Фараон - Прус Болеслав (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
— Іменем його святості наказую знаті і офіцерам прийняти достойного Саргона з почестями, належними посланцеві великого царя!..
Наступник трону нахмурив брови і почав нетерпляче ходити по помосту, на якому стояло його намісницьке крісло. Але звиклі до дисципліни офіцери й придворні притихли, знаючи, що з Ментезуфісом, помічником військового міністра, жартувати не варто.
Тим часом на подвір’ї рослі, важко споряджені ассірійські воїни вишикувалися трьома шеренгами проти напівголих і спритних єгипетських воїнів. Обидві сторони дивилися одна на одну, мов зграя тигрів на зграю носорогів. В серцях і тих, і тих тліла одвічна ненависть. Але над ненавистю брала верх дисципліна.
В цю хвилину, важко ступаючи, ввійшли слони, ревнули єгипетські й ассірійські труби, обидва війська піднесли зброю вгору, люд упав ниць, а двоє ассірійських сановників — Саргон та Істубар — зійшли з нош на землю.
В залі царевич Рамзес сів у крісло, що стояло на підвищенні під балдахіном, а біля входу з’явився оповісник.
— Найдостойніший володарю! — звернувся він до наступника трону. — Повноважний посол великого царя Ассара, славнозвісний Саргон та його супутник, благочестивий пророк Істубар, бажають вітати тебе й віддати шану тобі, намісникові й наступникові фараона, хай він живе вічно!..
— Проси тих сановників, щоб вони увійшли й потішили моє серце своєю присутністю! — відповів царевич.
З брязкотом і дзвяканням до зали увійшов Саргон, в довгому зеленому одязі, густо вишитому золотом. Поруч нього в сніжно-білій тозі ступав благочестивий Істубар, а за ними пишно вбрані знатні ассірійці несли дари для царевича.
Саргон наблизився до помосту й сказав ассірійською мовою, що відразу тлумач повторив по-єгипетськи:
— Я, Саргон, полководець, намісник і родич наймогутнішого царя Ассара, прийшов вітати тебе, намісника наймогутнішого фараона, і на знак одвічної приязні піднести тобі дари…
Наступник трону сперся долонями об коліна й сидів нерухомо, наче Статуя його царственних предків.
— Тлумачу, — сказав Саргон, — ти, певне, погано переказав царевичеві моє шанобливе вітання?
Ментезуфіс, що стояв біля помосту, нахилився до Рамзеса.
— Володарю, — прошептав він, — достойний Саргон чекає на ласкаву відповідь.
— То скажи йому, — спалахнув царевич, — що я не розумію, за яким правом він звертається до мене, як рівний до рівного?..
Ментезуфіс збентежився, і це ще більше розгнівило царевича; у нього затремтіли губи і знов спалахнули очі. Але халдеєць Істубар, що розумів єгипетську мову, швидко шепнув Саргонові:
— Падаймо ниць!
— Чого це я мушу падати ниць? — спитав обурений Саргон.
— Падай, якщо не хочеш втратити ласку нашого царя, а може, й голову…
Мовивши це, Істубар простягся на підлозі, а поруч нього Саргон.
— Чому я мушу лежати на животі перед цим молокососом? — бурчав він обурено.
— Бо він намісник фараона! — відповів Істубар.
— А я хіба не намісник мого володаря?..
— Але він буде царем, а ти не будеш.
— Про що сперечаються посли наймогутнішого царя Ассара? — уже лагідніше спитав царевич у тлумача.
— Про те, чи показувати тобі, повелителю, дари, призначені для фараона, чи тільки віддати прислані для тебе, — відповів догадливий тлумач.
— Звичайно, я хочу бачити дари для мого богорівного батька, — мовив царевич, — і дозволяю послам устати.
Саргон підвівся, червоний від гніву чи від натуги, і сів, підібгавши під себе ноги, на підлозі.
— Я не знав, — сказав він досить голосно, — що мені, родичеві й послові великого Ассара, доведеться витирати своїм вбранням пил з підлоги єгипетського намісника!..
Ментезуфіс, який розумів по-ассірійськи, не питаючи Рамзеса, звелів негайно принести дві лави, заслані килимами, На яких поруч сіли задиханий Саргон і незворушний Істубар.
Відсапавшись, Саргон звелів подати великий скляний келих і сталевий меч та підвести до ганку двох коней у позолоченій збруї. А коли його наказ було виконано, він підвівся і, вклонившись, звернувся до Рамзеса:
— Володар мій, цар Ассар, шле тобі, царевичу, пару добрих коней, щоб вони носили тебе тільки до перемог. Він шле тобі келих, з якого нехай завжди ллється до твого серця радість, і меч, якого не знайдеш ніде, крім зброярні мого наймогутнішого володаря.
Він витяг з піхов досить довгий меч, що виблискував, як срібло, й почав згинати його в руці. Меч вигинався, мов лук, і пружно вирівнювався.
— Воістину, чудова зброя!.. — сказав Рамзес.
— Якщо дозволиш, наміснику, я покажу тобі іще одну його якість, — сказав Саргон, який, маючи можливість похвастатись неперевершеною у ті часи ассірійською зброєю, забув про свій гнів.
На його прохання один із єгипетських офіцерів витяг з піхов свій бронзовий меч і підніс його, як для атаки. Тоді Саргон, розмахнувшись сталевим мечем, вдарив і відсік шматок меча противника.
По залі прокотився шепіт подиву, а на обличчі в Рамзеса виступив густий рум’янець.
«Цей чужинець, — думав царевич, — перехопив у мене перемогу в цирку, хоче одружитися з Камою і ще й показує мені зброю, яка січе наші мечі, мов тріски!»
І він відчув ще більшу ненависть до царя Ассара, до всіх ассірійців взагалі й до Саргона зокрема.
Але царевич зусиллям волі опанував себе і зі всією ввічливістю попросив посла. показати йому дари для фараона.
Одразу ж було внесено величезні скрині з пахучого дерева, з яких вищі ассірійські сановники витягли сувої узорчастих тканин, келихи, дзбани, сталеву зброю, луки з рогів козерога, позолочені лати і щити, прикрашені коштовними каменями.
Але найпрекраснішим дарунком була модель палацу царя Ассара, зроблена із срібла й золота. Це були чотири будиночки, поставлені один на один ярусами. Кожен ярус густо оточували колони, а замість даху була плоска тераса. Біля кожного входу стояли леви або крилаті бики з людськими головами. Обабіч сходів були статуї підкорених володарів з дарами, а по обидва боки мосту — вирізьблені коні в найрізноманітніших позах. Саргон одсунув одну стіну моделі, і показалися розкішні покої, заповнені безцінними меблями. Але найбільший подив викликала зала для прийомів з фігурками царя на високому троні, його придворних, воїнів і підкорених володарів, що віддавали йому почесті.
Ця модель була у довжину на два людських зрости, а у висоту — майже на зріст людини. Єгиптяни перешіптувались між собою, що цей один подарунок царя Ассара вартий зо сто п’ятдесят талантів.
Коли винесли скрині, намісник запросив обох послів та їхній почет до себе на бенкет, на якому щедро обдарував гостей. Чемність Рамзеса сягнула так далеко, що коли Саргонові сподобалась одна з його жінок, царевич подарував її послові, звичайно, з її згоди та з дозволу її матері.
Він весь час був привітний і щедрий, але з чола не сходила похмурість. А коли Тутмос спитав його, чи гарний палац має цар Ассар, царевич відповів:
— Ще кращими здалися б мені його руїни на попелищі Ніневії…
Ассірійці на бенкеті поводились дуже стримано. Хоч вина було вдосталь, вони пили мало, а ще менше говорили. Саргон ні разу голосно не розсміявся, як це було в його звичці; майже заплющивши очі, він над чимсь глибоко розмірковував.
Тільки двоє жерців, халдеєць Істубар та єгиптянин Ментезуфіс, були спокійні, як люди, яким дано прозирати в майбутнє і мати владу над ним.
