Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
У Твардовского Нечай тільки наміряється йти на Бар, “де наші недалеко мали свій збірний пункт”, але польське військо спішно вдень і вночи побігло йому на зустріч. Се вже краще, хоча з другого боку весь малюнок до крайности загальний і не конкретний. Хмельницький, довідавшися через своїх шпигунів, що на соймі ухвалено війну, — "виповів поголовно всім Ляхам мешканнє на Україні — бити і мучити їх зачав, післав по татарську поміч, наперед велів наступати Нечаєві з полком під Браслав і за Божською лінією”, а сам ладив всі ті сили, котрими воював в попередній війні, — не чекаючи трави. Король же, бачучи се, щоб його заняти і затримати, зараз же зимою велить гетьманам іти спішно з кварцяним військом на Поділлє, сам же незадовго збирається йти з військом наємним. Отже “гетьмани не дармують — насамперед розвиває свої корогви польний, почувши про Нечая з військом на межі Браславщини і Поділля. Він простував на Бар, де неподалеку мали збірне місце наші. Зараз против нього побігли наші день і ніч, і тихенько впавши до Красного захопили його”.
Як бачимо, гетьмани тут дістають наказ наступати на Поділлю, щоб заняти Хмельницького; се була б цінна вказівка -підтримувала б відомість Торреса, — тільки що взагалі представленнє таке загальне і мало конкретне, що не можна бути певним, чи автор має в памяти реальний факт королівського наказу, чи просто укладає оповіданнє так як йому здається правдоподібніше.
Рудавский представляє справу так, що Хмельницький заходивсь укріпляти пограничну зону, і се викликало відсіч Каліновского: “Хм. не вдоволяючися підозрілими зносинами з (заграничними) володарями і добачаючи небезпеку для себе в проволіканню, скріпляє залогами Ямпіль, Стіну, Шаргород, Винницю(!), Мурахву — бо сі місця через свою близькість до Поляків завсіди були підозрілі для неприятеля. Тоді і до Красного прилітає з старшиною провідник бунтівників Нечай, найзавзятіший в повстанню, але M Каліновский негайно наступив і в тім же місті погромив” (с. 72),
Подібно уявляє собі події Радивил: "під кінець (лютого) Нечай, козак висланий Хмельницький з 30 тис., щоб не давати громадитися нашому війську, взяв і пограбив Шаргород, містечко Замойского, відти пішов до Красного, містечко того ж пана. Каліновский з кількома тисячами прийшов туди в запустний понеділок, здобув місточко” і т. д. Pamietniki III с. 433.
Освєнцім — сам учасник кампанії, на підставі якихось чуток, першим пускає самого Хмельницького: “Покладаючись на обіцянки і поміч нуреддін-султана Хмельницький 16 (лютого) рушив сам до Бару, а за тиждень до того ціла Україна, дорослі і малі, молоді і старі (рушилися) ні про що не думаючи, тілько про нашу погибіль: про комісію що мала бути — вже ні гадки, а тільки хотіли випередити наші війська, поки ще не зібрались (се можливо - реальна подробиця). Але дуже в тім помилилися, бо Каліновский, маючи на той час всю владу над цілим військом — бо великого гетьмана король хотів мати при собі для ради, а більше — як то секретно говорили, не довіряючи його роспорядкові, — зібравши військо під Баром, як тільки одержав відомість, що тамошнє хлопство в Браславщині збирається в купи і бунтує, 19 рушив з-під Бару до лінії, щоб не дати неприятелеві її переступити. Під вечір того дня ставився в місточку Станиславові і там довідався, що Нечай, полковник браславський, найперший бунтівник між повстанцями, котрому вони самі признавали перше місце після Хмельницького, нітрохи не вважаючи на пакти, що обом сторонам забороняли переходити лінію, перейшов її до місточка Красного, що було вже за лінією на нашій стороні, і став у нім. Маючи слушний претекст щоб на нього наступити, Каліновский рушив з Станиславова 20-го, себ то в запустний понеділок, виславши наперед з певною частиною війська Стан. Лянцкороньского воєводу браславського, і той забіг неприятеля несподівано, на підпитку, і впавши до міста з трьома козацькими хоругвами: старости черкаського Кисіля, старости уланівськаго Каз. Пісочинського і Криштофа Корицького, наробив між козаками великого замішання” (с. 262).
Торрес з свого обовязку інформатора подає такі “вісти з Руси” під днем 4 березня: “Хмельницький з 30 тис. козаків пройшов граничну лінію на час і взяв місто Красне”. “Козаки постановили були напасти на наше військо останнього дня карнавалу, коли воно буде заняте святом і напється. Нечай з 15 тис. вибраного війська наступив і прорвав лінію, занявши Красне”. “Почувши се і воєвода чернигівський (Каліновский) швидко пройшов 9 миль і в ночи карнавальної неділі зайняв найбільш догідні позиції міста і велів з трьох сторон дати огню” (с. 108-9). Цілком фантастичну історію записав Майер 26 лютого в Красноставі: Козаки розжалені смертю Гладкого (вище с. 158) починають громити шляхту, Каліновский жадає від Хмельницкого суду і відшкодовання; Хмельницкий посилає сих козаків Каліновскому на його волю і Каліновский запросивши їx на бенкет, велів усіх побити, крім одного, полишеного для допиту на муках. Він розповів, що сих козаків Хмельницкий післав наперед на звіди, а за ними посилає 20 тис. з Нечаем, а 50 тис. з своїм сином на Радивила, і т. д. — Архив Ю. З. Р. III. VI с. 49
3) Листи Каліновского до підканцлєра Радзєйовского: з Красного 21 лютого, пізніший — з 24, мабуть з Мурафи, і лист Потоцкого до канцлєра Лєщиньского з Мурахви 3 березня — Міхалов. с. 606, 609, 613.
СУПЕРЕЧКИ ЗА ЛІНІЮ, СТРІЧА З НЕЧАЄМ, ПОГРОМ НЕЧАЯ В КРАСНОМУ, ЙОГО СМЕРТЬ, 21 ЛЮТОГО, ВРАЖІННЯ ВІД СМЕРТИ НЕЧАЯ
Доволі ясно, що початком операцій послужило скупченнє коронного війська коло Бару і марш туди Каліновского з під Камінця. Сі перші кроки наступу з поміж досі відомих джерел найбільш ясно представлені в “вістях з Варшави 4 березня”, що переказують реляцію післану від канцлєра Лєщиньского примасові, на підставі листів одержаних з України, і в тім - екстренної реляції Каліновского; правдоподібно вона й лягла в основу інформації канцлєра. З огляду що сі записки не видані, я наведу повну цитату, тільки з скороченнями титулятур:
Гетьман польний, для скоршої виправи армати з Камінця трошечки там затримався 1), і відти пройшов повз Бар, не вступаючи до Бару, і післав до й. м. п. Лянцкороньского, просячи побачитися з ним для порозуміння. І так сталося, що вони з'їхалися в Станиславі, в 4-х милях, і (Каліновский) діставши язика про Нечая, що він вийшов з Шаргороду з своїм полком, і єсть в Краснім, — поспішив до Красного комонником кінно, полишивши армату позаду, і там вбігши до міста в понеділок (10 лютого) вирубали козаків, що були в місті 2).
Вповні правдоподібно, що перші ж рухи польського війська викликали з боку Нечая противділання — чи то в формі його власного виїзду на фронт, чи то в заходах коло скріплення фронту. В листі до Хмельницького, виправдуючися з свого наступу, Каліновский закидає Нечаєві (тоді вже вбитому), що він уже йшов на польське військо, спокійно розложене на зимових кватирах по своїй стороні граничної лінії, і спровадив для сього армату з Браслава, щоб його знищити 3). В реляції Радзєйовскому Каліновский каже, що добувши Красне (після того як Нечай поліг), до козаків, що замкнулися в замку тамошнім, він посилав домаганнє, аби вони вступилися за лінію, а міщане послушні “віддали звичайне підданство свому дідичному панові" (Замойскому) 4).
Мобілізаційні універсали Хмельницького, розіслані десь в перших днях лютого, а з другого боку оповіщення розіслані Потоцким, щоб обивателі пограничних воєводств стереглися Татар, а війскові з компуту польного гетьмана поспішали за ним ку Україні (маємо одно таке сповіщеннє з дня 18 лютого) 5), служать відгомонами руху на лінії.
В “варшавських вістях” з місяця лютого у Ґоліньского єсть також звістка, на жаль без дня, про універсали вислані з королівської канцелярії, щоб корогви повиходили з своїх меж і пішли спішно, день і ніч до гетьмана польного, і з ним сполучились “під горлом і суворими артикулами і винами” 6). Потвердженнє спішної мобілізації. Освєнцім каже, як вище було зазначено, що король умисне викликав до себе на сей час Потоцкого, нібито щоб порадитися з ним, а в дійсности — толкували — тому що не довіряли його справности, і через те перші операції переводив Каліновский 7).
