Кінець світу. Том 1. До… - Базів Василь (книги онлайн бесплатно серия .txt) 📗
Колись Сталін запримітив, що його 160–сантиметрова особистість і усіяний віспою лик ніяк не спонукає вірних ленінців, що будують комунізм, падати ниць. Не тягнув на бога Коба. І тоді постав не у живому, а у «безсмертному» залізному образі. От перед кількаметровими бронзовими чи кам’яними болванками справді ті, яких ще не вивезли у «чорному воронку» посеред ночі на Біломор–канал, клякали, ридаючи від щастя.
Монументальна скульпутра — штука потужна. Наші теперішні кланові брати–демократи — наче не тоталітаристи–марксисти, але, йдучи у Європу, також силкуються викликати любов електорату до власних бігморд монументальним відображенням на виборчих бигбордах.
Але куди усім цим пігмеям до Сфінкса. Його треба бачити.
Піраміда — це все–таки хата, а він — це істота. Така ж велетенська. Враження приголомшливе. І знову ж таки його зліпив скульптор з тої ж сивої давнини, з глибини якої Сталін із Хеопсом здаються сучасниками.
Згадуваний пан Вест робить висновок, під яким підписуюся двома руками, бо для мене, як два рази два, що ми якщо як не останні, так і далеко–далеко не перші, що були, тут і пішли, але залишили такі велетенські сліди: «Нас запевняють, що еволюція людської цивілізації — це прямолінійний процес розвитку від дурного печерного мешканця до нас, розумників, зі всіма нашими водородними бомбами і полосатою зубною пастою. Але доведення того, що Сфінкс набагато старший, ніж думають археологи, і появився набагато раніше династичного Єгипту, — усе це означає, що колись, у далекому–далекому минулому, повинна була існувати високорозвинута і складна цивілізація».
І тут ми дотикаємося до квінтесенції. Якщо без ідеологічних нашарувань, то єгиптяни, як і майя на протилежному березі Атлантики, впевнені, що десятки тисяч літ тому їхніми предками правили не люди, як вони самі, а боги.
Я навіть здогадуюсь, а точніше не маю сумніву, — хто ці боги. Запам’ятайте цю назву, це слово, цей священний Логос — Аннунаки. Боги–інопланетяни із 12–ї планети Нібіру. Творці найдавнішої знаної нами цивілізації на Землі — Шумеру й усього роду людського, виведеного засобами генної інженерії.
Про них буде окрема розмова і дуже достеменна. Бо мова йде про начало усіх начал. Альфа й омега в усвідомленні того двоногого, прекрасного і мудрого, неперевершеного «вінця творіння», яким є її Величність Людина.
А покищо, стоячи в заціпенінні перед величчю пірамід, знайте: алфавіт, календар, математику, астрономію, матеріаловедення, містобудування — увесь цей комплекс цих та інших наук дав єгиптянам бог, якого вони звуть Тот. Але то ті єгиптяни, до яких нинішнє населення однойменної держави, араби, відношення не має, бо вони не є єгиптянами.
Імена тільки інші, а смисл такий самий у єгиптян, як і у майя. Усе, що вони знають і мають, їм дали боги, що опустилися на літальних апаратах на Землю із Неба. Складається враження, що цивілізації на березі Ніла на півночі Африки і на березі озера Тітікака у джунглях Південної Америки — від одного батька.
Виходить так, що тоді, у попередній цивілізації, Єгипет і Мексика із Гватемалою були одною країною за ідеологічно–божественною спадщиною. І не тільки вони…
Отже, споруди №1 на планеті — піраміди — аж ніяк не гробниці знавіснілих від власної величі земних божків — як в Африці, так і в Америці. Їх будували ПЕРШІ ЛЮДИ–БОГИ, будували точнісінько за тим же планом, за яким Всевишній збудував космічний дім, у якому ми живемо і який бачимо над собою щовечора, коли хмари не затуляють нам усе те, що там є у видимому людському оку Всесвіті.
Але така радикальна ломка традиційної єгиптології все одно не дає відповіді на заключне запитання. Ну добре, не гроби, ну добре, за небесним планом, але кожен невиправний песиміст знову би пробурмотів свою глибинну філософію, що б’є наповал, — ну і що?
А точніше — для чого?
Жила–була собі на світі, і не 10 тисяч літ тому, а саме водночас з нами, проста сучасниця, та ще землячка Тетяна Сирченко. І була вона такою простою, чи, як каже відомий «месія», «маленькою українкою», поки її не викрали інопланетяни з НЛО, а відтак благополучно повернули.
І був би це звичайний випадок шизофренії у черговій історії хвороби якоїсь земської психлікарні, якби Тетяна не розповідала «небилиці», від яких академікам Академії наук СРСР волосся вставало дибом. Повернувшись із «полону», вона, зеленого поняття — до того — не маючи в астрофізиці чи космології, і тим паче, в египтології, бо у Гізі — до того — ніколи не була, раптом висунула цілісну теорію про далекий космічний зв’язок, у якому піраміди виконують роль своєрідних антен.
Саме із цих лише зовні мовчазних, наче мертвих і не функціональних пристроїв, з якими ми залюбки фотографуємося, йде в інші галактики інформація із Землі, яка дуже ретельно моніториться.
Аси космонавтики непрямо підтверджують — над пірамідами із тим самим, уже нашим домашнім космічним зв’язком — великі проблеми. Поміхи нез’ясовані звідкись беруться.
Тетяні, поки вона була відсутня, хтось такого наговорив, що ті, котрі набудували піраміди у цілком конкретних, а не випадкових місцях, використовують енергію ядра Землі. Полонянка Сирченко здатна робити те, чого не дано нам, — вона бачить велетенські стовпи світла, що випромінюються із пірамідального нутра.
Нарешті, вона, звичайно, «звихнулася» остаточно, бо почала розмовляти із Сфінксом, як із живою істотою, яка дивиться просто в очі і сипле із зіниць снопи все того ж світла.
Але спробуй не повір Тетяні, коли вона каже, що всередині пірамід вода змінює свій молекулярний склад. Учені перевірили — точно. У звичайнісінькій воді враз гинуть усі мікроби, і вона стає, що називається, водою живою, — заживляє рани, як пеніцілін.
Сирченко вивершує свою теорію висновком, що Єгипет — це лише ланка велетенської мережі передачі вселенської інформації. Пірамідами–антенами усіяна вся Земля. Є вони на Місяці, і на Марсі, і ще далі.
Із відвідуванням останніх адрес — проблематично. Поки що. Але навколо рідної планетки у пошуку пірамідальних шпилів — чому б не пролетітися.
І знову — у путь. Тепер уже після Америки і Африки — в Азію, за якою — лідерство у ХХІ столітті, у якій є Китай, що єдиний на планеті може скинути США із геополітичного п’єдестала.
Правда, Китай має проблему, таку ж, як і ми, у Криму, а вони, у Тибеті, — сепаратизм. Але коли бовваніє вкінці тунелю Кінець світа, то ваші поточні унітарні проблеми, товариші із ЦК КПК, — самі розумієте, яка це навіть не «дрібниця життя», а щось ще мініатюрніше.
Нещодавно китайська влада проклала до Тибету дорогу, яку по праву можна вважати модерним дивом світу.
У Лхасі, столиці Тибету, китайські археологи натрапили на манускрипт, вік якого — тисячі й тисячі літ. Написаний на санскриті — древньоіндійській мові, звідки «єсть пошла» і мова українська, до речі.
Індійці такі тексти нині перекладають. Цього разу за це взявся професор з університету міста Чандигарха Рут Рейна. Тибетський Нестор–літописець підняв тему виключно актуальну як для десяти тисяч літ тому, а саме: як будувати міжзоряні кораблі, використовуючи для досягання оптимальної швидкості стан антиграві–тації, що досягається засобами парапсихічної енергії, що, власне, підтверджує «маячню» Сирченко.
Не треба ніяковіти, шановний читачу, бо я також у цьому — ні бельмеса. За що купив — за то продав. А вже не індіанець майя, а модерний індус пише, а точніше, перекладає тих, що літали із Венери на Юпітер, як ми із Пекіна у Делі: «Ця центробіжна сила настільки потужна, що долає земне тяжіння. Природа цієї сили незвичайна: вона уподібнюється силі, прихованій у людській психіці, і дозволяє літати загонам десантників на будь–яку планету Сонячної системи».
У канадському мегаполісі Торонто десь посеред першого року ІІІ тисячоліття я цілу ніч спостерігав, як тибетці вийшли на найдовшу у світі Янг–стрит протестувати проти того, щоб Пекіну дали право проводити чергову, але першу у ХХІ столітті Олімпіаду. А столиця Піднебесної конкурувала якраз із столицею світової української діаспори, оскільки у Торонто живе у десять разів більше українців, ніж в Ужгороді. (Діаспора взагалі цікава штука — поляків у Чикаго набагато більше, ніж у Варшаві.)
