1Q84. Книга друга - Мураками Харуки (читаемые книги читать онлайн бесплатно .txt) 📗
Тенґо не знав, коли й де Усікава слухав його лекцію. Під час уроку він завжди уважно перевіряв присутніх в аудиторії. Облич усіх учнів не пам'ятав, та якби з'явився чоловік з такою дивною зовнішністю, як в Усікави, то не міг би його не помітити. Як стоногу в цукорниці. Але вирішив на цьому не зупиняти своєї уваги. Бо й так довга розмова стала б ще довшою.
— Як ви знаєте, я працюю вчителем підготовчої школи за контрактом, — аби хоч трохи заощадити час, утрутився Тенґо. — І не веду математичних досліджень. А тільки цікаво й дохідливо пояснюю учням уже широко відомі знання. Знайомлю з ефективними способами розв'язання задач з програми вступних іспитів до університету. Здається, мені це вдається. Але стати дослідником я вже давно відмовився. Бо не мав фінансових засобів і вважав, що мені бракує сили волі й здібностей, щоб утвердитися в науковому світі. Ось чому я не зможу бути вам, Усікава-сан, корисним.
Усікава квапливо підняв руку й повернув її долонею до Тенґо.
— Та ні, це не так. Можливо, я вас просто заплутав. Так що вибачте. Ваша лекція з математики справді була цікавою. Унікальною, з творчим вогником. Але я прийшов сюди не лише для того, щоб вам це сказати. Ми звернули увагу на вашу діяльність як письменника.
Від несподіванки на кілька секунд Тенґо відібрало мову.
— Діяльність як письменника?
— Саме так.
— Не зовсім вас розумію. Я справді вже кілька років пишу художні твори. Але ще ні разу не надрукував їх у книжковому вигляді. Таку людину навряд чи можна назвати письменником. То чому ж це привернуло до мене вашу увагу?
Побачивши реакцію Тенґо, Усікава радісно всміхнувся. І виставив свої огидні зуби. По-різному брудні, навмання розставлені на всі боки, немов прибережні палі, кілька днів тому омиті великими морськими хвилями. Тепер, мабуть, уже нічого не можна виправити. Та принаймні хтось мав би навчити його правильно їх чистити.
— Саме з цього погляду наш фонд має унікальну особливість, — гордовито відповів Усікава. — Найняті за контрактом експерти звертають увагу на те, чого ще не помітили інші люди. Це одне з їхніх завдань. Як самі кажете, ви ще ні разу не опублікували великого твору. Нам це добре відомо. Однак щороку під псевдонімом ви подаєте свій твір на конкурс молодого автора, який організовує літературний часопис. На жаль, премії ви ще не отримали, але вже кілька разів залишалися до його останнього етапу. Тож, природно, немало людей прочитали ваші твори, а дехто звернув увагу на ваш талант. Наші експерти дійшли висновку, що в недалекому майбутньому ви, напевне, отримаєте премію й дебютуєте як письменник. І якщо говорити про інвестиції в майбутнє, то, вибачте за нескромність, ми збираємося, як я вже казав, «вирощувати молоді паростки в усіх галузях сучасної японської культури, на яких триматиметься наступна епоха».
Тенґо взяв кухоль у руку й ковтнув охололого чаю.
— Значить, як письменник-початківець я стаю кандидатом на отримання фінансової допомоги? Ви це хочете сказати?
— Саме так. І хоча ви лише кандидат, рішення фактично вже ухвалено. Якщо ви погодитеся, то, по-моєму, справу буде закінчено. Поставите свій підпис на документі, й негайно тримільйони єн опиняться на вашому банківському рахунку. На рік або півроку ви зможете залишити роботу в підготовчій школі й повністю віддатися літературній творчості. Кажуть, що тепер ви пишете роман. Кращої нагоди важко й придумати, хіба ні?
Тенґо насупився.
— А звідки ви знаєте, що я пишу роман?
Знову показуючи свої зуби, Усікава всміхнувся. Та насправді в глибині його очей блищало холодне світло.
— Наші експерти — наполегливі й талановиті люди. Обирають кількох кандидатів і з усіх боків їх обстежують. Мабуть, хтось з ваших знайомих знає, що ви тепер пишете роман. І десь про це прохопилися.
Що Тенґо пише роман, знав Комацу. Знала заміжня подруга. А хто ще? Напевне, ніхто.
— Я хотів би трохи розпитати про ваш фонд, — сказав Тенґо.
— Будь ласка, питайте.
— Звідки надходять кошти, якими ви розпоряджаєтеся?
— Від окремих осіб. Краще сказати, від корпорацій, якими вони володіють. Та якщо говорити в практичній площині, то, між нами кажучи, така їхня діяльність — це один із способів зменшення власного податкового тягаря. Звісно, незалежно від цього, вони цікавляться наукою і мистецтвом, а тому хочуть підтримати фінансово молоде покоління. Удаватися в подробиці я зараз не можу. І ті особи, і їхні корпорації бажають залишатися анонімними. Розпоряджатися коштами доручено комітетові фонду. До якого, до речі, належу і я.
Тенґо на хвильку задумався. Та не мав над чим. Він просто вкладав собі в голову те, що почув від Усікави.
— Можна закурити? — спитав гість.
— Будь ласка, — відповів Тенґо. І підсунув до нього важку скляну попільничку.
Усікава добув із кишені піджака пачку «Seven Stars», одну сигарету взяв у рот і прикурив від мініатюрної, видно дорогої, золотої запальнички.
— То що ви, Кавана-сан, скажете на мою пропозицію? — запитав Усікава. — Ви готові взяти нашу допомогу? Чесно кажучи, після того, як я вислухав ту вашу приємну лекцію, я особисто дуже перейнявся тим, чи зможете ви в майбутньому досягти успіху в літературному світі.
— Я вдячний вам за таку пропозицію, — відповів Тенґо. — Але я її не заслужив. І цієї допомоги не можу прийняти.
Тримаючи між пальцями сигарету, з якої клубочився дим, Усікава дивився на Тенґо примруженими очима.
— Тобто?
— По-перше, я не хочу брати грошей від незнайомої людини. По-друге, я зараз не маю особливої потреби в грошах. Мені й так непогано живеться, коли тричі на тиждень працюю в підготовчій школі, а решту днів віддаюся літературній творчості. І таке життя не маю наміру різко змінювати.
«По-третє, Усікава-сан, не бажаю мати з вами особистих стосунків. По-четверте, як не крути, пропозиція про фінансову допомогу викликає підозру. Вона надто щедра, щоб бути щирою. Щось, далебі, за нею ховається. Звісно, я не можу похвалитися найкращою у світі інтуїцією, але відчуваю, що від неї відгонить чимось поганим», — подумав Тенґо, але, ясна річ, не сказав.
— Справді, — сказав Усікава. І глибоко вдихнувши дим у легені, смачно його видихнув. — Справді, я по-своєму добре вас розумію. У ваших словах є логіка. Але ж, Кавана-сан, ви можете відразу не погоджуватися. А що, якби ви подумали над нашою пропозицією днів два-три вдома? І поволі дійшли до остаточного висновку. Я вас не підганяю. Подумайте не кваплячись. Бо це непогана пропозиція.
Тенґо коротко й рішуче хитнув головою.
— Дякую за добре слово, але чітке рішення зараз убереже нас обох від даремної трати часу й зусиль. Для мене велика честь вважатися кандидатом на отримання фінансової допомоги. І мені прикро, що вам довелося сюди їхати. Але цього разу дозвольте відмовитися від вашої пропозиції. Це остаточний висновок, який я не збираюся змінювати.
Усікава кілька разів кивнув і з жалем роздушив у попільничці сигарету, яку лише двічі потягнув.
— Гаразд. Я вас добре розумію. І поважаю ваш намір. Вибачте, що забрав у вас багато часу. Зараз мені не залишається нічого іншого, як піти звідси.
Однак не було видно, що Усікава збирається вставати. Примруживши очі, він тільки чухав потилицю.
— Кавана-сан, ви самі, мабуть, цього не помітили, але на вас покладаються великі надії як письменника. Ви — обдарована людина. Можливо, між математикою та літературою нема безпосереднього зв'язку, однак у вашій лекції з математики було щось таке, що здавалось, ніби слухаєш оповідання. На таке не здатна звичайна людина. Ви маєте про що розповідати. Про щось особливе. Це видно з першого погляду таким людям, як я. Тож бережіть себе. Не хочу здаватися надміру турботливим, але раджу вам не втягуватися в зайві речі, а йти прямо обраною дорогою.
— Зайві речі? — перепитав Тенґо.
— Ну, скажімо, ви начебто підтримуєте зв'язок з Еріко Фукадою, яка написала «Повітряну личинку». Досі принаймні кілька разів ви з нею зустрічалися, хіба ні? За повідомленням сьогоднішньої газети, яку я випадково прочитав, вона, здається, пропала безвісти. І ЗМІ, напевне, зчинять галас із цього приводу. Бо йдеться про дуже сенсаційний випадок.
