У вогні - Коллінз Сюзанна (читать книги онлайн полные версии .txt) 📗
— Піто, все гаразд, — промовила я. — Ми тільки втопимо котушку — і миттю повернемось назад.
— Тільки ж не в зону блискавки, — нагадав мені Біпер, — прямуйте до дерева в секції з першої до другої години. Якщо побачите, що не встигаєте, біжіть у наступну секцію. Тільки в жодному разі не повертайтесь на узбережжя, принаймні доти, поки я все не перевірю.
Я взяла Пітине обличчя в долоні.
— Не хвилюйся. Побачимось опівночі.
Потім я його поцілувала і, поки він не почав сперечатися, швидко обернулась до Джоанни і промовила:
— Готова?
— Та наче, — відповіла вона, знизавши плечима. Було видно, що вона, як і я, не в захваті від того, що нам доведеться працювати в парі. Але пастка, яку готує Біпер, об’єднала нас усіх. — Я розмотую, ти пильнуєш. Потім можемо помінятись, — додала вона.
І ми попрямували вниз по схилу. Більше ми не зронили ні слова. Але рухалися дуже злагоджено: одна розмотувала котушку, друга пильнувала. Десь на півдорозі почало наростати знайоме клацання — отже, вже по одинадцятій.
— Поквапся, — буркнула Джоанна. — Хочу відбігти подалі від води, коли вдарить блискавка, на той раз, якщо Вольт помилився в розрахунках.
— Давай я трохи порозмотую котушку, — запропонувала я. Прокладати дріт було важче, ніж вартувати, а Джоанна вже робила це довгенько.
— Тримай, — не відмовилась вона і простягнула котушку мені.
Ми не встигли передати котушку з рук у руки, як по ній пробігла легка вібрація. Зненацька тонкий золотистий дріт ослаб, скрутився спіраллю й повис у нас на зап’ястках. А обірваний хвіст зазміївся під ногами.
Все відбулось миттєво. Ми з Джоанною мовчки перезирнулися. Все ясно: той, хто розрізав дріт, зовсім неподалік. І от-от накинеться на нас.
Я ще не встигла звільнити руки від дроту та стиснути пір’я на стрілі, як по голові мене вдарила котушка. Отямилась я лежачи на спині, посеред густої рослинності, а в лівій скроні гримотіло від болю. В очах двоїлося, на небі назустріч один одному пливли два місяці. Було важко дихати: то Джоанна сиділа в мене на грудях і притискала колінами до землі.
Ліве передпліччя різонув гострий біль. Я заборсалась, але марно: я досі до кінця не отямилася. Здається, Джоанна копирсалася в моїй руці ножем. Мене прошив жахливий біль, і по руці побігла тепла цівка, наповнюючи долоню. Джоанна відкинула мою руку й вимастила мені обличчя моєю власною кров’ю.
— Лежи мовчки! — прошипіла вона. На груди вже нічого не тиснуло — я залишилася сама.
«Лежи мовчки? — крутилось у мене в голові. — Що таке? Що відбувається?!» Заплющивши очі, відгородившись від божевільного світу, я намагалася втямити, що ж урешті-решт коїться навколо.
Я згадала, як Джоанна штовхнула на узбережжі Варисту. «Лежи мовчки», — сказала Джоанна тоді. Але ж вона не нападала на Варисту. На відміну від мене. Та й я не Вариста. Я не Клепка. «Лежи мовчки», — пульсувало у мене в голові.
Наближалися кроки. Дві пари ніг. Кроки були важкі — ті, хто йшов, не ховалися.
Пролунав голос Брута:
— Все одно здохне! Енобаріє, ходімо!
І кроки щезли в темряві.
Це він про мене? Я то виринала з забуття, то знову непритомніла. Невже я здихаю? Довести протилежне я не можу. Бо мені навіть думати важко. Ось що я знаю напевно: Джоанна цілеспрямовано напала на мене.
Жбурнула котушку просто мені в голову. Розтяла мені руку, вочевидь, пошкодивши вену чи артерію, але не встигла мене прикінчити, бо з’явилися Брут з Енобарією і перешкодили їй.
Отже, спілка розірвана. Мабуть, Фіней із Джоанною давно домовилися сьогодні розлучити нас із Пітою та прикінчити поодинці. Казала ж я Піті, що слід було тікати ще вранці!.. Зостається єдине питання: яка роль Біпера? Але моя роль — це роль дичини, так само як і Піти.
Піта! Мої очі розширилися від жаху. Піта чекає на мене біля дерева і нічого не підозрює, не остерігається. Може, Фіней його вже й убив.
— Ні, — прошепотіла я.
Кар’єристи розрізали дріт неподалік звідси. Отже, ні Фіней, ні Біпер із Пітою не знають, що коїться тут унизу. Щоправда, їх могло здивувати, чому дріт провиснув, а може, навіть відскочив назад до дерева. Але це не міг бути сигнал до вбивства, правильно? Може, Фіней тут ні до чого? Де гарантії, що Джоанна сама не вирішила, що час покінчити з нами? Вбити мене. Втекти від кар’єристів. А потім уже залучити Фінея.
Не знаю. Не знаю. Знаю тільки, що я мушу повернутися до Піти, захистити його. Зібравши всю волю в кулак, я сіла. Потім, чіпляючись за стовбур, повільно зіп’ялася на ноги. Добре, що було за що вхопитися, бо джунглі перед моїми очима хитались як п’яні. Раптовий напад нудоти — і я, зігнувшись навпіл, виблювала все, що з’їла на нашому імпровізованому бенкеті. Мене вивертало, поки в шлунку не залишилося, либонь, жодної устриці. Мене били дрижаки, я вся впріла; наскільки сильно я поранена?
Коли я піднесла вгору покраяну руку, кров бризнула мені в обличчя, і світ знову крутнувся. Я міцно заплющила очі та схопилася за дерево. Світ припинив крутитися, і я зробила кілька кроків до сусіднього дерева, зірвала зі стовбура жменьку моху й, не дивлячись на рану, швидко її затисла. Стало краще. Однозначно краще — адже я більше не бачила страшної рани. Потім я обережно помацала голову. Там виросла ґуля, але крові майже не було. Вочевидь, я отримала внутрішнє ушкодження, але бодай нема ризику стекти кров’ю. Принаймні не з голови.
Я витерла руки об мох і пораненою рукою невпевнено стисла лук. Поклала стрілу на тятиву. Зусиллям волі примусила ноги рухатися.
Піта. Моє передсмертне бажання. Моя обіцянка. Зробити все, щоб він вижив. Аж тут мене прошила думка: Піта живий, бо ж гармата не стріляла, — і на серці в мене потепліло. Мабуть, Джоанна таки діяла самотужки, знаючи, що Фіней приєднається до неї, коли втямить, що й до чого. Щиро кажучи, було взагалі важко збагнути, що пов’язує цих двох. Я згадала, як Фіней дивився на Джоанну, чекаючи на її схвалення, коли я погодилась допомогти Біперу з пасткою. Їхня спілка набагато міцніша, вона скріплена багаторічною дружбою і хтозна чим іще. Отже, якщо Джоанна виступила проти мене, це означає, що Фінеєві також більше не можна довіряти.
Цього висновку я дійшла лише за мить до того, як почула, що схилом до мене хтось біжить. Ані Піта, ані Біпер не здатні рухатись так швидко. Я сховалася за завісу ліан — і дуже вчасно. Повз мене пролетів Фіней, досі синюватий від мазі, він перестрибував пишну рослинність, як олень. Скоро він дістався місця, де на мене напала Джоанна, напевно, побачив калюжу крові й погукав:
— Джоанно! Катніс! Де ви?
Але я так і не вийшла зі своєї схованки, доки Фіней не забрався в тому ж напрямку, в якому зникли і Джоанна, і кар’єристи.
Світ навколо мене крутився, але я старалася рухатись якнайшвидше. У скроні від кожного удару серця пульсував біль. Комахи зацокотіли гучніше, вочевидь, розбурхані запахом крові, і зрештою цокіт перетворився на суцільне дзижчання у вухах. Ні, стривайте. Може, то мені дзвенить у вухах через травму голови? Це гірше. Однак, поки комахи не замовкнуть, сказати цього напевне буде неможливо. Та коли ті кляті цвіркуни припинять цокотіти, вдарить блискавка. Мені слід пришвидшити рух. Я повинна дістатись до Піти.
Гарматний постріл заморозив мене, але ненадовго. Хтось загинув. Це може бути хто завгодно, зараз усі бігають навколо налякані й озброєні. Але хай хто це був, я знала: сьогодні вночі ця смерть спровокує загальну різанину. Трибути спочатку вбиватимуть, а потім уже думатимуть. Я примусила себе перейти на біг.
Зненацька мене щось мов підсікло, і я незграбно гримнулася на землю. Я відчула, як це щось обмотується навколо мене, знерухомлює, мов міцна мотузка. Сітка! Мабуть, це складна Фінеєва сітка, і він розклав її навмисно, щоб я упіймалася, а сам він неодмінно чекає неподалік із тризубом у руці. Я відчайдушно заборсалася, але сітка лише щільніше обмоталась навколо мене. Аж тут на неї впало місячне світло. Спантеличена, я піднесла руку — вона була обплутана мерехтливими золотими нитками. То не Фінеєва сітка, то Біперів дріт! Обережно я звелась на ноги та з’ясувала: я заплуталася в обривку дроту, що тягнувся до дерева, в яке от-от має вдарити блискавка. Я помаленьку виплуталася з дроту, обережно відійшла подалі, щоб знову не втрапити в пастку, й побігла вгору по схилу.
