Зруйновані зорі - Авраменко Олег Евгеньевич (книги онлайн бесплатно серия .TXT) 📗
— Так, уявляємо, — кивнув я.
— Але це тільки одна причина. Є й інша, вагоміша. Ґаллійці звикли воювати, це стало стилем їхнього життя, сенсом існування. А звільнення решти людських планет означало б закінчення активної фази війни, перехід економіки та суспільства на мирні рейки. Для багатьох це було неприйнятним.
— Ви хочете сказати, — промовила Анн-Марі, мало не задихнувшись від обурення, — що наш уряд і командування свідомо затягують війну?
— Навряд. Думаю, що переважна більшість ваших лідерів щиро прагне найшвидшої перемоги, але лише на свідомому рівні. А підсвідомо вони не хочуть закінчення війни, бо не уявляють, як житимуть далі, тому користаються найменшою зачіпкою, щоб відтягти цей момент. Коли ми зрозуміли це, то мали два варіанти дій — або зв’язатися з урядами інших людських планет і передати їм наші кораблі, або самим скористатися ними. Я голосував за перше, але опинився в меншості. Ми патолоґічно не довіряємо дорослим, що правда, то правда. Мої товариші боялися знову помилитися й вирішили діяти самостійно, не контактуючи з вашими властями. Не заперечуватиму, можливо, ми вчинили по-дитячому. До речі, Корейко з Кисельовим у цій суперечці підтримували мене, а їхня безглузда витівка з передачею альвам странґлетних запалів була жестом відчаю. Вони розраховували, що волохатики негайно застосують отриману зброю проти ґаббарів, і це змусить керівництво Терри-Ґаллії відмовитися від політики затягування війни.
Я долив у свою чашку кави й кинув туди кружальце лимона. Від почутого мені паморочилося в голові.
— Важко повірити в те, що ви розповіли, але не виключаю, що це може виявитися правдою. А вам точно відомо, що ми маємо всі необхідні технолоґії? Може, ЕМІ-випромінювачі в нас є, але надійного захисту ще не розроблено. Тоді застосовувати цю зброю неможливо — вона вражатиме не лише ворога, а й кораблі, на яких встановлена.
— Захист ви маєте, — запевнив Юрій. — Нам точно відомо. Річ у тому, що вже півстоліття головний науково-дослідний центр Терри-Ґаллії знаходиться в сусідній ґалактиці Туманність Андромеди. Там люди почуваються в цілковитій безпеці, не замикають дром-зони на замок, не тримають у кожній системі озброєний до зубів флот, тож нашим братам було неважко стежити за ходом роботи ваших учених та інженерів. Ми переглянули всі їхні записи і…
Його перебив дзвінок інтеркому. Не встаючи з місця, Ворушинський наказав комп’ютеру відповісти, і на екрані з’явилося обличчя того самого юнака-зв’язківця, якого ми бачили в командному центрі.
— Адмірале, отримано терміновий виклик з розташування Шостої бриґади.
— Гаразд, лейтенанте, з’єднуйте.
— Слухаюсь!
Хлопця на екрані змінила дівчина, не набагато старша, але з капітанськими погонами. Обмінявшись з Юрієм вітаннями, вона доповіла:
— З’явився наш утікач, адмірале. Щойно до системи Бети Горинича увійшов крейсер „Нахімов“.
Ворушинський здивовано звів брови.
— Один? Без супроводу?
— Так точно.
— Хто ним командує?
— Хто й викрав. Рейчел МакЛейн, вона ж Рашель Леблан. Називає себе лейтенантом-командором і стверджує, що судно є законним трофеєм ВКС Землі.
— Дуже, дуже дивно… І що вона від нас хоче?
— Пропонує свої послуги. Свої і свого корабля — саме так вона висловилася.
Юрій обурився:
— Нечуване нахабство! Спочатку поцупила крейсер, а зараз пропонує послуги. Це ж треба… Вона зараз на зв’язку?
— Так.
— З’єднайте мене з нею.
— Виконую!
Картинка знову змінилася, і тепер з екрана на нас дивилася Рашель. Побачивши мене, донька радісно всміхнулась, але вже наступної секунди її обличчя набуло строгого виразу, і вона чітко козирнула:
— Адмірале, коммодоре, фреґат-капітане!
Тут я, мабуть, порушив субординацію. Хоча це спірне питання — Військово-Космічний Флот Новоросії не визнаний Землею, а отже, формально Ворушинський не був для мене старшим офіцером. Але у всякому разі я заговорив першим:
— Що відбувається, мічмане Леблан? Чому ви тут? Щось я сумніваюся, що ви дієте з відома головного командування.
— Коммодоре, сер! — чітко проказала Рашель. — Можливо, я порушила певні правила та інструкції. Я готова за це відповісти. Але мої дії продиктовані найголовнішим, найпріоритетнішим пунктом статуту, який стверджує, що найперший обов’язок кожного військового — служити людству. Мені стало відомо, що найближчим часом має розпочатися операція зі звільнення Новоросії; також я знаю, що в її збройних силах серйозні кадрові проблеми. Я вирішила, що моя допомога буде далеко не зайвою. Смію сподіватися, що за досвідом і кваліфікацією не поступаюся більшості військовослужбовців новоросійського флоту. Крім того, на борту мого корабля перебувають три члени командного складу цього флоту — це капітан другого ранґу Рахманов, капітан першого ранґу Кисельов і контр-адмірал Корейко. Я вважаю, що вони не останні люди в…
Договорити Рашель на встигла, оскільки Юрій так різко підхопився на ноги, що мало не перекинув стіл.
— Корейко і Кисельов з вами?!
— Так, сер. Зараз вони на кораблі як почесні полонені. До речі, вам привіт з Хейни.
— Що?!
— Саме так, адмірале. Ми знайшли вашу головну базу і взяли її під свій контроль. А коли прибув надісланий вами корабель, ми захопили його за допомогою стазис-поля. Зараз він конфіскований для потреб нового керівництва бази, Корейко і Кисельова ми вам повертаємо, а прибулий з ними екс-цар Олександр знаходиться під арештом разом із вашими братами та сестрами. За першою ж вимогою ми готові передати їх до ваших рук, нам вони не потрібні. А от систему Хейни ви назад не отримаєте — тепер вона наша.
Ворушинський зблід.
— Ні! Ви не посмієте! Ми не допустимо, щоб ґаллійці одноосібно заволоділи Хейною.
— Не турбуйтеся, не заволодіють. До вашого відома, я не ґаллійка, а землянка.
— Один біс. Усі вищі керівні посади на Землі обіймають вихідці з Терри-Ґаллії, і вони діють в інтересах своєї батьківщини. А секрети Хейни мають належати всьому людству.
Рашель кивнула:
— Так воно й буде, сер. Це не обіцянка, а констатація факту. Зараз там господарює екіпаж „Експлорера-13“ на чолі з капітаном Кляйном і лейтенантом славонського флоту Вальком. Їхні посланці вже прибули або ось-ось мають прибути в розташування Об’єднаного Комітету, щоб вступити в переговори з керівництвом Співдружності. Вони згодні поступитися владою над Хейною лише комісії, що складатиметься з повноважних представників усіх людських планет.
Юрій сів, спершись ліктем на стіл, і уткнув підборіддя в долоні. На обличчі його застиг розгублений вираз.
А я, зіставивши щойно почуте з розповіддю Ворушинського, почав дещо розуміти. Анн-Марі, судячи з її погляду, також. Проте ми не втручалися й мовчали.
— Ну що ж, — нарешті мовив Юрій. — Хай так і буде. Мене це влаштовує. Щоправда, Вейдер і ще дехто будуть обурені, вони ж уявляли себе майбутніми благодійниками людства, але мені їхні лаври до лампочки… Гаразд, лейтенанте-командоре Леблан, ми приймаємо ваші послуги. Будь ласка, передайте адмірала Корейко і капітана Кисельова командуванню Шостої бриґади, а натомість отримаєте екіпаж. Нуль-портал у вас функціонує?
— Ми ж розмовляємо по нуль-зв’язку, отже, так. Тільки не подумайте надсилати десантний загін. У вас нічого не вийде, я цілком контролюю корабель.
— Заспокойтеся, ніякого десанту не буде. Зараз нам ще бійки між своїми не вистачало. Вам нададуть з резерву бортінженера, двох артилеристів і офіцера зв’язку. Другим пілотом я призначаю капітана-лейтенанта Рахманова.
— Але ж, адмірале, — заперечила Рашель, — на ваших тренажерах Рахманов був командиром крила.
— Він розжалуваний за участь у захопленні корабля. Якщо ви виконували свій обов’язок, то Рахманов був найсправжнісіньким бунтівником.
— Він же не знав…
Проте Ворушинський був невблаганним.
— Саме тому, через присутність пом’якшувальних обставин, я не застосовуватиму проти нього жорсткіших санкцій, а обмежуся пониженням у званні й посаді.
