Точка Обману - Браун Дэн (читать книги полностью txt) 📗
— Ви блефуєте. Я не привласнюю державні гроші.
— Ви вправний брехун, пане Гарпер. Я бачила документи на власні очі. Ваше ім’я фігурує в усіх. І таких документів багато.
— Присягаюся, я й гадки не маю про якесь там привласнення!
Габріель розчаровано зітхнула.
— Поставте себе на моє місце, докторе Гарпер. Напрошуються лише два висновки. Або ви мені брешете, так само як брехали на тій прес-конференції. Або говорите правду, і у такому разі якась впливова фігура з вашої агенції підставляє вас як хлопчика для биття, щоб прикрити власні гріхи.
Це твердження змусило Гарпера замислитися.
Габріель поглянула на годинник.
— Пропозиція сенатора чинна протягом однієї години. Ви можете врятуватися, назвавши ім’я високопосадовця НАСА, разом з яким привласнюєте гроші платників податків. Ви не цікавите Седжвіка Секстона. Йому потрібна велика риба. Зрозуміло, що той, про кого йдеться, має тут, у НАСА, певну владу. Тому він (або вона) і зміг влаштувати так, що в паперах стоїть ваше ім’я, таким чином роблячи з вас офірного цапа.
Гарпер похитав головою:
— Ви брешете.
— І ви готові заявити це на суді?
— Аякже. Я заперечуватиму абсолютно все.
— Під присягою? — презирливо пирхнула Габріель. — Припустімо, що ви також заперечуватимете свою брехню щодо справності програмного забезпечення супутника. — Вона поглянула просто в очі Гарперу, і її серце загупало ще сильніше. — Вибирайте, пане Гарпер. Серед американських в’язниць є дуже некомфортні.
Гарпер не відвів погляд, і Габріель напружила всю свою силу волі, щоб він зламався. На якусь мить їй здалося, що вона перемогла, та коли керівник відділу заговорив, його голос був твердим як криця.
— Міс Еш, — він ледве стримував лють, дозволяючи їй виявитися лише в промовистому палаючому погляді, — ви намагаєтеся висмоктати з пальця проблему і хапаєтеся за соломинку. І ви, і я — ми обидва чудово знаємо, що ніякого привласнення грошей у НАСА не відбувається. А єдина людина в цій кімнаті, яка бреше, — це ви.
Габріель відчула, як заціпенів кожен м’яз її тіла. Погляд Гарпера був гнівний і осудливий. їй захотілося обернутися і втекти. От дурепа! Надумала блефувати з ученим-ракетником! Чого ти, в біса, чекала?
Вона внутрішньо зібралася і навіть голови не опустила.
— Усе, що я знаю, — парирувала вона, відчайдушно намагаючись зобразити впевненість і байдужість, — так це те, що я на власні очі бачила викривальні документи. Вони містять переконливий доказ, що і ви особисто, і хтось іще дозволяли собі привласнювати кошти НАСА. Сенатор попросив мене сьогодні прийти сюди і запропонувати вам вибір: назвати ім’я співучасника або узяти всю провину на себе. Я повідомлю панові Секстону, що ви визнали за краще спробувати щастя в суді. Там ви зможете повторити все, що зараз стверджуєте тут: що ви не займаєтеся привласненням грошей і не брехали щодо програмного забезпечення супутника-сканера. — Вона похмуро усміхнулася. — Після отієї недолугої прес-конференції два тижні тому я чомусь дуже в цьому сумніваюся.
З цими словами Габріель різко повернулася і попрямувала через темну лабораторію до виходу. У голові крутилася думка: а чи не доведеться їй самій сидіти у в’язниці — замість доктора Гарпера?
Високо тримаючи голову, вона пішла геть, чекаючи, що доктор Гарпер покличе її назад. Але ніхто нікого не покликав. Габріель штовхнула важкі металеві двері і вийшла в довгий порожній коридор, сподіваючись, що ліфти тут не захищені, як унизу, в холі. Вона програла. Попри всі її зусилля Гарпер так і не клюнув. «Можливо, на своїй прес-конференції він казав правду?» — подумала вона.
Раптово коридором прокотився гуркіт — то позаду неї різко розчинилися металеві двері.
— Міс Еш! — пролунав голос Кріса Гарпера. — Присягаюся, я дійсно нічого не знаю про привласнення грошей. Я чесна людина!
Серце Габріель тьохнуло. Зусиллям волі вона змусила себе не зупинитися. Байдуже знизавши плечима, вона кинула через плече:
— Одначе ви брехали на прес-конференції!
Тиша. Габріель, не зупиняючись, простувала коридором.
— Зачекайте! — скрикнув Гарпер. Він підстрибом наздогнав її і тепер ішов поряд, блідий немов крейда. — Уся ця історія щодо привласнення грошей... — знизивши голос, продовжував він, — думаю, я знаю, хто мене підставив.
Габріель зупинилася як укопана, боячись повірити власним вухам. І постаралася обернутися якомога повільніше і спокійніше.
— І ви збираєтеся переконати мене в тому, що вас хтось підставив?
Гарпер важко зітхнув.
— Присягаюся, що нічого не знаю про привласнення коштів. Але якщо проти мене існують якісь докази...
— Купа доказів.
Гарпер знову зітхнув.
— Отже, все це підлаштовано, щоб у разі потреби мене дискредитувати. Існує лише одна-єдина людина, яка могла це зробити.
— Хто?
Кріс Гарпер поглянув просто в очі Габріель Еш.
— Лоуренс Екстром ненавидить мене.
Габріель ошелешено витріщилася на інженера.
— Директор НАСА?
Гарпер похмуро кивнув.
— Це він змусив мене брехати на тій прес-конференції.
88
Хоча силова установка літака «Аврора» працювала лише на половину своєї потужності, група «Дельта» мчала крізь ніч зі швидкістю, що втричі перевищувала швидкість звуку, — понад дві тисячі миль за годину. Безперервне пульсування двигунів, розташованих у хвостовій частині, надавало польотові гіпнотичного ритму. А внизу, на відстані тисячі футів, поверхня океану шалено вирувала, збурена вакуумною хвилею, яку залишав після себе літак. Ця хвиля здіймала догори півнячі хвости п’ятдесят футів заввишки — двома довгими паралельними смугами.
«Аврора» була одним з тих літаків, про існування яких ніхто не мав навіть підозрювати. Проте всі про них знали. Навіть телеканал «Діскавері» розповідав про цю машину і її випробування в штаті Невада. Ніхто й гадки не мав, як саме стався витік інформації: чи то через постійні «неботруси», чутні навіть у Лос-Анджелесі, чи то через нафтовиків, що працювали в Північному морі і бачили літак, чи то через якогось телепня в адміністрації, що залишив відомості про машину у відкритому бюджетному звіті. Втім, яке це мало значення? Пішла гуляти чутка: військово-повітряні сили мають літак, здатний розвивати неймовірну швидкість. І він уже давно літає в небі, над головами людей.
Побудований фірмою «Локхід» літак «Аврора» найбільше нагадував сплюснутий м’яч для гри в американський футбол. Він мав сто десять футів завдовжки і шістдесят завширшки. Корпус виблискував термокерамічними плитками, дуже схожими на ті, що використовувалися на «шаттлах». Неймовірну швидкість забезпечувала нова, досі не бачена система, відома під назвою «імпульсний детонуючий хвильовий двигун». Паливом для нього слугував чистий водень, що залишає в небі характерний пульсуючий слід. Тому «Аврора» літала виключно вночі.
Команда «Дельта» насолоджувалася розкішшю небаченої швидкості, обганяючи своїх жертв. Спецназівці мали прибути на східне узбережжя менш ніж за годину, на дві години раніше від «здобичі». Спочатку вони хотіли просто вистежити і збити літак з експертами, проте контролер справедливо побоювався, що інцидент засвітиться на екранах радарних установок і спричинить ретельне розслідування. Простіше дозволити літаку приземлитися. Так вирішив контролер. Щойно з’ясується, де саме відбудеться посадка, бійці «Дельти» вирушать у потрібну точку.
Коли вони пролітали над пустельним Лабрадорським морем, кодований переговорний пристрій видав сигнал.
Дельта-Один відповів.
— Ситуація змінилася, — поінформував електронний голос. — У вас з’явився інший об’єкт — до того як приземляться Рейчел Секстон і вчені.
Інший об’єкт. Дельта-Один передчував такий поворот. Події розгорталися стрімко. Судячи з усього, у кораблі контролера з’явилася ще одна пробоїна, і треба було щонайшвидше залатати її. Дельта-Один нагадав собі, що цієї пробоїни не трапилося б, якби вони зробили свою справу на льодовику як слід. Не залишалося сумнівів у тому, що зараз вони ліквідовують наслідки своєї ж помилки.
