Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
“Той Богдан Хмельницький такий королеві грубитель, що такого грубителя і зрадника на світі ще ніколи не бувало. Та не тільки він супроти короля став зрадником, але і супроти Бога.-Посли говорили, що він просив ласки й. цар. вел.- послати до короля, щоб прийняв їx в підданство по давньому. А той Хмельницький, не дочекавшися ласки царя і короля, після того як прислав те чолобиттє й. ц. в., послав до турецького султана-просив війська на й. кор. вел. і обіцяв султанові, що буде у нього в підданстві з усім Запорізьким військом, а сам побісурмениться. А тепер тому тижнів із шість стало відомо, що султан прислав до Хмельницького чауша, щоб він як обіцяв, прийняв підданство султанові і їx бісурменську віру. І той зрадник відступив від своєї грецької віри і прийняв бісурменську, та збирає наново військо, а що цар післав послів просити за нього короля-се й забув!
“Нехай посли подумають, яким же зрадником він став королеві, а тепер і цареві-після свого посольства! Цареві заявляв, нібито з королем почав війну за грецьку віру-а коли б він правдивий християнин і стояв за грецьку віру, він би з бісурменами в ніяку спілку не входив би. А того що він тепер учинив-від християнської віри відступив і прийняв бісурменську віру: про се йому ані мислити не годилось, не то що чинити. А се щира правда! Шкоди ж і спустошення ним починені королеві і Річипосполитій не можна навіть докладно розповісти. Костели він поруйнував і пограбував, над духовними знущався, богато християн чоловіків і жінок до бісурменських рук видав-досі вони там в неволі страждають. І як королеві показати милосердє йому за такі його “богомерзькі діла, грубости і досади”?
Посли знов заперечили-що се хтось дав королеві неправдиву відомість. Не може бути, щоб Хмельницький відступив від віри й побісурменився. “А що вони кажуть, нібито у нього і тепер чауш від султана, то се можливо, що султан прислав чауша, аби Хмельницький перейшов до нього в підданство,-але Хмельницький того й не думав”. Що ж до запевнень, “ніби то Хмельницькому (так!) не бувало неволі у вірі”,-посли потвердили сказане попереднього разу-що утиски були, і зборівські постанови не виконуються. Тим часом-додали вони сим разом-Ян Казимир при елєкції своїй на короля під присягою обіцяв заховувати права своїх підданих всякого стану, в нічім їx не умаляючи (наводиться довгий текст сеї присяги). Нехай пани-рада перекажуть се королеві, щоб він памятаючи сю свою присягу, велів знести унію в Короні і в в. кн. Литовськім, згідно з зборівським трактатом, а церкви, що за предків були православними, назад во благочестіє передати, щоб надалі благочестива віра була при своїх вільностях як давніш бувала. А гетьмана Хмельницького з військом аби велів прийняти під свою руку по давньому. Инакше ті благочестиві церкви (!)-як сказано в присязі-будуть свобідні від підданства йому 7).
Комісари завважали, що послам не годилось вишукувати 8) тої королівської присяги та на її підставі робити якісь докори. Нехай говорять, які їм справи доручено від цар. величества, а до внутрішніх справ Річипосполитої їм нема діла. А про те що грецькій вірі у них насильства нема, вони, комісари, вже перед тим казали: котрі церкви давніш були в грецькім законі, а тепер в унії, ті не були віддані силою, а самі духовні пристали до уніятів. Якби король велів силоміць повернути грецькі церкви на унію, то не робилось би вибору: всі б церкви були уніятські. Тепер же котрі церкви зробились уніятськими, ті уніятськими й зістануться, а котрі благочестиві-ті теж як були, і неволі їм ніякої нема. А Хмельницький, як ворог божий і королеві зрадник, варт не милосердя, а найбільших мук і лихої смерти за свої лихі діла; тільки про нього ще говоритимуть з королем. А посли нехай би сказали докладно все доручене їм у тій справі, щоб не упустити часу-з огляду що король має йти до війська.
Посли поговоривши між собою об'явили польській стороні, що коли король задоволить потреби грецької віри (до скасування унії включно) і відновить зборівські умови в відносинах до козаків, то цар готов пустити в непамять всі свої образи в титулах і йменнях і дарувати королівськім підданим їх вини, з тим щоб надалі вони не повторялись.
На тім і закінчилась ся друга конференція (л. 362-9). Провожаючи послів староста винницький Потоцький в науку послам розповів, як він бувши в татарськім полоні, в Криму, чув про посольство від Казанських і Астраханських Татар до хана з проханнєм прийти їм у поміч щоб визволитися від Москви, і що й сього року були поголоски про такеж посольство 9).
Примітки
1) Польських справ 1653 р. стовбець 2, виправа посольства.
2) Про арештованнє козацьких послів розповів послам 22 н. с. липня люблинський ігумен Сава Попель таку пів-леґєндарну історію-котру я вже навів вище, с. 558-9.
Гонець Вонифатьев, висланий з додатковими дорученнями послам у серпні, вертаючи з королівського обозу через Замостє, затримався там на два дні, довідавшися, що там “сидять за вартою” полковник Антін “сам девять”: посилав до нього свого брата, і той з Антоном бачився. “Сказав полковник київський гонцевому братові, що Б. Хмельницький прислав був їx з листом до короля, щоб король з військом на них не наступав, а замирився за Зборівським договором, як король з ними договорилися під Збаражем,-тоді Хмельницький буде у короля в підданстві по давньому; а як король наступатиме на них з військом, то Хмельницький поневолі пішле до турецького султана, аби прийняв його до себе. Король побачивши в листі, що Хм. хоче бути в підданстві у турецького султана, розгнівався на них, послів,-і відіслав їх до Замостя і велів тримати під пильним доглядом, а зброю відібрати”-Ст. 7 л. 65.
3) Описує їx приїзд Theatrum Europaeum c. 416-мовляв такого пишного посольства з Москви ще не бувало. Також Monum. Hungariae XXIII с. 122.
4) л. 206-229 посольського звідомлення-84 книги Польських справ 1653 року, в скороченню у Соловйова Х с. 1626 стер. вид; картки в книзі перемішані, і се відбилось на його переказі. Наша археоґр. експедиція уставила правильний порядок карток.
5) Депеша з 4 серпня у Тайнера Monuments, на сих депешах головно опер свою статтю про посольство Репнина Кубаля, т. II.
6) Посоль. звідомл., л. 306-348.
7) л. 347-361.
8) “добывать” — мабуть в значінню підплачувати людей, щоб їм ту присягу показали.
9) Під тимже днем записано оповіданнє полковника Єльского, що з України прибігло того дня з 10 чоловіка шляхти, ранені-оповідали, що були в своїх маєтностях під Винницею; казали, що козаки побили богато иншої шляхти, яка жила коло Білої Церкви і Винниці, а їх поранили, і вони ледви втікли. Король був дуже схвильований такими вістьми і хоче йти на козаків як найскорше (л. 371).
ПОСОЛЬСТВО РЕПНИНА: ДЕБАТИ ПРО РЕЛІҐІЙНИЙ МОТИВ, ЗБОРІВСЬКІ ПОСТАНОВИ, 4 КОНФЕРЕНЦІЯ, 9 СЕРПНЯ, ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЗБОРІВСЬКОГО ТРАКТАТУ.
Конференцію 8 серпня, третю зряду, відкрив сам канцлєр Кориціньский. Коротко зібрав все сказане в сій справі послами і повторив, уже від королівського імени, попереду сказане комісарами від себе. Хмельницький занадто великий “грубитель”, щоб його можна було помилувати; його виправдання перед царем, ніби він почав свій бунт задля віри-рішучо неправдиві. Повстаннє своє він почав поперше-тому що козакам було заборонено ходити на море. Потім він просив у короля дозволу на воювання московських земель-ще йому король заборонив з огляду на вічну згоду з Москвою. За се Хмельницький наробив нечуваного спустошення, поруйнувавши при тім костели і кляштори; король тепер іде на його війною. А грецькій вірі ніякого насильства король не чинить і нікому чинити не дозволить (383-8).
Посли взялися знову до сього пункту і відкинули канцлєрові доводи. Цар має певні відомости про насильства над православною вірою. Гонець Старий в 1651 р. був свідком як король присилав до Люблина коронного інстіґатора Жидкевича, щоб силоміць відібрати від православних і віддати уніятам тамошню церкву, і православне духовенство при тім з великим безчестєм виганяли з церкви. Так само силоміць відібрано і віддано уніятам перемиське владицтво 1). Ще раз повторено, що посли бачили переїздом з Минську. “Чи то не наруга чиниться в королівській державі над благочестивою християнською вірою і святими церквами? В королівській державі живуть люди ріжних вір, а такого гоненія й наруги крім благочестивих християн не буває нікому-навіть Жидам, котрих бридитись і ненавидити годиться всім християнам. Їм у всім воля, і школи свої жидівські мають свобідно де хочуть, і неволі їм і насильства ніякого нема: свобідніш живуть у своїй вірі жидівській ніж благочестиві християни” (389-392).
