Дотик - Маккалоу Колін (книга читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Елізабет виявила, що за дверима біля ліжка є величезна ванна, а також, за словами служниці, гардеробна кімната з дзеркалами, комодами та шафками.
Напевне, Александр пояснив служниці, що нічого подібного його нареченій іще не доводилося бачити, бо ця жінка, не змінюючи підкреслено байдужого виразу обличчя, взяла ініціативу в свої руки і показала Елізабет, як користуватися унітазом, а потім усадовила її у масивну ванну і вимила брудну голову та солону від поту шкіру з такою невимушеністю, наче їй кожного дня доводилося бачити оголених жінок.
«Отже, Александр Кінрос», — подумала Елізабет, сьорбаючи чай. Перші враження бувають оманливими; вони часто формуються під впливом пліток, якогось випадку, незнання та упередженості. Александрові Кінросу вкрай не поталанило: він був дуже схожий на зображення Диявола, яке доктор Маррі навмисне повісив на стіні кімнати, де діти студіювали Біблію. Метою цього заходу було налякати дітей його прихожан, і цієї мети було досягнуто: тонкі губи, викривлені у презирливій усмішечці, моторошні чорні провалля очей, злостивість, що зачаїлася у хитро вигнутих бровах та куточках рота. Для повної схожості з Дияволом Александру Кінросу бракувало лише рогів.
Здоровий глузд підказував Елізабет, що то лише випадковий збіг, але вона і досі була більше дитиною, аніж жінкою. Отаким чином, абсолютно ненавмисне Александр Кінрос з’явився у її житті з карбом невиправної вади, і вона відразу ж відчула до нього відразу. Її жахала сама лише думка про одруження з цим чоловіком. Коли ж це станеться? Дай, Боже, щоб не скоро!
«Як же мені, дивлячись у ці бісівські очі, сказати їх власнику, що не такого чоловіка я для себе прагнула? — мучилася Елізабет запитанням. — Мері вже розповіла мені, чого слід очікувати в ліжку, і, судячи з її розповіді, нічого радісного та приємного у цьому немає. Доктор Маррі чітко дав зрозуміти, що жінка, якій подобається статевий акт, — однаково що повія. Господь Бог зробив так, що лише чоловіки отримують від цього задоволення. Жінки є джерелом зла та спокуси, тому саме вони винуваті в тому, що чоловіки стають жертвами плотської пристрасті. Саме Єва спокусила Адама, саме Єва увійшла у змову зі Змієм, під чиєю маскою крився Диявол. Єдине задоволення, дозволене жінкам, — це діти. Мері сказала мені, що, коли дружина є надто чутливою, вона схильна відокремлювати те, що відбувається у ліжку, від особи свого чоловіка, який у всьому іншому є її товаришем. Але ж я не можу уявити Александра своїм товаришем! Він лякає мене навіть більше, ніж доктор Маррі».
Як зауважила міс МакТавіш, обручі вже вийшли з моди, але об’ємисті спідниці і досі були в ходу. Під ними ховалися численні нижні спідниці — шар за шаром. Нижні спідниці Елізабет були надзвичайно непрезентабельними: пошиті з небіленої бавовни, та ще й без прикрас. Лише одна вечірня сукня, змайстрована міс МакТавіш, але навіть вона нічим особливим не вирізнялася. Це Елізабет збагнула, коли служниця допомагала їй вдягнутися.
На щастя, газові пальники у холі горіли тьмяно; Александр ковзнув по ній поглядом і схвально кивнув. На ньому були фрак і біла краватка. Таке модне вбрання Елізабет доводилося бачити лише на сторінках журналів. Чорно-біле тло іще сильніше відтіняло мефістофельські риси Александра, та Елізабет узяла його під руку і дозволила провести себе до ліфта, який уже чекав на них.
Коли вони спустилися до вестибюля, Елізабет, убрана в темно-синє клітчасте плаття, іще більше усвідомила провінційну обмеженість сільської Шотландії та швацького вміння міс МакТавіш: вигляд жінок, які походжали під ручку з поважними панами, зменшив її самооцінку мало не до нуля. Руки та плечі цих жінок були оголені, їхні стани оповивав або пишний шовк, або пінисте мереживо; їхні талії були тонкі; спідниці збиралися ззаду у великі жмути, що каскадами спадали на підлогу; їхні тугі рукавички піднімалися вище ліктів, широкі зачіски пишними копицями здіймалися угору, а напівоголені груди виблискували діамантами.
Коли Елізабет і Александр увійшли до їдальні, усі завмерли і обернулися, щоб їх обдивитися; чоловіки з серйозним виглядом кивнули Александру, а жінки швиденько причепурилися. Зарозумілий і пихатий офіціант провів їх до столика, за яким уже сиділи двоє людей — літній чоловік у «вечірньому вбранні» (Елізабет невдовзі мала засвоїти цей вираз) та жінка у бездоганній сукні й так само бездоганних діамантових прикрасах. Чоловік підвівся і вклонився, жінка ж сиділа з застиглою посмішкою на непроникному обличчі.
— Елізабет, знайомся: це — Чарльз Дьюї та його дружина Констанція, — сказав Александр, коли Елізабет сіла на стілець, який присунув їй офіціант.
— Ви така чарівна, моя люба, — мовив містер Дьюї.
— Так, чарівна, — луною відгукнулася місіс Дьюї.
— Чарльз та Констанція завтра будуть свідками на нашому весіллі, — пояснив Александр, беручи в руки меню. — У тебе є якісь улюблені страви, Елізабет?
— Ні, сер, — відповіла вона.
— Ні, Александре, — поправив він.
— Ні, Александре.
— Оскільки я маю уявлення про харчі, які ти споживала вдома, то віддамо перевагу простим стравам. Гокінсе, — звернувся він до офіціанта, що стояв поруч, — смажену камбалу, шербет і ростбіф. Міс Елізабет — великий шматок, мені — не дуже.
— Палтус у тутешніх водах не водиться, — зауважив містер Дьюї. — Тому доводиться обходитися камбалою. Рекомендую вам спробувати устриці. Смію заявити, що тут вони — найкращі у світі.
— Що собі замислив Александр? Одружитися з цією дитиною? — спитала Констанція Дьюї, коли вони з чоловіком піднялися ліфтом на п’ятий поверх.
Чарльз Дьюї весело вишкірився і звів брови.
— Ти ж знаєш Александра, моя люба. Це розв’яже багато проблем. Поставить на місце Рубі і водночас дасть йому дівчину достатньо молоду, щоб виліпити з неї те, що йому до вподоби. Надто вже довго він був одинаком. Якщо він не заведе собі сім’ю, то невдовзі не матиме часу навчити синів керувати його імперією.
— Бідолашна дівчинка! У неї такий сильний акцент, що я ледь її розуміла. А оте жахливе плаття! Так, я знаю Александра, і знаю, що йому до вподоби розкішні жінки, а не кепсько вдягнені дівчата. Згадай лишень Рубі.
— А що тут згадувати, Констанціє? Забачивши її, чоловіки завжди пускають слину, і я теж — але лише як глядач, не більше, — відказав Чарльз, який був у прекрасних стосунках зі своєю дружиною і міг дозволити собі пожартувати таким чином. — Однак маленька Елізабет учинить тут справжнісінький фурор, якщо її належним чином переробити й ушляхетнити. Ти сумніваєшся, що Александр здатен її переробити? Я — ні.
— Та вона ж боїться його, — мовила Констанція із впевненістю в голосі.
— А що ж тут дивного? Цього і слід було чекати, хіба ж ні? У всьому цьому жорстокому й несправедливому місті навряд чи знайдеться хоч одна шістнадцятирічна дівчина, яка б зростала під таким надійним захистом, як Елізабет. Я певен, що саме тому він і виписав її сюди. Александр може гуляти собі з Рубі та десятком інших жінок, але він — той чоловік, котрий вимагатиме від своєї майбутньої дружини незайманості. Це в ньому проявилося шотландське пресвітеріанство, хоч як би вперто Александр не стверджував, що він — атеїст. З часів Джона Нокса ця церква ані на дюйм не відступила від своїх жорстких правил.
Наступного дня їх повінчали згідно з пресвітеріанським обрядом. Місіс Дьюї навіть подумки не висловила критики з приводу весільного плаття Елізабет — дуже простого, з коміром аж до горла, з довгими рукавами, прикрашеного лише ґудзиками, які йшли від коміра до талії. Сатин плаття тихо шелестів, його ситцева підкладка ніде не вибивалася назовні, а білі туфлі вигідно підкреслювали щиколотки, продовженням яких, на переконання Чарльза Дьюї, були довгі й красиві ноги.
Наречена поводилася стримано, наречений — спокійно і впевнено; впевненими голосами виголосили вони свої клятви. Коли їх проголосили чоловіком та дружиною, Александр підняв вуаль над обличчям Елізабет і поцілував її. Хоча для подружжя Дьюї цей поцілунок з боку видався абсолютно природним, Александр відчув, як Елізабет здригнулася і ледь-ледь відсахнулася. Але момент минув, і після теплих привітань від містера та місіс Дьюї за порогом церкви молоді та їхні свідки розійшлися, бо подружжю Дьюї треба було повертатися додому, в якусь місцину під назвою Данлі, а містер та місіс Кінрос пішли назад до готелю, щоб пообідати.
