Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (версия книг .txt) 📗
Бахматим конем всіх татар стоптав,
А булат-шаблев всіх турців зрубав,
А копіїйков славойки достав
(Гн., 63)
Сів на коника, як вітрець линув,
Бай заднє войсько став здоганяти,
Як іздогонив, конем потоптав,
Середнє військо мечем постинав.
Переднє військо вогнем попалив,
Своє подвір’я назад відобрав.
Назад відобрав — краще осадив
(А в три сторони, а в три перії).
Перше осадив бай дівочками,
Друге осадив бай молодцями.
Третє осадив бай стариками:
Із-за дівочок село веселе,
Із-за молодців село огрядне,
А з-за стариків порада в селі
(Шух., 100).
Герой при тім, чи не залежно від того, здибає чи на поєдинок викликає турського, чи невірного, чи якого-небудь іншого ворожого царя, вбиває або бере його в неволю, і хоч той як проситься, щоб його пустив, приводить у свою землю. Тим здобуває славу — або царство, королівство і т. д.
Скоро догонив, на ніч обложив,
Скоро ся зняли, в той раз ся стяли,
Аж їм коника поприпадали,
Аж їм шабельки повиперхали,
Аж їм шапочки та й поспадали,
Ой, як Біг поміг, N. N. переміг,
А імив коня близько стремена,
А на тім кони та й ще короля.
— Ой пане N.N., або мя зотни,
Або мя зотни, або мя пусти!
— Я тя не зотну, я тя не пущу,
А я тебе веду у свою землю,
Я в своїй землі правди добуду,
Правди добуду, королем буду!
Ой приїхали у Турещину,
Стукнули-грякнули, як гром загримів,
Блиснули шаблями як блискавиця.
Виїхав к нему сам турецький цар:
Хто кого спограе — той того споймає,
А N. спограв бай коня споймав,
Прив’язав царя коню до хвоста,
А пустив царя по пожарищі.
Ти господарю, чом N. N.,
Згорда ти собі та починаєш,
Сивим коником бай виграваєш,
Коником граєш, царя взиваєш!
Скоро ж го узрів, та й мечем ізвив.
Побіля коня, близько стремена.
Ой цар невірний красно ся просить:
„Віте пусти мене, віте зотни мене!“
— Ні, не пушу тя, ні, не зотну тя,
Ой повезу ж тя в Руську землю,
Ой поведу ж тя чорним пожаром!
Ой чорний пожар ніжки підпалив,
Що ж йому з ніжок кров виступає,
Кров виступає, слід затапає,
А чорний ворон бай залітає,
Та його кровцю бай попиває.
Ой що ж то в полі забовваніло?
То ж N. N. з війни їде,
З війни [він] їде, коника веде,
Побіля коня — турського царя.
А за ним біжить турецький мужик:
«На тобі коня, верни нам царя!»
— Коня не возьму, царя не верну,
Поведу царя в свою сторону.
Отцю на хвалу, панам на славу 1.
Герой повертається з трофеями, здобичею, осяяний блиском і славою, так що люди його не пізнають — пізнають тільки милі дівчата, дружина парубоцька, найближча рідкя і особливо мати:
І вже синонько з війноньки йде,
Коником грає, сам ся втішає,
Що звоював турчинонька —
Везе копієньку на позначенько.
А там людкове з церковці йдуть,
З церковці йдуть та й ся дивують:
Що освітило село N. N?
Чоловічки 2 мовлять: місяць то сходить,
Жіночки мовлять: Зоря зоріє.
Парубоньки мовлять: Наш то братонько,
Дівчатка мовлять: Наш то миленький.
Вар.: Міщане мовлять, що сонце сходить,
А мати вийшла — що мій син іде,
Що мій син іде, корогов несе,
Корогов несе королівськую.
Матінка мовить: Мій тото синок!
Я го пізнала по уродонці,
По уродонці, по кошуленці.
На нім кошулька як день біленька.
Та й уродонька барзо славненька 3.
1 Антонович, с. 23; Гнатюк, II, с. 60 — 1.
2 Розмір вказує, що тут пропав якийсь більш архаїчний вираз.
3 Гнатюк, с. 66, 89, 125 і 48.
Його подвиги роблять його улюбленцем дівчат, які одна перед другою обдаровують його богатими дарунками:
Одна любила, шапку купила;
Друга любила, пірце му дала;
Третя любила, коня дарувала.
Від тої шапки зорі зоряли,
Від того пірця сонце сияло,
Від коня віє буйний вітер.
[Іде опис коня].
Одна любила — коня ми дала,
Друга любила — шапку купила,
Третя любила — пірце взлотила.
Від коника місяцю світить,
А від шапочки зорі зоряють,
А від перця сонце сияє —
Ой тото перо перевиване,
Сріблом та золотом покитичане
(Г., 111, 116).
Мотиви сі відповідають, з одного боку, тим героїчним сагам-оповіданням, які ми знаходимо в наших старих літописах і повістях, приложені до різних історичних чи легендарних осіб, з другого — темам билинним, пісенним і казковим.
Напр., перекази про походи на Царгород Олега, Ігоря, Святослава і великі дари, піднесені їм там за викуп від обложених міст, переляканих ворогів і т. д., мають свої паралелі в популярних колядках про походи героя-парубка на різні міста і взятий з них викуп. Ряд міст, котрі він облягає, що починається Білгородом і кінчається Царгородом (в середині можемо собі уявити який-небудь Звенигород, Райгород і т. д.), тхне старинною дружинною традицією. Мотив помітування героєм різною добичею, за котру він не кланяється і не дякує, аж нарешті приводять йому те, що він хоче, — відповідає літописному епічному фрагментові про Святослава, котрий легковажить всякі дари грецькі і тільки за зброю дякує. Там дівчина, тут зброя, але мотив перебирання викупом — той сам 1.
1 Се завважили вже Антонович і Драгоманов, с. 19.
З другого боку, зовсім вірно (ще Костомаровим!) відчуто було споріднення сеї колядкової теми з походами-сватаннями Володимира Вел., обробленими старою дружинною поезією. Поєдинок Кожум’яки з Печеніжином під Переяславом або Мстислава з Родедею відбивається в наведеній темі поєдинку з турецьким царем і т. д.
По духу і типу героїчні оповідання колядок близько підходять до фрагментів дружинної поезії, включених у наше літописання — скажім, як оповідання про Летську або Листвинську битву, слово про побіди Мономаха над половцями. Ряд спільних поетичних оборотів помічаємо в сих дружинних мотивах колядок і в «Слові о полку Ігоревім». Сей герой, «що із вечера коня осідлав, а вже к світові під Царгород став» (с. 230) — чи се не товариш віщому Всеславові, що з Києва до півнів прорискав до Тмутороканя? Зрештою нижче побачимо ще сі паралелі.
Ряд мотивів повторюється в циклі билиннім. Я навів више цікаву паралель змієборства Добрині з боротьбою з змієм колядкового героя, зазначену вже давнішими дослідниками. Подробиця колядки про те, як герой обирає собі «найменьшого коника» в стаді 1, нагадує підховання коня Іллєю. Колядковий мотив про героя, що рубає обложений город 2, повторює старий епічний мотив — не тільки про Болеслава Хороброго, але і половецького Боняка, що рубав мечем Золоті ворота 3.
Самі подробиці зброєння і зборів до походу нагадують старий стиль, що заховався в билинах. Навіть деякі слова, як терем, ізба, булат, паволока, гривні, жемчуг, жуковина; такі епітети, як вороні коні, тугі луки, чистеє поле, синєє море і т. под, тхнуть сею старою традицією.
З другого боку, сі величальні теми стоять в одній площині з фантастичною казкою (казкою про пригоди або про щастя, як її називають, пор. вище: власне, з тою формацією її, де людина, виведена в ній, перестає бути пасивною забавкою в руках різних звіриних чи демонічних істот, а набирає прикмет героя або бодай носія свого власного щастя й удатності, котрою переборює всі перепони і всіх ворогів. Такі от казкові мотиви про звірів, які вірно служать героєві за те, що він їм поміг чи помилував в трудну хвилю. Про дивні способи, якими завдяки різним чудесним помічникам, але в тім і власному розумові, догадливості, доброті, великодушності, сей герой бере перемогу над ворожими замислами і доходить високого становища, дістає руку царівни, царство і т. д. Вони стоять в одній лінії з вище наведеними темами про молодця, який дістає на свою службу сокола, орла або змію 4,
1 Ой у Київі там на мураві
Виходить ми там вороне стадо,
