Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора (читать книги бесплатно полностью без регистрации txt) 📗
— Моя мати з родини Невілів. І тому житиме вічно й завдаватиме клопоту за кожної нагоди, — запевнив нас Генрі і поцілував мене в щоку. — А потім додав, багатозначно вигнувши брови: — А за Мері й за оту… за оте інше питання не хвилюйтеся.
Ми з Метью провели його поглядом, а потім звернули до Блекфраєрса.
— Що там сталося? — спитався Метью.
— Раніше мою магію спонукали до дії емоції. Але тепер навіть однієї лінивої цікавості достатньо, щоб зазирнути вглиб речей. Утім, я й досі не можу второпати, як мені вдалося оживити оту бджолу.
— Дякувати Богу, що ти думала тоді про черевики Мері. Якби ти натомість почала придивлятися до гобеленів, то невдовзі ми опинилися б у гущі битви між богами на горі Олімп, — сухо зазначив він.
Швидко пройшовши подвір’ям собору Святого Павла, ми знову опинилися у відносній тиші району Блекфраєрс. Шалена біганина дня перейшла на неквапливий крок. На порозі своїх майстерень гуртувалися ремісники, щоб обмінятися бізнесовими новинами, а за них денну роботу закінчували їхні учні.
— Хочеш поїсти? — спитав Метью, показуючи на булочну. — На жаль, це не піца, але Кіт із Волтером вельми полюбляють пиріжки з м’ясом, що їх пече пан Праєр.
Метью ошелешив пекаря Праєра і загнав його в куток розпитуваннями про джерела надходження м’яса та стан його свіжості. Нарешті я зупинила свій вибір на духмяному пирозі з начинкою із качиного м’яса. У пекарні були й пироги з олениною, але я навідріз відмовилася від них, хоча оленина була свіжа.
Метью заплатив Праєру за харчі, а тим часом його помічники загортали нашу покупку. І при цьому кожної секунди крадькома поглядали на нас. Мені пригадалося, що вампір та відьма приваблюють людську увагу так само, як вогонь свічки приваблює нічних метеликів.
Вечеря вийшла смачною й затишною, хоча видно було, що думки Метью зайняті чимось іншим. Невдовзі після того як я розправилась з пирогом, на дерев’яних сходах почулися чиїсь кроки. «Тільки аби не Кіт, — подумала я, схрестивши пальці. — Тільки не сьогодні».
Коли Франсуаза відчинила двері, на порозі чекали двоє чоловіків в уже знайомих мені вугільно-чорних лівреях. Метью підвівся, нахмурившись.
— Графиня занедужала? Чи хтось із хлопців захворів?
— Усі живі й здорові, пане. Один із посланців простягнув руку з ретельно складеним аркушем паперу. На його поверхні виднілася несиметрична сургучева пляма з відбитком вістря стріли. — Це від графині Пемброкської, — пояснив чоловік, вклонившись. — Для господині Ройдон.
Було якось дивно бачити на звороті офіційну адресу: «Господині Діані Ройдон, заклад під знаком Оленя й Корони, район Блекфраєрс». Провівши по конверту пальцями, я легко викликала образ розумного обличчя Мері Сідней. Піднісши лист до вогню, я розкрила його, пальцем підчепивши печатку, і сіла читати. Папір був товстий і потріскував, коли я його розгортала. Із нього випала менша смужка паперу і, тріпочучи, опустилася мені на коліна.
— І що ж там каже Мері? — поцікавився Метью, відпустивши посильних. Ставши позаду мене, він опустив руки мені на плечі.
— Мері хоче, щоб я прийшла до замку Бейнардс у четвер. Вона якраз здійснює один алхімічний експеримент і гадає, що він може мене зацікавити, — відповіла я, так і не змігши повністю приглушити нотку недовіри у моєму голосі.
— Оце тобі й Мері. Обережна, але незрадлива, — сказав Метью, поцілувавши мене в щоку. — І вона завжди мала дивовижну здатність зцілювати. Що там на другому аркуші?
Я підняла його і прочитала вголос перші рядки написаного на ньому вірша:
— Так, так, так, — перервав мене Метью і хихикнув. — От ти й попалася, дружинонько. — Я сконфужено глянула на нього, не знаючи, що й думати. — Найбільш цінним і плеканим проектом Мері є не алхімічні досліди, а нове тлумачення Псалмів для англійських протестантів. Це нове тлумачення розпочав її брат Філіп, але помер, так і не завершивши його. Мері — поетеса вдвічі талановитіша за брата. Інколи вона про це здогадується, хоча боїться самій собі зізнатися у цьому. Те, що ти щойно прочитала, — це початок Псалма 71. Вона прислала його, щоб продемонструвати тобі, що тепер ти є частиною її кола — довірена особа й подруга, — пояснив Метью і пустотливим шепотом додав: — І це незважаючи на те, що ти зіпсувала їй черевики. — Іще раз наостанок хихикнувши, Метью подався до свого кабінету, а за ним, як вірний пес, поплентався П’єр.
Раніше я зайняла собі один край столу з важкими ніжками, що стояв у передпокою, щоб користуватися ним як письмовим. І тепер він, як і кожна зайнята мною робоча поверхня, був усипаний як сміттям, так і коштовностями. Я понишпорила в цьому хаосі і, знайшовши останні чисті аркуші паперу та нове перо, розчистила місце, щоб писати.
На стислу відповідь графині у мене пішло п’ять хвилин. Так, на листі залишилися дві ганебні чорнильні плями, але мій курсивний почерк був відносно пристойним, і я не забула деякі слова написати чисто фонетично, щоб вони не мали надто сучасного вигляду. У разі сумніву я подвоювала приголосну літеру або в кінці слова додавала «е». Натрусивши піску на аркуш, я почекала, поки він вбере надмір чорнила, а потім здула його на підлогу, викладену очеретом. Склавши листа, я збагнула, що не маю ані сургучу, ані печатки, щоб запечатати його. «Треба буде про це потурбуватися», — подумала я.
Відклавши листа, я повернулася до тоненької смужки паперу. Мері прислала мені всі три строфи Псалма 71. Я взяла книгу з чистими аркушами, яку придбав мені Метью, і розкрила її на першій сторінці. Зануривши перо в чорнильницю, я акуратно почала водити його гострим вістрям по папері.
Коли чорнило висохло, я закрила книгу і підсунула її під «Аркадію» Філіпа Сіднея.
Був у посланні Мері ще якийсь прихований сенс, окрім простої пропозиції дружби — в цьому я не мала сумніву. Тоді як ті рядки, що я прочитала вголос Метью, були визнанням його заслуг перед її родиною і підтвердженням того, що вона за жодних обставин не відвернеться від нього, завершальні рядки звучали як попередження: за нами стежать. Хтось запідозрив, що не все так просто на Вотер-Лейн, і вороги Метью сподівалися на те, що навіть прибічники Метью обернуться проти нього, коли дізнаються правду.
Метью, вампір, а також слуга королеви та член Конгрегації, не мав займатися пошуками відьми, яка б стала моїм наставником в опануванні мистецтва магії. А якщо зважити ще й на те, що я була вагітна, питання щонайскорішого знаходження такої відьми набуло іще більшої значущості.
Я підсунула до себе аркуш паперу і почала складати список.
Сургуч
Печатка
Лондон — велике місто. І мені треба в ньому дещо купити.
17
— Я піду пройдуся.
Франсуаза відірвала очі від свого шитва. А іще через півхвилини нагору вже піднявся П’єр. Якби Метью був вдома, то він би теж, без сумніву, прийшов до мене, але він у цей момент займався у місті якимись таємничими справами. Прокинувшись, я застала лише його мокрий одяг, що сохнув біля каміна. Тої ночі його кудись викликали, він пішов і повернувся, але потім знову пішов.
— Та невже? — підозріло примружилася на мене Франсуаза.
Вона запідозрила, що я замислила щось недобре, іще тоді, коли я вдягнулася. Замість нарікати на велику кількість нижніх спідниць, які вона натягувала мені через голову, сьогодні я вдягнула додаткову — з теплої сірої фланелі. Потім ми посперечалися стосовно плаття, яке мені слід було вдягти. Я воліла носити зручну практичну одіж, а не розцяцьковане вбрання Луїзи де Клермон. Сестра Метью, з її темним волоссям та матовою шкірою, могла запросто вдягнути плаття з бірюзового оксамиту (цей колір називався «мідянка», поправила мене Франсуаза) або тафти насиченого сіро-зеленого кольору, але вони виглядали огидно на тлі мого ластовиння та рудувато-русявих кучерів, до того ж, своєю розкішністю вони впадали у вічі навіть у великому місті.
