трохи часу, вона прийде, стане переді мною навколішки, погладить мене й скаже: «Вибач, тату, сьогодні в мене поганий настрій!»
Крісло-гойдалка, в якому сиділа Етель, усе ще не зупинялося. Запала глибока тиша. Дзюркотів і хлюпав невидимий водограй. На вулиці без угаву гули, мов пароплави в тумані, автомобілі.
Ллойд подивився на Аллана, що сидів мовчки, потім оглянувся на двері й прислухавсь. Зачекавши трохи, подзвонив слузі.
— Де міс Ллойд? — запитав він.
— Міс Ллойд пішла до себе.
Ллойд похнюпив голову.
— Тоді ми її сьогодні вже не побачимо, Аллан,— промовив він по хвилі тихо й пригнічено.— Тоді я не побачу її і завтра! А день без Етель для мене пропащий! Я не маю нікого, крім Етель...
Ллойд усе похитував головою і не міг угамуватися.
— Аллан, обіцяйте, що завтра прийдете знов, і ми заспокоїмо Етель! Хто може зрозуміти таку дівчину? Коли б же тільки знаття, що я такого поганого сказав!
Голос у Ллойда був сумний. Він сидів глибоко пригнічений. Потім надовго замовк і, похиливши голову, втупився перед себе. Ллойд справляв враження нещасної людини.
Через кілька хвилин Аллан устав і, вибачившись перед господарем, сказав, що йому пора йти.
— З дурного розуму я й вам зіпсував настрій,— промовив Ллойд, кивнув головою і подав Алланові руку — невеличку і м'яку, як у дівчини.— А вона так раділа, що ви прийшли! Була в такому чудовому настрої! Цілий день називала мене dad!..
І Ллойд залишився у великій, напівтемній пальмовій залі сам. Він сидів маленький-маленький і дивився перед себе. Це був старий, усіма покинутий чоловік.
А Етель тим часом порвала від сорому й гніву з півдесятка хустинок у своїй кімнаті, безладно кидаючи в думці на адресу батька докори: «Як він міг так сказати!... Як він тільки міг... Що тепер Аллан про мене подумає?!»
Аллан загорнувся в пальто й вийшов з будинку. На вулиці його чекав Ллойдів автомобіль, однак Аллан відмовився від нього. Він повільно попростував тротуаром. Ішов сніг. Тихо, м'яко падали сніжинки, і Аллан нечутно ступав по тому килимі.
Гірка посмішка застигла на його вустах. Аллан усе збагнув! У нього була проста, щира вдача, і він рідко замислювався про те, що керувало вчинками людей. Своїх пристрастей він не мав і тому не розумів чужих. Аллан не вмів хитрувати й не сподівався інтриг від інших людей.
У тому, що Етель приїхала до нього в Тунельне, Аллан не вбачав нічого незвичайного. Адже в минулі роки вона часто бувала у нього вдома, і вони приятелювали. Те, що Етель прийшла й повідомила про готовність Ллойда допомогти йому, Аллан сприйняв як дружню послугу. І раптом він розгадав Етель! Вона хотіла, щоб він відчував себе зобов'язаним їй особисто! Щоб він думав, нібито це вона, Етель, умовила батька піти на великий фінансовий ризик! Одне слово, Етель Ллойд домагається, щоб від неї залежало — будуватиме він далі тунель чи ні... Але вона поставила свої умови! Ціною мав бути він сам! Етель хотіла одержати його! Чорт забирай, вона його погано знає!
Аллан ішов дедалі повільніше. Йому здавалося, ніби він грузне в снігу, в мороку гіркоти й розчарування. Останньою його надією був Ллойд. Але тепер, за таких умов, про це годі й думати! Того вечора його остання надія вмерла жалюгідною смертю...
На другий день уранці Аллан одержав телеграму від Ллойда, в якій старий пильно просив його прийти на вечерю. «Я попрошу Етель посидіти з нами і певний, що вона не відмовиться. Сьогодні я її ще не бачив»,— телеграфував Ллойд.
Аллан послав у відповідь телеграму, в якій повідомляв, що цього вечора прийти не має змоги,— до північної штольні прорвалося багато води. Це була правда, але спускатися в тунель йому зовсім не було потрібно.
День по дню Аллан проводив у мертвих штольнях і всією душею був прикутий до мороку там, під землею. Вимушена бездіяльність точила його, як тяжке горе.
Десь через тиждень, одного ясного зимового дня, Етель Ллойд приїхала до Мак-Сіті.
Вона з'явилася в конторі Аллана саме тоді, коли він провадив нараду зі Штромом. Етель була закутана вся в білосніжне хутряне пальто, свіжа, осяйна.
— Привіт, Аллан! — почала вона без церемоній, так ніби нічого й не сталося.— Як мило, що я вас застала! Мене послав по вас тато. Штрома вона просто ігнорувала.
— Містер Штром! — відрекомендував свого співрозмовника Аллан, геть збитий з пантелику впевненістю й безцеремонністю Етель.
— Я вже мав честь! — промурмотів Штром, уклонився й пішов.
Етель не звернула на нього аніякісінької уваги.
— Атож,— весело провадила вона,— я приїхала, щоб забрати вас, Аллан. Сьогодні у філармонії концерт, і тато просить вас піти з нами. Мій автомобіль жде внизу. Аллан спокійно подивився їй в очі.
— Я повинен іще попрацювати, міс Ллойд.
Етель витримала його погляд і вдала, ніби прикро вражена.
— Господи, Аллан! — вигукнула вона.— Я бачу, ви гніваєтесь на мене через отой випадок! Я повелася, звісно, нечемно, але скажіть: хіба з боку тата було добре заявляти отаке? Ніби я плету проти вас інтриги!.. Однак тато сказав, щоб сьогодні я неодмінно привезла вас. Якщо ви маєте ще роботу, я почекаю. Погода чудова, і я поки що покатаюся. Але ж я можу на вас розраховувати? Я негайно подзвоню татові...
