Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (версия книг .txt) 📗
В варіанті, записанім у Жидачеві, можна добачати навіть згадку про парубоцький курінь:
А в лісі, в зеленім гаю,
Росте дубочок тонкий, високий,
Під тим дубочком ясна світлонька,
А в тій світлонці тисові столи,
За тим столиком сімсот молодців,
Радоньку радять, судоньку судять.
Потебня вважає 700 молодців за мотив гетерогенний, чужородний, перенесений сюди з колядок про виправу весільну, і схилявсь як до найбільш архаїчного до того варіанту, де виступає «мужів громада» (Ой під вербою, під зеленою, ой там стояла мужів громада, велика рада); його підкупав сей літописний вираз «мужі». Але ся подробиця не може рішати, і для мене, навпаки, найбільшим архаїзмом тхне останній, жидачівський варіант 1. Подробиця, де учасники ради зрікаються видатків на жінок і доньок, щоб повернути всі засоби на організацію воєнної екскурсії («Не купуймо ж ми на жони злота, на дівки срібла», пор.: «Ой не справляймо на жони шуби, на дочки злото»), — я, супроти сього, теж вважав би пізнішими і менш відповідними. Відповідніший той, де молодці постановляють тільки не витрачатись на дівчат: «Не купуймо, браття, на дівки вінки» 2.
Колядки про виправу молодецької ватаги по дівчину мають звичайно вже остільки пізніший характер, що дружина в них віддає себе нібито в послугу сторонньому їй панові чи князеві, а не товаришеві, якби можна було собі уявляти в первісній формі:
Ой ходять, блудять сімсот молодців,
Доблудилися к доброму пану.
Ой ти, пане наш, виведи ти нас [або: переночуй нас],
Станемо тобі всі до помочі,
Як будеш їхав в Угри по дівку [вар.: в гір по панну].
Або в іншому, багатшому варіанті:
А в лісі, в лісі нерубаному,
Нерубаному, небуваному
Ходило блудців сімсот молодців,
Приблудилося к тихому Дунаю,
K тихому Дунаю, к славному пану,
К славному пану, пану Івану:
Ой пане Іване, виведь же ти нас
Із сього лісу нерубаного!
Станем ми тобі в великій пригоді,
Виорем нивку чорними орли,
Засієм нивку дрібним жемчугом,
Помостим мости все золотії,
Поставим стовпи щиро злотиї,
Погатим гатки все вінковиї
[Повісим коври все шовковиї],
Ой як будеш ти королівну вести,
Закричать орли в чистому полі,
Засяє жемчуг та на роздолі,
Забрязчать стовпи все золотії,
Засяють мости щиро-злотиї,
Замають коври все шовковиї 3.
1 Натомість вповні справедливою вважаю гадку Потебні, що ті варіанти, де героєм стає «добрий пан», до котрого йдуть у службу молодці, мусять уважатись пізнішим, а первісною «головною особою» являється громада «і величання полягає в причисленні до громади того, кому співають колядку».
2 Антонович і Драгоманов. ч. 1; Головацький, II, с. 67 й ін.: Чубинський, с. 297, 388, 440; Потебня, ч. 54; Гнатюк, ч. 229.
3 Колядка опублікована Потебнею (II, 383) з запису П. С. Єфименка, з попсованим розміром, котрий поправив Потебня, а я пішов трохи далі в реставрації, підставивши замість «блудило» — «блудців» (як вище), замінивши коруговки коврами і вставивши відповідно тому один стих, та зробив ще деякі інші поправки. Костомаров (БесЂда, 1872, XII) опублікував уривок петрівчаної пісні, яка, власне, піддає деякі аналогії:
Ой Петре, Павле, Іване,
Та зоремо поле орлами,
Та засіємо жемчугами,
Та поставим стовпи золотиї,
Та повісим коври шовковиї.
(Пор. варіант в Сборнику харк., XVII, с. 147).
Ся розкішна обстанова перенесена сюди, мабуть, з тих варіантів, де сватом виступає якась міфічна особа, пор. нижче.
Очевидно, старший мотив маємо в колядках про молодця, що сам збирається на таку виправу. Сей мотив з невеликими змінами теж можна перенести до обстанови громадського куреня, де жених будить дружину на виправу:
Ой рано, рано кури запіли,
А ще раніше [такий-то] встав,
Лучком забрязчав — братів пробуджав 1:
— Браття, вставайте, коні сідлайте,
Та поїдемо в чистеє поле
На погуляння, на розглядання,
Та найдемо, браття, куну в дереві,
Куну в дереві, дівку в теремі —
Вам буде, браття, кунка на шубу,
А мені буде панна до шлюбу 2.
Як ілюстраціїї первісної дружинної рівності можна виказати різні-фрагменти — напр., таку похвалу серед дружини:
Хвалиться стрілов перед дружинов:
Нема в дружини такої стріли... (Гол., III, с. 52).
Супроти всього сього звертаю увагу ще на колядку про дівчину-перевізничку, де виступає та ж ватага сімсот молодців з тими ж матрімоніальними замірами, але, так би сказати, анонімна, егалітарна, без якогось пана, котрому вона вислужується:
Ой приходять д ній сімсот молодців,
Сімсот молодців — самих вибранців,
Самих вибранців — ой русовичів 3.
1 Мені пригадується з пам’яті варіант: Дружину скликав.
2 Потебня, ч. 21 і 24; Гнатюк, ч. 28.
3 Чубин., 316; Kolberg Pokucie, І, с. 102; Гнатюк, ч. 290; Потебня, ч. 34. Цікавий, бо, може, й не припадковий варіант Чубин., 317: сімсот молодців да все запорожці. Бо запорожці се ж «молодці». Так само Гн., II, 17:
Їхав N. N. ч(е)рез густий пісок,
Зостріло його сімсот козаків...
Характеристичною прикметою пізнішої дружинної верстви являється саме се, що в ній виступає особа ватажка не іменем тільки, а самою річею: настільки випинається, що фактично закриває собою всю дружину. Та або сходить на безголосну службу — на військо статистів, які виконують розпорядження свого «пана», або зовсім заникає і перед нами малюється тільки постать героя, навіть без згадки, що він свої діла виконує все-таки за поміччю війська, полку, дружини і т. д. Так, як на старих лубках, де на переднім плані малюється велична постать героя, а десь позаду, між кінськими копитами, видніється його військо. Се в значній мірі, розуміється, залежить від тої поетичної форми, в якій заховались сі мотиви — величальної колядки або щедрівки.
Але така тенденція творчості стоїть також у зв’язку з загальним, індивідуалістичним напрямом мислі сеї доби соціальної диференціації і культу героїчного. Колядники чи щедрівники, величаючи боярського чи й селянського молодця, однаково ставлять його в позицію героя і, наділяючи його всіми ділами, приличними героєві, впадають в ту ж величальну тенденцію, схарактеризовану вже вище: поставити величанного коли не в центрі вселенної, то в центрі життя, що його окружає. Він править, він розпоряджає, повеліває всіми, щo наоколо.
По сих загальних замітках перейдемо до деталів. Величання наділяють молодця, як я вже сказав, всім, що личить провідній людині: ловецьким щастям, удатним походом, перемогою над сильним противником, багатою здобичею, придбанням гарної і родовитої жінки, великої і людної волості, високої посади, багатого і розкішного двору і маєтку. Тут ті пункти стичності, які зв’язують різнородними переходовими мотивами дружинно-героїчні мотиви з мотивами господарськими (малюнками багатого хазяйства), з одного боку, а з другого — з мотивами подружноеротичними. Вони надають дружинній поезії, навіть в тих останках, які до нас дійшли, доволі велику різнородність і багатство. Вичисляти тут усі мотиви неможливо. Полишаючи на пізніше комбінації тем подружніх з героїчними, ми можемо спинитися тут лише на деяких найбільш типових мотивах.
Герой здавна будиться, світить світло, миється і зброїться, будить своїх товаришів чи слуг:
Ой рано-рано кури запіли,
Ой іще раньше молодець устав,
Ой коли устав, три свічки зсукав,
При єдиній свічі ніжки убував,
При другій свічі личенько вмивав,
(Пред ним батечко рушничок тримав),
При третій свічі коники сідлав.
Ой рано-рано кури запіли,
А ще раніше N. N. устав,
Лучком забрязчав, братів побуджав,
Браття, вставайте, коней сідлайте... 1.
1 Пор. вище. Варіанти беру передусім з видання Гнатюка (Етногр. Збірник, т. XXXV і XXXVI) як найбільш приступного.
Він всідає на коня, чудесного, якого світ не бачив, і віддається на його щастя: вибирати самому дорогу до походу:
