Прорив блокади - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль (книги читать бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗
Так-от, саме це і сталося. Коли незнайомий корабель було помічено, він плив не далі, ніж за три милі від «Дельфіна», з навітряного боку.
Долізши до реї, Джеймс Плейфер виразно побачив у просвітку між клаптями туману великий північноамериканський корвет, що йшов повним ходом. Він наближався до «Дельфіна» з очевидним наміром перетнути йому шлях.
Уважно роздивившись корвет, капітан спустився на палубу й покликав помічника.
- Містере Метью, скажіть, що ви думаєте про цей корабель?
- Думаю, капітане, що це корабель флоту Північних штатів, який запідозрює нас у шкідливих намірах,- відповів той.
- Справді, сумнівів щодо його державної приналежності немає,- відповів Джеймс Плейфер.- Дивіться.
У цю мить над корветом піднявся зоряний прапор Сполучених Штатів Півночі, й корабель салютував своєму державному стягові пострілом з гармати.
- Він пропонує, щоб і ми підняли свій прапор. А чого б і не підняти? У нас нема підстав його соромитись.
- Який у цьому сенс? - відповів Джеймс Плейфер.- Наш прапор нас не захистить і не відіб'є в тих людей бажання оглянути наш вантаж. Ні. Прямуватимемо своїм курсом.
- І якомога швидше,- сказав містер Метью,- бо якщо мої очі не обманюють мене, я вже бачив цей корвет десь поблизу Ліверпуля, куди він прибув для нагляду за будівництвом нових кораблів для Сполучених Штатів. Щоб я забувся, як мене звуть, коли на його кормі виписано іншу назву, ніж «Ірокез».
- Він добре ходить?
- Це один з найшвидкохідніших кораблів військового флоту Півночі.
- І скільки в нього гармат?
- Вісім.
- Пхе!
- О, не знизуйте плечима, капітане,- сказав містер Метью серйозним голосом.- Із тих восьми гармат дві обертові,- одна, шістдесятка, на шканцях; друга, сотка, на палубі,- й обидві з нарізними стволами.
- А, чорт! - сказав Джеймс Плейфер.- Це «перроти», і стріляють вони на відстань у три милі.
- Атож, і навіть далі, капітане.
- Зрештою, містере Метью, для корабля, який плаває досить швидко, щоб нікого не підпустити до себе на відстань пострілу, цілком байдуже, з яких гармат по ньому палять: із сотого калібру чи з четвертого, з таких, що б'ють на три милі, чи з таких, чиї ядра летять не далі, ніж за п'ятсот ярдів. Отож покажімо цьому «Ірокезові», як ходить пароплав, сконструйований для швидкого ходу. Звеліть додати пари, містере Метью.
Помічник передав наказ капітана механікові, й незабаром чорний дим завалував із труб Пароплава.
Це, мабуть, не сподобалося корветові, й звідти надійшов сигнал - наказ «Дельфінові» лягти в дрейф. Але Джеймс Плейфер не звернув на той сигнал найменшої уваги і не змінив курсу свого корабля.
- А зараз ми побачимо, що зробить «Ірокез». Це чудова нагода випробувати, на що здатна його гармата сотого калібру, і з'ясувати, чи далеко залітають її снаряди. Звеліть іти під повною парою!
- Слухаюсь! - відповів містер Метью.- Незабаром вони привітають нас із усією чемністю.
Повернувшись на ют, капітан побачив міс Хеліберт. Вона спокійно сиділа біля самих поручнів борту.
- Міс Дженні,- сказав він.- Ви бачите отой корвет з навітряного боку? Думаю, він захоче побалакати з нами крізь жерла своїх гармат, тому давайте руку, і я проведу вас до вашої каюти.
- Вельми вдячна вам, містере Джеймсе,- відповіла дівчина, поглянувши на капітана,- однак я не боюся пальби з гармат.
- Але зважте, міс, що,хоч нас і розділяє чимала відстань, перебувати тепер на палубі небезпечно.
- О, я ніколи не була боягузкою! В Америці нас привчають потроху до всього, і запевняю вас, що ядра з «Ірокеза» не змусять мене нахилити голову.
- Ви хоробра дівчина, міс Дженні!
- Погодьмося, що я хоробра, пане Джеймсе, і дозвольте мені залишитися біля вас.
- Я ні в чому не можу відмовити вам, міс Хеліберт,- відповів капітан, мимоволі захоплюючись мужнім спокоєм дівчини.
Щойно прозвучали ці слова, як за бортом північноамериканського корвета простяглася струминка білого диму. Перш ніж на «Дельфіні» почули гуркіт вибуху, з його палуби побачили, як у напрямку пароплава полетів циліндричний, спереду загострений конусом снаряд, з неймовірною швидкістю обертаючись навколо своєї осі й, так би мовити, вгвинчуючись у повітря. Було досить легко простежити за його польотом, бо з нарізних стволів снаряди вилітають не так швидко, як із гладкоствольних гармат.
За двадцять морських сажнів від «Дельфіна» снаряд, траєкторія якого пішла на спад, ковзнув по верхівках хвиль, позначивши свій слід фонтанами бризок, потім, ніби відштовхнувшись від водної поверхні, злетів угору, але невисоко, перелетів через «Дельфін», зрізавши з правого борту рею фок-щогли, впав на хвилі за тридцять морських сажнів від пароплава і зник під водою.
- Чорт! - вигукнув Джеймс Плейфер.- Швидше, швидше! Другий снаряд не змусить себе довго чекати.
- Змусить! - сказав містер Метью.- Треба певний час, щоб перезарядити таку гармату.
- Отакої! Це справді цікаво бачити,- мовив Крокстон; він стояв, склавши руки на грудях, і спостерігав події з виразом людини, яку все це дуже мало обходить.- Подумати тільки, що то наші друзі посилають нам такі подаруночки!
- А» це ти! - вигукнув Джеймс Плейфер, змірявши американця поглядом з голови до ніг.
- Це я, капітане,- незворушно відповів той.- Я прийшов подивитись, як палять із гармати наші славні хлопці. Непогано, бігме, непогано!
Капітан уже збирався відповісти Крокстонові щось різке, але в цю мить другий снаряд хлюпнувся в море, не долетівши до правого заднього борту.
- Чудово! - вигукнув Джеймс Плейфер.- Ми вже ви? грали в цього «Ірокеза» два кабельтови. Вони пливуть із швидкістю бакена, твої друзі, ти чуєш, Крокстоне - вихователю юнг?
- Не заперечую,- відповів американець.- І уявіть собі, мене це анітрохи не засмучує.
Третій снаряд упав значно далі, ніж два перші. Не минуло й десяти хвилин, відколи почався обстріл, а «Дельфін» був уже поза його досяжністю.
- Ці снаряди - для нас найточніший лаг, містере Метью,- мовив Джеймс Плейфер.- Завдяки їм ми тепер знаємо, що можемо покластися на швидкість нашого судна. А зараз збавте пару. Не варт дарма спалювати вугілля.
- Чудовий у вас корабель,- сказала міс Хеліберт молодому капітанові.
- Так, міс Дженні, він накручує свої сімнадцять вузлів, мій славний «Дельфін», і надвечір ми втратимо з поля зору цей північноамериканський корвет.
Джеймс Плейфер не перехвалював мореплавні якості свого корабля, і сонце ще не зайшло, коли верхівки щогл корвета зникли за обрієм.
Цей випадок дав капітанові змогу побачити характер міс Хеліберт у зовсім новому світлі. А втім, кригу булр зламано. Віднині й до самого кінця рейсу розмови між капітаном «Дельфіна» та пасажиркою корабля відбувалися часто і тривали довго. Джеймс Плейфер знайшов у Дженні дівчину стриману, сильну духом, розважливу, розумну. Вона говорила про все з великою відвертістю, як то заведено в Америці, мала на все тверді погляди й висловлювала їх з переконаністю, що проникала в саме серце Джеймса Плейфера - і то незалежно від його свідомої волі. Вона любила свою батьківщину; вона відстоювала високу ідею Сполучених Штатів і говорила про громадянську війну з ентузіазмом, на який була б нездатна жодна інша жінка. Таке не раз траплялося, що Джеймс Плейфер розгублювався і не знаходив відповіді на її аргументи. Іноді предметом їхнього обговорення ставала навіть позиція «купецької вигоди»; Дженні нападала на неї дуже енергійно й нізащо не хотіла поступатися. Спочатку Джеймс сперечався багато й часто. Він намагався обстоювати справу конфедератів, доводив, що правда на їхньому боці, адже люди, які об'єдналися в цілком добровільний союз, мали повне право на відокремлення. Але дівчина в цьому питанні мала тверді погляди і легко переконала капітана в тому, що в центрі боротьби між Північчю та Півднем Америки стояло питання рабства, що тут ішлося не так про політику, як про мораль та людяність, і Джеймс зазнав цілковитої поразки. Не маючи переконливих аргументів на захист своєї позиції, він під час цих суперечок намагався більше слухати ніж говорити. Та й важко сказати, що на нього впливало сильніше: розважливі доводи міс Хеліберт чи її дівочі чари. Але так чи так, а довелося йому кінець кінцем погодитися, що боротьба за визволення чорних рабів була головною рушійною силою у громадянській війні Сполучених Штатів, що належало покінчити з цим жахливим пережитком епохи варварства раз і назавжди.
