Через кладку - Кобылянская Ольга Юлиановна (лучшие книги читать онлайн бесплатно без регистрации .txt) 📗
Ми станули зчудовані.
- Що тут такого, Несторе? - спитав я й приступив до нього.
- Підожди. Я дивлюсь, що з того буде, - відповів той, не рухаючися з місця, ба навіть і не оглянувшися за нами.
- Що там? - спитала так само Маня, прилучаючися зацікавлена й собі до нас. Нестор стояв нерухомо й дивився на якогось павука, що великий спустився десь з якогось закутка темної дерев'яної стелі на своїй павутині над вікном і був зайнятий обмотуванням бідолашної невеличкої мухи, котра, боронячись, бриніла жалісно. Обмотавши й остаточно доволі густо, павук колов її від часу до часу, зближаючися й віддаляючись. Всі ми задивилися на нйму боротьбу, не промовляючи ні слова, а Нестор, з нас найбільше зацікавлений, аж зморщив брови, мов з якогось прикрого при тім виді почування. Далі, коли, здавалося, було йому цього виду забагато, підняв руку з палицею і, розірвавши павутину, викинув павука через вікно надвір.
- Тепер відіграли ви роль якогось або щасливого припадку, або свого роду провидіння в житті бідної комашки, - обізвалася пані Міллер, виходячи вперед нас на вулицю, де вижидали нас коні.
- Я не терплю павуків! - обізвався похмуро Нестор, умощуючись зо мною проти обох пань у бричці.
- Не терпиш! - сказав я, всміхаючись жартівливо. - А однак молодим хлопчиком ткав ти одного разу в вашім саді також свого роду павутинку, впевняючи мене чи когось там іншого, що потягнеш її аж до білих штахет нашого саду від вашого павільйону, і вона не розірветься.
- Це було що інше, - відповів вїн усе ще поважно. - Я робив плетінку, заложившися з Васильком, що потягну її аж до твого саду, і вона у мене не урветься; але про правдиву павутину я не мав жодної гадки.
І сказавши це, він мовчав довго, неначе вид павука відібрав йому добрий настрій або не сходив з пам'яті.
В дорозі до назначеної цілі ми станули. Панні Наталі, котра їхала з своїми кревними й Дорою, забажалося саме посередині дороги пересісти до нас у бричку, щоб, як шепнула мені в ухо, повозити хоч одну годинку «правдивими» кіньми, котрі своїм темпераментом перевищали б усіх інших коней, що везли решту товариства за нами. Вислухавши її бажання, я вмістив фірмана на іншім возі і, здержуючи коні на хвильку, поки вона сіла на козла, я сказав їй:
- Самі ви не можете їхати; коні молоді й бистрі, поручені мені під особливший дозір, могли б вам утекти. Через те означіть, хто з нас обох, себто мене й доктора Обринського, має коло вас сісти, щоб, в разі б вам руки ув'яли, перебрати від вас поводи.
І передавши їй з тими словами поводи, станув я одною ногою на ступінь брички коло сидячих пань і вижидав її відповіді. Так само зробив і Нестор, з різницею, що зіскочив цілком на землю й дивився поважно на дівчину. Вона, сівши на козлах і взявши поводи в руки, через хвилину мов зморщила брови, нахмурилася.
- Не буде вам лячно коло мене, докторе Обринський? - спитала, не повертаючи й головою за ним, мов викликувала його напівжартом і напівповажно до бою.
По його лиці перебігла легка, майже незамітна краска.
- Я можу й цілком не сісти, - відповів він спокійно. - Для мене нема в тім нічого лякаючого бачити, як хтось вправляється в спорті, котрим я, будучи ще академіком, займався досхочу.
Дівчина вкусилась в уста й зробила йому коло себе місце.
- Сідайте, пане докторе, - сказала, а звертаючися головою потрохи за мною, додала: - Майте око на нас обоїх, добродію Олесь. Я, - сказала з притиском, - «вправляюсь» у спорті, могла б вас усіх поперевертати, а доктор Обринський не академік уже, забув при кодексах, що знав. Значить, для вас усе ще останеться поле до акції на дорозі до «Чортового млина» і по орхідеї.
І сказавши це, амбітна дівчина, подразнена, здається, відповіддю свого так само вразливого поклонника, вжила нараз без причини надто сильно батога, і молоді бистрі коні, ледве зачувши на собі батога, скочили в тій же хвилі чи не сполошені вбік, а там і почали сильним галопом летіти за бричками, що задавно нас випередили. Миттю станув я на ноги, в повозі за плечима обох на козлах сидячих, простягнувши руку, щоб здержати зворохоблені гарні звірята, однак це показалося вже лишне. Нестор держав їх уже так сильно в овоїх руках, повертав ними так зручно, що звірята, почувши над собою сильну гамуючу руку, піддавалися мимоволі керманичеві, і за недовгий час боротьби, під час котрої пробували наново вирватись з пануючої над ними влади, бігли хоча бистро, але все ж таки вспокоєні далі.
Я поглянув на обох.
Дівчина сиділа, бліда з несподіваного переляку, майже без краплі крові в лиці, між тим коли звичайно ніжне, майже хлоп'яче лице мого приятеля виглядало в тій хвилі дуже поважно й строго. Через якийсь час держав він ще поводи сам, вспокоюючи тут і там бистрі зворушені звірята своїм гарним голосом. А коли, врешті, догонивши всіх, що випередили нас, прогулькових, передав гарній своїй сусідці поводи, окинув її майже стурбованим поглядом.
- Тепер їдьте, панно Наталю, дальше самі, - сказав цілковито спокійним голосом, хоч я відчув, що цілком спокійним він не був. - Думайте про себе, а з тим і про тих, що сидять позад вас. Моя сестра й добродій Олесь зручні. В хвилі небезпеки, коли б ви не хотіли моєї помочі прийняти, вони зіскочать, але пані Міллер і ви могли б понести ушкодження. Цей лівий, як вважаю, нервовий, тому батога не вживайте. Зрештою, їдьте спокійно, я й сам дивлюсь за ними. Вони чудові!
Не поглянувши на свого сусіда ані півпоглядом, вона взяла від нього поводи, і хто б м'іг був у тій хвилі заглянути в її очі, що, отінені гарними темними віями, заслоняли їх цілковито, той був би відгадав тайну тої душі, що колисалася в тій хвилі, мов бурхлива вода, в тій загадочній дівочій груді.
- Цього тріумфу вона йому не простить, - шепнула до мене пані Міллер, коли я, врешті переконавшися, що коні біжать цілком вспокоєно, сів, як перше, проти обох пань у бричці.
- Не бійтесь, він їй імпонує, - була моя відповідь.
- Вона азартує з його прихильністю, - докинула вона знов.
- Але розумове він її перевищує.
- Його шляхетна скромність була б у неї далеко більше на місці, украсила б її ще більше, - додала вона на мій закид.
Я здвигнув плечима й поглянув на Маню. Вона виглядала нині дуже гарно Отворений понсовий її зонтик кидав таке чудове отінення на її ніжне лице, що воно, спокійне в тій хвилі, майже мармурове, видалося мені кращим, як коли-небудь іншим разом Одягнена була скромно, а притім елегантно й дуже відповідно до сьогоднішньої прогулки. Опершися трохи на спинку повозу, вона не звертала своїх очей від брата й гарної дівчини на козлах.
- Ви знов «загіпнотизовані», панно Маню? - спитав я півголосом, перехиляючися до неї, вказуючи незамітним рухом за амазонкою на горі.
Вона похитала головою стурбовано.
- Мені це не шкодить, але він терпить.
- І вона з ним
Вона заперечила головою - і нараз простягнула до мене, мов благала о щось безсловно, руку, котру я задержав на хвилину в своїй
- Гадаєте, що ні?
- Так, - відповіла, і її очі мов повели мене до обеих сидячих на козлах.
Я зрозумів її. Я станув у повози на ноги й обернувсь на часок до свого молодого приятеля й гарноії амазонки.
Вона правила кіньми так завзято й певно! Ціла мов виточена постать її, як і лице, були так відпорно, майже деспотично нарисовані, неначеб у тій хвилі здавала перед найгострішим рітмейстром свої знання спорту. Він сидів коло неї так само мовчки й поважно, і здавалося, його ніколи не займала гірська околиця так інтенсивно, як саме під час цієї їзди. В тій хвилі, коли завважив мене за собою, поставив руку на віжки й обізвався:
- Ви губите брошку, панно Наталю; на це роблю я вас уже чи не третій раз уважною. Вона в вас отворена.
Вона перелякалася так сильно його слів, неначе схоплена на лихім учинку. Відтак, передаючи йому поводи, без опору замкнула брошку. Звертаючися потім профілем до мене, обізвалася:
- Я сиджу вже чи не більш як півгодини мовчки, правлю кіньми й не можу додуматись, як може хтось, хто зазнав раз цеї приємності панувати над такими звірятами або хоч би й подібними лиш як оці, затоплятись пізніше виключно в закони, студії і т. ін. сухий матеріал. Чому держали ви це в тайні, докторе, що любувалися колись також спортом? - спитала і її очі промайнули з правдивим зацікавленням по його лиці. - Я б ніколи не була цього по вас сподівалася. Ви такі спокійні. - додала і вмовкла, між тим коли гаряча краска зацвіла на її лиці.
