Приватне життя феномена - Гуцало Євген Пилипович (читать бесплатно полные книги TXT) 📗
— О! — тільки й мовила Мейдж на незграбний комплімент Хоми.— О!
Бо що б там казали, бо що б там говорили про заокеанських секс-бомб та їхні більш ніж пустотливі стосунки з голлівудськими кінорежисерами та з підтоптаними мільярдерами, але все ж таки вони, ці чарівні вертихвістки, подеколи не проти того, щоб до них позалицявся і яблунівський колгоспник. Може, хтось про них думає, що якби не зуби та не губи, була б їхня душа на дубі, що вони одну мали хустину, та й ту в воду впустили, що вони йдуть до млина, як вітру нема, але насправді ж вони не такі, ой не такі! І кожен день перебування Хоми за океаном свідчив, що він не ломиться у відкриті двері, і не б’є по голоблях, коли не годен вдарити по конях, і не б’є себе ціпом по голові, коли не судний гороху намолотити.
Переборовши легку ніяковість, навіяну спонтанним компліментом яблунівського колгоспника, Мейдж сказала:
— Є фірми, що постачають своїм клієнтам для пересадки серця бабуїнів чи павіанів, горил чи орангутангів. Щоб не їздити за цими тваринами в південноафриканські чи африканські джунглі, їх розводять у спеціалізованих розплідниках на нашому континенті. Наша фірма постачає своїм клієнтам тільки людські серця — чоловічі, жіночі, дитячі. Великий врожай збираємо в результаті автомобільних катастроф та аварій, яких не бракує на наших надшвидких автострадах. Крім того, ми збираємо також врожай на полях битв, на які не збідніли останні десятиріччя двадцятого століття. Є й інші канали для придбання сердець, ці канали мають, так би мовити, приватний характер. У нас заведено картотеку, в якій занотовано найскрупульозніші дані про кожне серце й про того, в чиїх грудях воно билось.
— А що ви скажете про серце...— й старший куди пошлють тицьнув пальцем у прозору шкатулку-саркофаг, у якій ритмічно стискувалося серце, чию діяльність забезпечувала складна система живлення, регуляції й контролю, а також фізіологічний розчин певної консистенції.
— О, це здорове прекрасне серце належало сорокатрирічному Джону Хітчкоку зі штату Алабама,— не забарилася з відповіддю чарівна Мейдж.— Джон Хітчкок — білошкірий, батько дев’яти дітей. Звісно, він міг би мати більше дітей, але його серце вже другий рік як належить нашій фірмі, є приватною власністю лікарсько-аптечного концерну. Джон Хітчкок утратив надію знайти будь-яку роботу в епоху безробіття, інфляції і масового злочинства, а тому й продав своє серце нашій фірмі. О, він прекрасний батько, тепер його діти не голодують, бо фірма виплатила щедрі гроші.
— А діти Джонові знайдуть роботу, коли повиростають? — похмуро поцікавився грибок маслючок.
— Дехто знайде, а дехто може й не знайти!
— А де ж подітись отим, що не знайдуть?
— О, в них є прекрасний вихід!
— Який? —так само похмуро допитувався Хома.
— Вони можуть у будь-яку хвилину наслідувати приклад свого батька! — весело відказала Мейдж, і кожне слово її не стомлювалось випромінювати еротичну радіацію.— Наша фірма завжди прийде їм на допомогу, то більше, що Джон Хітчкок зарекомендував себе таким здоровим серцем!
— Бідний Джон, бідні Джонові діти,— поспівчував старший куди пошлють, і в його очах заблищало по скупій щирій сльозі.— Та якби той Джон жив у нашій Яблунівці, то й досі носив би в грудях своє серце. І при такому здоров’ї спромігся б іще на кількоро дітей, бо робота в нас є і харчі добрі.
— Це блеф! — скрикнула Мейдж.— Невже у вас суспільство рівних можливостей? Невже у вас кожен може стати президентом або розбагатіти й мати у банку рахунок на мільйони доларів?
— А чом це в нашому колгоспі «Барвінок» не рівні можливості? Рівні. Ось я в своєму колгоспі працюю старшим куди пошлють — мене й послали аж за океан. Коли б той Джон Хітчкок мав такі права, як я, коли б він також був старшим куди пошлють, то його теж могли б послати в Яблунівку! Але не послали, бо не було в нього таких прав, бо у вашому суспільстві рівних можливостей він не міг знайти роботи і змушений був продати своє серце. І діти можуть не знайти роботи, а ви ще говорите про суспільство рівних можливостей! Вашими вустами, Мейдж, та мед пити, а воно що? У нашій Яблунівці кажуть: як балакать, так його і в п’ять лантухів не Ебереш, а як до діла, то його у торбинку всього зложити можна, ще й зав’язати!
— Та ви, Хомо, комуніст! — мовила заокеанська секс- бомба, та, видно, чисто жіночої цікавості до грибка мас- лючка не втратила, бо такого інтересу на її місці жодна американська спідниця не втратила б, та й мала Мейдж дотримуватись етикету, бо виступала від імені фірми.
— Хоч і безпартійний, але справді комуніст! — не став Хома критися зі своїми поглядами та ідейними переконаннями. І поспитав: — А якщо Джонові діти не захочуть своїх сердець продавати, що тоді?
— О!—всміхнулась Мейдж. Із такою усмішкою можна було б рекламувати протизачаткові препарати або принаймні входити до почту дружини президента, коли вона збирається на прийом до папи римського.— Прошу вас до цього стенду, й ви самі зрозумієте все.
Елегантна й чарівна, Мейдж ступала по підлозі, й кроки її лунали, наче фортепіанна музика, в якій нема жодного нечіткого звуку. Хома ступав за секс-бомбою похнюплено й приречено, як людина, котрій до біди вже не три дні й не сім верст, і хотілося б, може, зараз чоловікові з оцього ескулапського вертепу видертись на небо, та нема тієї драбини, що так високо дістане.
Секція, в якій опинились Мейдж і Хома, нічим не відрізнялась од тієї, де вони розглядали серця. Таке саме прозоре обладнання, і шкатулки-саркофаги на полицях стояли такі самі, тільки трохи менші. Відмінність полягала в тому, що в шкатулках-саркофагах зберігались інші органи в фізіологічному розчині, який, напевне, був іншої консистенції. Тонкий усміх торкав уста Мейдж, надаючи їй вигляду феї. що здатна ощасливити не в казці, а в дійсності. Коли фея заговорила, то слова в її вустах мали магію, не чужу еротичній радіації.
— Даруйте, Хомо, але всяка людина має виводити зі свого організму, скажімо, надмір кухонної солі, солі фосфорної кислоти, сечовину. Хай то власник товстого гаманця чи злидар, який лягає спати з голодним шлунком. Скажу, що злидареві навіть менше доводиться виводити з організму ці шлакові речовини, бо він не зловживає ні м’ясом, ні прянощами, ні алкоголем. А товстосум має схильність до зловживань, бо дозволяє рахунок у банку. Ниркові захворювання, поряд із раковими, є хворобами віку. В цьому серіалі ви бачите велику колекцію нирок, зібрану в Америці й далеко за її межами.
— Але я питав у вас, Мейдж, про дітей Джона Хітчко- ка,— нагадав похмурий і впертий грибок маслючок.
— О, ви бачите перед собою красномовну відповідь на своє запитання,— щебетала Мейдж.— Авжеж, інші фірми дітям Джона Хітчкока можуть у майбутньому дати інші відповіді, але ви усвідомте специфіку нашої фірми, яка може їм гарантувати благополуччя лише способом, що є в арсеналі її способів!
— Не петраю, наче я й справді якийсь сибірний,— прогугнявив Хома, наче чортів хрещеник.
— О, в майбутньому будь-хто з дев’яти дітей Джона Хітчкока може продати нашій фірмі за великі гроші ліву чи праву нирку,— мовила Мейдж, від усієї душі даруючи Хомі це одкровення заокеанської феї.— їхній організм зможе працювати й на одній нирці, значить, друга — це капітал, який лежить без руху, значить, другу нирку треба пустити в оборот, щоб давала прибуток, щоб робила бізнес! От ви тут вихваляли свій колгосп «Барвінок», так? А чи здатен ваш колгосп у майбутньому надати такі необмежені можливості будь-кому зі своїх колгоспників? Зізнавайтесь, Хомо, тільки чесно!
— Що ні, то ні,— чесно зізнався Хома, бо не звик брехати ні вдома, ні за океаном.
— Ось бачите! — зраділа Мейдж, либонь, не тільки від імені фірми, а й від свого.— А в нас такою нагодою можна скористатись не тільки в майбутньому, а й тепер. Це доступно кожному біднякові.
— А багачам доступно? — поцікавився Хома, скоса поглядаючи на шкатулки-саркофаги з нирками, що за формою нагадували боби. Від угнутих боків лівої та правої нирки відходило по тоненькій трубочці. Можна було побачити ниркові артерії, ниркові вени. Либонь, кожна з нирок прекрасно збереглась, наче опинилась тут щойно. А що уважна й чемна Мейдж забарилася з відповіддю, то Хома повторив запитання: — А багачам доступно?
