Чарівник Земномор'я - Ле Гуин Урсула Кребер (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью txt) 📗

— Він трохи дає раду з туманом і хмарами, але не з морськими вітрами, — відказав маг, поклавши руку Гедові на плече. — Яструбе, не пробуй жартувати з морем або з морськими вітрами. Вони ще не відкрили тобі своїх таємниць. — А як називається корабель? — звернувся він до старшини.

— "Тінь". З Андрадських островів. Везе хутро та слонову кістку і тримає курс на Ґорт. Непогане судно, Майстре!

Обличчя мага спохмурніло, коли він почув назву корабля.

— Що ж, так тому і бути. Передай, Яструбе, цю записку Архімагу Роукської школи. І попутного тобі вітру. Прощавай!

Таким було прощання мага зі своїм учнем... Крутнувшись, Оґіон швидко попрямував вуличкою, подалі від пристаней, а Гед оторопіло дивився йому вслід.

— Ходімо, хлопче, — мовив старшина і повів його вниз до причалу, де лаштувалася відпливати "Тінь".

Видається дивним, що на острові завбільшки у п'ятдесят миль, у гірському селищі, що одвіку височить понад морем, міг вирости хлопчина, котрий жодного разу в житті не сідав у човен і ніколи не обмочив навіть ніг у солоній морській воді. Однак то була правда. Плугатар, чабан, мисливець чи ремісник, — одним словом, жителі Долини, — дивляться на море, як на плакучу калиточку для солі: рідку, непостійну, рухливу, що не має жодного стосунку до них. Селище, яке лежить у двох днях ходьби від їхнього житла, — це вже чужа земля, а острів, до якого треба плисти цілий день, — лише мара, примарні пагорби, оточені зусібіч водою, а не та тверда земля, якою вони ходять.

Тож Геда, котрий ніколи не покидав гір, порт Ґонт водночас лякав і дивував своїми величними будинками та витесаними з каменю вежами, береговою лінією з пірсами, доками, бухтами та пристанями; морською гаванню, в якій біля причалів погойдувалися кораблі, де на березі лежали витягнуті та перевернуті догори дном для ремонту галери та човни, а вдалині на рейді бовваніли заякорені судна зі згорнутими вітрилами та задраєними отворами для весел. Повсюди перегукувалися незнайомими говірками моряки; між барилами, ящиками, сувоями тросів і купами весел снували портові вантажники з важкими ношами; а бородаті купці в отороченому хутром одязі тихо перемовлялися, пробираючись між слизькими каменюками край берега. Рибалки вивантажували свій вилов, бондарі вибивали залізні обручі, корабельники раз у раз гупали молотами, продавці молюсків наспівно пропонували свій товар, а корабельні шкіпери гучними голосами порядкували на своїх кораблях — і за всім оцим гармидером мовчки купалась у сонці простора бухта. У цілковитому сум'ятті Гед плентався за старшиною порту до широкого доку, де була пришвартована "Тінь". Нарешті вони зійшли на борт і його показали капітану.

Старшина перемовився кількома словами з капітаном і той згодився взяти Геда на острів Роук, адже за хлопця особисто просив маг Оґіон. Капітан "Тіні" був кремезним здорованем, одягненим у червоний, обшитий хутром пелаві плащ, як зазвичай одягалися всі андрадейські купці. Він навіть не поглянув на Геда, лише запитав владним голосом:

— Хлопче, ти вмієш заклинати погоду?

— Умію.

— Викликати вітер зможеш?

Гедові довелося сказати: "Ні".

Капітан відправив його шукати місця подалі і не плутатися під ногами.

На борт уже підіймалися веслярі. Корабель збирався знятися з рейду завидна, щоб із настанням відпливу на світанку вирушити в дорогу. Знайти місце було непросто, проте Гед влаштувався на кормі, на складених, перев'язаних і накритих тюках, і причаївся, спостерігаючи за тим, що коїлося навкруги. Веслярі — здоровані із дужими руками та міцними м'язами — стрибали просто на борт. Вантажники з гуркотом викочували барильця води і ставили їх під лавами для гребців.

Форштевень [3] судна було вирізано у формі давнього андрадейського Змія. Зроблений на совість, корабель, здавалося, не зважав на вантаж, витанцьовуючи на дрібних хвильках. Стерновий зайняв своє місце праворуч ахтерштевня [4], чекаючи наказів капітана, котрий стояв на містку. Нарешті шкіпер гучним голосом віддав наказ і "Тінь" відчалила. Пара веслових човнів, важко розтинаючи морську гладінь, вивели її з гавані. Потім пролунав рев капітана:

— Весла на воду!

Борти враз наїжачилися веслами, по п'ятнадцять із кожного борту. Гребці нахилили свої дужі спини, а юнга, котрий стояв над капітанським містком, глухо забив у барабан. Корабель понісся легко, ніби чайка, і гомін та метушня міста вмить зосталися позаду. Судно вийшло в тихі води бухти, над якою білів пік гори Ґонт. Здавалося, що він навис над морем. У мілководді протоки, під захистом південної Сторожової скелі, підняли якір і корабель поринув у ніч.

Із сімдесяти членів команди деякі, як Гед, були зовсім юними, щоправда, всі вже пройшли обряд посвячення. Вони часто кликали Геда до себе обідати, і загалом були приязні з ним, хоч інколи й не обходилося без кпинів чи грубуватих жартів. Через те, що він походив із Ґонту, вони охрестили його Козопасом. Проте більшого собі не дозволяли, оскільки зростом і силою Гед не пас задніх, за словом у кишеню не ліз і відповідав жартом на жарт так само легко, як і на будь-яке добре слово. Тож він припав їм до душі і вже з першого вечора став дотримуватися їхнього розпорядку, з належною старанністю опановуючи їхнє ремесло. Капітана це цілком влаштовувало, оскільки місць для пасажирів-дармоїдів на кораблі не було.

На тій галері, переповненій людьми, вантажем та корабельною оснасткою, і для команди місця було обмаль, не кажучи вже про подорожніх. Та хіба Гед вимагав для себе особливих зручностей? Першу ніч він провів між тюками шкур із північних островів. Хлопець милувався весняними зорями над гаванню, жовтими вогнями далекого прибережного міста. Він заснув щасливим і щасливим прокинувся. Перед світанком розпочався відплив. Підняли якір, і корабель повільно пішов на веслах між Сторожовими скелями. Як тільки світанкове сонце забагрянило гору Ґонт, матроси підняли високе вітрило і "Тінь" понеслася на південь через Ґонтійське море.

Гнані легким вітерцем, вони пройшли між островами Барніск і Торхевен, а на другий день перед ними замаячів Хавнор — великий острів, серце і центр Архіпелагу. Три дні вони любувалися зеленими пагорбами Хавнору, поки корабель, не наближаючись до берега, обходив його східне узбережжя. І мине ще багато літ, перш ніж Гед ступить на цю землю і побачить білі вежі величезного Хавнору — найголовнішого порту і центрального міста їхнього світу.

Одну ніч вони провели в Кембермуті, північному порту острова Вей, а наступну — у невеличкому містечку біля виходу із Фелквейської затоки. Через день проминули північний мис острова Оу і вийшли до Ебавнорської протоки. Там вони згорнули вітрила і взялися за весла, ані на мить не втрачаючи землю з очей, лавіруючи поміж іншими кораблями — великими та малими, торговими та вантажними, тими, що після багаторічних мандрів повертались із Закрайніх широт, везучи дивовижний товар, і тими, що, наче горобці, стрибали Потаємним морем від одного острова до іншого. Зрештою, повернувши на південь, "Тінь" проминула Хавнор і пройшла між островами Арк та Ілієн, забудованими вежами та терасами, а далі, крізь дощ та шалений вітер, почала прокладати шлях через неспокійне море до острова Роук.

Уночі, коли вітер подужчав до штормового, довелося прибрати вітрило та щоглу і цілісінький наступний день іти на веслах. Довге судно впевнено трималося на хвилях, велично знімаючись над стихією. Згідно компаса, корабель тримав курс на південний захід, проте ніхто напевне не знав, у яких водах вони знаходяться. Стерновий на кормі, крім непроникної стіни дощу, не бачив нічого. Гед чув, як моряки подейкували про мілководдя на північ від Роука і про небезпечні Борейські гори на сході, а деякі взагалі доводили, що вони збились із курсу і знаходяться у відкритому морі на південь від острова Камері. Вітер дужчав, шматуючи гребені величезних хвиль на летючі клапті піни, а вони продовжували гребти на південний захід, гнані ходовим вітром. Гребці змінювали один одного все частіше. Важко доводилось усім. Гед гріб нарівні з усіма, як він робив це відтоді, коли "Тінь" залишила Ґонт. Відпочиваючи, гребці вичерпували воду з корабля, на який важко падали хвилі, заливаючи корму. Холодний і колький дощ шмагав крижаними струменями спини веслярів. А над усім цим вертепом крізь ревіння бурі, ніби пульсуюче серце, лунав звук барабана.