Мальва Ланда - Винничук Юрій Павлович (лучшие книги читать онлайн TXT) 📗

За вікном знову почувся шелест, хихотіння, а потім безцінна порада:

— Грай, поки тепла! Хі-хі-хі-хі!

Пан Ціммерман схопив з вази яблуко й люто пожбурив у вікно. В темряві пролунав удар, скрик «Ой! Убили!» і глухе падіння маленького тіла.

Підбігши до вікна, почув, як тріщать гладіолуси і лілеї.

— Забив, скурчеляга! Ой, забив, кунда [95] кундувата! А щоб тобі андрути скисли! Щоб тобі прутень закрутило, як свинячий хвостик!

— Цить, вар'ятко! — зашипів на неї. — Пробач, я не знав, що це ти.

— Ага, не знав! — не повірила карлиця. — Хто ще, крім мене, міг видряпатися на вікно? Тепер я весь пулярес [96] поколола до тих чортових квітів! Ну, що — як любов? Дається, як звір, нє? Хі-хі-хі-хі! Давай, вріж їй, щоб аж завила, щоб аж дибки стала! Чого ти? А я помилуюся. Знаєш, як цікаво?

І вона знову почала дертися на дерево.

— Здуріла? А ну киш звідси!

— Давай, файдоль її, засандаль, щоб аж баньки вилізли, відмолоти як належиться! — і спиналася далі.

— Слухай, якщо ти не заспокоїшся, то я знову чимось пожбурю! Що за дідько! Кохання — справа глибоко інтимна, і я не бажаю, щоб за мною підглядали!

— Чого ти пінишся? Спокійно. Я ту справу знаю. Давай — уперед! Вали її, телицю! Грай і слухай, чи дихає!

— Я не можу це робити, коли за мною хтось підглядає. Я можу дістати скрут кишок.

— Я тобі допоможу. Я скочу до вас у ліжко і почну виробляти такі штукенції, що у вас це діло піде, як по мармуляді. Давай, пробий її, проштрикни, як галушку! Вперед! На барикаду!

— Замовкни! Ти розбудиш цілий будинок!

— Не бійся. Пан комісар захмелів і спить без задніх ніг, пані Ліндерова купається в лазничці, а старі Фляки хроплять, аж заходяться.

— Звідки ти знаєш?

— Я вже всюди позазирала у вікна. Ну, що ти ґави ловиш? Берімося до роботи!

— Зупинись!

Пан Ціммерман перелякався такого завзяття і, переконавшись, що жодні вмовляння не допомагають, вхопив тичку, якою розсовують штори, й загрозливо виставив її у вікно. Тим часом карлиця уже була зовсім поруч на гілці, зайнявши бойову позицію:

— Ти на кого тичку підняв? На жінку? Ще вчора ти піднімав на мене щось зовсім інше!

— Замовчи, бо скину тебе з дерева!

— Не посмієш. Я — ніжне сотворіння, тендітне й безборонне. І привело мене сюди чисте й непідробне кохання. Бо тільки той, хто щиро кохає, може вибачити зраду. Ти одружився з особою, якої не любиш. Але я прийшла тобі на допомогу. Я не хочу стояти між вами, перешкоджати вашому щастю, але я хочу зовсім мало — бути поруч і ділити з вами усі радощі і смутки. Бо таке моє призначення. Я буду прати вашу білизну, твої сорочки і шкарпетки, буду мити підлогу і вікна. Зрештою, на мені лежатиме кухня. Ти знаєш, як я варю, ні? О-о, це мистецтво! Я вроджена кухарка. Все-все-все я робитиму за твою дружину. А навзамін я потребую на макове зерня — притулитися деколи непомітно до тебе, і щоб ти мене легенько-легенько, цяпілюнечку, трісюнічку вграв. Ні-ні, це не буде часто, боронь Боже, лише раз на день, що це для тебе? А якщо ти поговориш зі своєю дружиною і зумієш її переконати, то я би пропонувала ще досконаліший варіант. А саме: коли вона відкидає копита в екстазі, щоб ти у цей час продовжував файдолити мене, їй все одно, вона й так нічого не буде тямити. Згоджуйся! Таке щастя рідко трапляється! Я ніколи не млію, коли мене тарабанять, я навпаки можу кого хоч заїздити. Це на мені мліють! Мруть, як мухи! Гори трупів на моїй совісті! Я — пострах Галіції! Крім того, у мене є ще дві сестрички — умм! — лялюсі! Ти їх бачив! Хіба це не персики? Плоди Едему! Майже незаймані. Та ми тут такі гастролі влаштуємо, що в пана Ліндера баняк відкрутиться. Подивися, він вже в тебе повис і виглядає жалюгідно. Негайно приведи себе в стан бойової готовності, можеш це зробити й рукою, я не заперечую. Ми йдемо в атаку! Відступись! Я стрибаю!

Але пан Ціммерман вирішив інакше і лупонув карлицю тичкою по голові.

— Ай-яй! — нявкнула та і важко хляпнула в квіти.

Запанувала тиша.

Він став проти ліжка і сумно подивився на голюсіньку Олюню, що так і лежала з розведеними ногами, як він її зоставив. Мала тіло досконалої форми, і саме зараз він запрагнув її. Вклякнув понад нею так, що живіт Олюні опинився у нього між колінами, узяв її обидві долоні, приклав до прутня і почав ними рухати, але було сухо, і тоді, плюнувши у кожну з долоней, продовжив цю шляхетну справу з куди удатнішим результатом.

…Раптом стрепенувся від шемрання, щось зашкреблось за дверима, забурмотіло і застогнало. Миттю зірвався з ліжка і навшпиньки підкрався до дверей. Хтось там був, хтось жіночим сп'янілим голосом бубонів:

— Візьми мене, візьми, всю візьми, так, отак, роби, що хочеш зі мною, куди хочеш, ще, ще, ще…

Вся та небагата рослинність, якою пишалася голова пана Ціммермана, миттю стала шторца і захвилювалася, наче ковила під вітром. Рвучко штовхнув двері і відчув, як вони лупнули до чогось. На підлогу повалилося тіло. Прочинивши двері навстіж, побачив пані Ліндерову, в чому її породила пані Флякова. Зіжмакана рожева сорочина висіла на китайській вазі. А її власниця, вибалушивши баньки, важко хапала роззявленим ротом повітря.

М'яса тут було багацько, воно все подригувало драглями, і було на чому очам зупинитися і чим подивуватися. Особливу повагу викликали два фантастичні цеберка, кожне літрів на десять, які, наче верблюжі горби, вигойдувалися то вліво, то вправо. Повні круглі стегна, гладенькі і сливе дівочі, терлися одне об одного, мов небесні жорна, що мелють борошно жаги. Це безмежне тіло вимагало важкої праці, а пан Ціммерман хотів лише одного — відпочинку. Але ось пані Ліндерова ожила і підвела голову. Уздрівши зовсім голого зятя, мало знову не луснулась на землю. Аж тепер він помітив у неї на чолі ґулю.

— Пане Ціммерман… — Заквоктала вона. — Мені так соромно, я така збентежена, зовсім не хотіла вас відволікати, але не втрималася…

Тут вона підвелася на ноги і підступила ближче, випромінюючи довкола себе жар африканської пустелі.

— Зрозумійте мене — я жінка, я мати… Я переживаю за свою доньку, як у вас там усе складеться… У неї це вперше, вона така тендітна, а ще ж така вразлива… Розкажіть мені як матері, чи все гаразд, чи не увередили ви мою голубоньку? Я хочу знати всі деталі. Я мушу це знати.

Пані Ліндерова притислася до зятя, і він відчув, що тіла їхні пасують одне одному, як два черевики. То була рідкісна гармонія, коли кожна випуклість знаходить відповідну западину, а кожна складка прилягає до своєї улоговини, мов улита.

— Не соромтесь мене, пане Ціммерман, я мати, я мушу знати все-все-все. Зі свого боку обіцяю товариську пораду.

Животом своїм попихала його перед себе, а він задкував і задкував, доки не повалився на ліжко поруч Олюні.

— Я вас навчу, я вас всього навчу, пане Ціммерман, — муркотіла матуся і спритно перевернула улюбленого зятя на себе.

А він був настільки ошелешений цим бурхливим натиском, що навіть не опирався, хоча мав би це чинити задля порядку. Адже поруч, як не трагічно, лежала Олюня, і, коли вона ненароком очуняє, то що можна буде пояснити в цій ситуації? Що матуся вирішила надати консультацію?

Пані Ліндерова так спритно упоралася зі своїм материнським обов'язком, що зятеві залишилося тільки спокійно собі лежати на пухких тілесах, дозволивши хвилям гойдливо нести його тіло кудись у тропічний обрій, на коралові острови з височенними пальмами, котрі родять кокосові перса.

Хвилі жбурляли його високо-високо а, коли він уже падав сторч головою і, здавалося, ось-ось розіб'ється на друзки, вони підхоплювали його на пінисті гребені і м'яко опускали додолу, а в цей час із глибин синіх, з безодні таємної спиналися стебла в'юнкі і обплітали ноги та руки, теплі риби припадали до стіп і обціловували жадібно, а меви співали осанну…

В очах засвічувалися барвисті архіпелаги і гасли, але натомість спалахували нові і вражали своєю красою…