Москва Ординська. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (читать книги онлайн TXT) 📗
13. «Можайск, город областного подчинения, центр Можайского р–на Московской обл. РСФСР. Расположен на р. Москве… в 110 км к З(ападу) от Москвы… После ликвидации Можайского удела (1493) М(ожайск) — уездный город…» [2, т. 16, с. 412].
14. «Вязьма, город в Смоленской обл. РСФСР… Впервые упоминается под 1239, в 1403 захвачен литовскими феодалами. Окончательно присоединен к Рус(скому) (Московському князівству. — В. Б.)… в 1494 году» [2, т. 5, с. 605].
Звертаємо увагу читачів ще на один спосіб московських вигадок. Це приєднання земель (Мещерських уділів) спочатку далеких, а потім ближніх. Москва, виявляється, приєднала до себе Вязьму, а потім — Можайськ; раніше — Торопець, а за ним — Волоколамськ. Це при тому, що названі пари міст розташовані на дорогах, які їх зв’язують і Волоколамськ та Можайськ знаходяться значно ближче до Москви. А на тих дорогах знаходяться ще такі міста, як Ржев, Зубцов, Великі Луки, які, взагалі були залучені до Московії: в «14 веке присоединен к Моск(овскому) гос(ударст)ву Ржев»; в 1478 В(великие) Л(уки) присоединены к Москве»; «Зубцов… В 1485 в составе Тверского княжества присоединен к Московскому гос(ударст)ву Иваном III».
Отак Москва спочатку приєднує Великі Луки (1478 рік), і тільки в 1513 році — Волокаламськ. І це на одній–єдиній дорозі (Москва — Великі Луки), яка досі зв’язує два міста.
Тому пропонується визначити найближчі міста до Москви, які знаходились на давніх дорогах зі сторони «Західної Мещери»
ібули приєднані до Московського князівства наприкінці XV та на початку XVI століть. Ось ті міста.
15. «Клин, город в Московской обл. РСФСР… В 1482 вместе с Тверским княжеством присоединен к Москве…» [2, т. 12, с. 313].
16. «Верея, город в Моск(овской) обл. РСФСР… Впервые упоминается в летописи под 1371. В 14–15 вв. В(ерея) — центр Верейского княжества. Сохранились остатки древнего кремля и собор 16 в.» [2, т. 4, с. 532].
17. «Малоярославец, город, центр Малоярославецкого р–на Калужской обл. РСФСР. В1485 был присоединен к Моск(овскому) вел(икому) княжеству и стал именоваться М(алоярославец) (в отличие от Ярославля)» [2, т. 15, с. 290].
Не дивуймося з приводу 1482 року щодо Клину. Це звичайна московська вигадка, без пояснення. Має бути 1485 рік.
А от щодо Малоярославця, то дуже показовим є той факт, що після приєднання до Московії місту змінили ім’я: замість Ярославець він став — Малоярославець. Саме так трапилось із містом «Святого Спаса на Твері», воно стало — «Тферью» пізніше — «Тверью».
18. «Алексин, город, центр Алексинского р–на Тульской обл. РСФСР. Расположен по берегам р. Оки… Впервые упоминается в нач(але) 13 в.» [2, т. 1, с. 419].
Як бачимо, місто «Алексин» московита самі посоромились приєднувати до Московського князівства, скажімо, як Серпухов. чи Торусу «в XIV веке», чи «в 1462 году».
Отож і «Алексин» належав до знаменитих «35 городов во главе с Одоевом».
19. «Кашира, город в Московской обл. РСФСР. Расположен на высоком правом берегу р. Оки… Основан в 14 в….» [2, т. 11, с. 556].
Московська історична наука посоромилась згадати, що й Кашира належала до «35 городов», переданих Менглі–Гіреєм до Московії.
Але ми пам’ятаємо, що князь Каширський зі своїм військом в кінці 1482 року, після погрому Києва, прийшов на його захист та відбудову. Тому татарський Каширський князь, разом зі своїм уділом, міг бути приєднаним до Московії тільки після 1485 року.
Ми визначили міста з північного заходу, заходу та південного заходу, які розташовані неподалік Москви і, за свідченням російської історичної науки, тільки після 1485 року були приєднані до Московського князівства. Ось їх перелік (з півночі на південь): Клин, Волоколамськ, Можайськ, Верея, Малоярославец Алексин, Кашира. Таким чином ці міста — князівські уділи відтинали Московське князівство від тієї «таємничої Мещери», про яку у своєму листі до Московського князя Василя III писав Кримський хан, та вимагав їх повернути назад. Вся та земля, разом із переліченими уділами, була завойована 1238 року ханом Батиєм і називалась татарами Мещерою, а князі — Мещерськими.
Отож, уже не посилаючись на московські так звані історичні джерела, а спираючись на звичайну людську логіку, додамо ще декілька міст, які, напевне, належали до списку «35–ти на чолі з Одоєвом».
«20. Калуга;
21. Венев;
22. Волхов;
23. Плавск;
24. Ржев;
25. Великие Луки;
26. Серпухов;
27. Таруса;
28. Юхнов» та інші.
Читачі можуть подумати та додати ще кілька міст.
Звернімо також увагу на деякі прізвища Мещерських, Ширинських князів. Зрозуміло, що князі, які виконали наказ кримського хана та рішення роду Ширинів, мали свої улуси в Мещері, і перейшли на бік Московського князя Івана III (Якуба), не могли бути слов’янськими. Вони були з тюркського роду Ширинів, чи зі споріднених родів. А ось їхні прізвища, що дійшли до нас: князі Мстиславські, князі Старицькі, князі Одоєвські, князі Холмські, князі Микулинські, князі Мосальські, князі Козельські, князі Новосільські, князі Карачевські, князі Можайські, князі В’яземські, князі Верейські, князі Каширські, князі Калузькі, князі Веневські, князі Ржевські, князі Серпуховські, князі Плавські, князі Волховські тощо.
А ще ж були: Зубови, Зубатови, Зубцови, Микуліни, Кашини, Козлови, Мосалови, Караченцеви, Алексини, Болохови, Юхнови, Лукіни тощо.
Можна додати до цього списку ще не один десяток подібних прізвищ. Розкриймо «Родословную книгу князей и дворян российских и выезжих» та переконаймось.
Шкода тільки, що російська історична наука прагне переконати усіх, що ці татарські роди належать чи до Рюриковичів, чи до слов’ян, чи до європейських. Ті роди — прямі нащадки Чингісидів. І соромитись цього нема чого.
2
Треба зазначити, що взаємовідносини між Московією та Кримом за перших років князювання Василя III, у порівнянні з часами Івана III, не змінилися. Та й не могли змінитись, бо на них головний вплив мали старі домовленості та договори, а особливо — Шертні (Клятвенні) грамоти, які давав Іван III «за себя, за детей да за онуков своих». Такі ж Шертні грамоти змушений був підписувати й Василь III.
Але Василь III за поведінкою і вчинками був іншою людиною, якщо порівнювати його з батьком, і головною причиною цієї відмінності було їхнє виховання й оточення. Якщо Іван III (Якуб) народився і виховувався у стовідсотковому татарському оточенні, бо батько Улу–Мухаммед був Великим ханом Золотої Орди, а його син Якуб народився десь 1430–1432 року, та потрапив до Московії уже в юнацькому віці, то Василь III народився в Москві, а народила його жінка європейського виховання Софія Палеолог. Яка, за свідченням російських істориків, мала неабиякий вплив на свого чоловіка Івана III, і на політику Московської держави. Зрозуміло, що син Василь III теж був вихований під великим впливом матері, тому мріяв вибудувати нову «Московську Візантію» з одноосібною владою. Але, як писав М. М. Карамзін, «любил выгоды мира, не страшась войны, и не упуская случая к приобретениям, важным для государственного могущества, менее славился воинским счастием, более опасною для врагов хитростию…» [18, т. VII, с. 8].
Для того, щоб краще зрозуміти взаємовідносини між Великим Литовсько–Руським князівством, Кримським ханством і Великим Московським князівством, автор пропонує деталізувати той період та пильніше придивитись до нього.
Після смерті Івана III, великий князівський престол посів його син від другої дружини — Василь III. Хоча першим заповітом Івана III московський трон передавався його онукові — Дмитрію (спадкоємець по лінії старшого сина Івана від тверської княжни). Та ще Іван III заточив онука до в’язниці, де той і помер у 1509 році, уже за часів князювання Василя. Ці вчинки та рішення князя Івана III теж приписують впливові Софії на чоловіка.
