Кінець світу. Том 2. Пiсля… - Базів Василь (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗
Обсерваторія. Тут був створений «Календар майя» протяжністю понад 60 мільйонів років, можливо, рівно аж до падіння саме тут астероїда, що знищив динозаврів. Саме тут було вивчено цими печерниками і нанесено на карту не тільки нашу мільярдно–зіркову Галактику, але й ще шість таких...
Коли стоїш біля підніжжя обсерваторії, куди ходили щодня на роботу печерні босоногі генії, усвідомлюєш, як мало може вмістити ця наша така пливка і маломістка свідомість. Практично, якби не наочно наглядна ця обсерваторія, яку я можу запросто взяти і помацати, усе, що в ній творилося і навколо неї писалося і говорилося, справді поза межами нашої свідомості.
Цей галактичний науковий центр діяв не так давно, як це було із єгипетськими пірамідами, котрим — до 10 тисяч років. Тутешня піраміда й обсерваторія були діючими зовсім недавно — у той час, коли Володимир хрестив Русь. У тім–то й річ, що майя — не допотопно–античні релікти, які були чи не були, а майже сучасники із документованої вселюдської історії тисячолітньої давності.
Саме тут я збагнув квінтесенцію феномена майя. Масштаб мислення, що відрізняє їх від нас. Для громадян України, із їхнім хуторянським світобаченням, коли примітивна політтусня затуляє весь світ, цей масштаб неймовірно і плачевно мініатюрний. І навіть на протилежному полюсі від нашого маргінально–провінційного, у «пупі Землі» на Манхеттені, цей масштаб не менше ніж глобальний. Спробували, було, вирвавшись у Космос, піти далі, але не вистачило духу. Після висадки на Місяць постглобалізація завершилася миттєвим згортанням амбітних космічних програм.
А от вони, майя, вдивляючись у Всесвіт із цієї обсерваторії, стояли на порядки вище від нашого цього, найвищого, манхеттенського рівня. Якщо ми видряпалися ледь десь на шостий поверх еволюції, то вони уже тоді перебували, як мінімум, поверхом вище — на рівні галактичному. Коли домівка для нас — то помешкання на рідному національному хуторі (як для українця), чи підконтрольна планета, як для американців, то для них рідна домівка — це Галактика. Масштаб мислення!
Вдома — це не клаптик землі навколо хатини, над якою гудуть хрущі над вишнями, це і не глобус, яким, як власним домашнім обійстям, крутить всесильний вуйко Сем. Діти Галактики — от хто такі майя, які крізь унікально сконструйовані отвори справжнісінької Обсерваторії оглядали, як справді власне домашнє господарство, цей космічний безмір, цей вселенський огром.
А звідси — від того, як вони себе позиціонували, — питання. Звідки вони взялися? Це раз. І друге — хто їм ці Знання дав? Хто їм такий масштаб збільшив у світоглядному перископі?
Чи хто їх навчив, пробираючись крізь непрохідні джунглі, вдивлятися у центр Галактики, з яким Земля і Сонце вирівнюються, як буває лише один раз на 26 тисяч літ, і цього разу це станеться 21 грудня 2012–го. Саме тут схожі на нас створіння це угледіли.
М'ЯЧ ВЛУЧАЄ
У ЦЕНТР ГАЛАКТИКИ
Хоча хіба тільки поза межами можливого не тільки співаюча піраміда чи обсерваторія, з якої видно траси у мільярди світлових років.
До мене, врешті, дійшло: тут нічого не буває, як це прийнято у нас, без смислу. Видає український письменник книжку, а які у ній смисли? Для чого він її написав, що у ній він хотів сказати? У 99 із 100 випадків відповіді немає. Не література — полова.
Цивілізація майя, очевидно, була за державно–суспільним устроєм чимось на зразок ЄС, але вкупі їхню співдружність тримали не торгові тарифи, вільні економічні зони чи спільна валюта, а спільний галактичний, недосяжний для нас за масштабом світогляд.
Не встановлено, чи у цьому МС — Майянському Союзі — було щось таке на кшталт нашого Єврочемпіонату із найпопулярнішої спортивної гри? Однак у кожному місті неодмінно був обов’язковий об’єкт інфраструктури — стадіон. Англійці більш схильні вживати вираз — «корт для гри у м’яч».
Скільки у нас цих ігор у м’яч — футбол, волейбол, баскетбол, гандбол, ватербол... У них була гра одна, але чи гра?
У нас дві команди ганяють цю кулю як завгодно — руками, ногами, жбурляють у ціль — малу чи велику. Тисячі на трибунах улюлюкають, і все тут. А який смисл у цій біганині? Хлопці, які за це отримують мільйони прожиткових мінімумів, — може, це хіба що для них має сенс. А для зачарованого ними стадіону або цілого людства? Зрештою, може бути й так, як у нас, — просто естетичне задоволення. Азарт. Емоції. Може, саме це треба називати смислом, але якийсь такий він малозначущий і невловний, якщо чесно.
У майя зовні наче теж гра. По сім гравців у двох командах. Але правила ж які — не можна грати ні руками, ні ногами, ні головами, а усією рештою частин тіла — можна. Я бачив, як це відбувається, — дуже складно. Навіть для уродженця цих країв, що трохи південніше, геніального футболіста № 1 усіх часів і народів — Леонеля Мессі. Спробуй стегном влучити у кільце не більше ніж у баскетболі. Та й потім чисельність команд удвічі менша, ніж у футболі, а поле у півтора раза довше.
Але не у цьому головна відмінність щодо ускладнення. Грають не на рівному горизонтальному полі. А у трьох площинах — середина таки горизонтальна, а дві бічні частини поля — під кутом. Доволі гострим.
І навіть у таких умовах і на такому полі голи вони забивали. Ну і що? А те, що то була гра лише за формою, а за змістом — божественний ритуал. Розмова з Богом. Я би так сказав: поєднання спортивної гри із Літургією.
Навіщо спочатку йти до церкви, а потім на футбол? Тут два в одному — не біганина пустопорожня, а гра зі смислом.
У кожному конкретному ігровому сюжеті сакральний смисл належало відгадати мудрецям–жерцям. У грі вони вбачали волю богів. У тому, що творилося на корті. Їм належало збагнути, що Кукулкан їм хоче сказати. От який смисл... Щоб цей смисл чи замисел божий розгадати.
Іноді це мало для самих гравців печальний смисл. Їх приносили у жертву. Часом після гри київського «Динамо» хочеться зробити це із нашими київсько–бразильськими лінивими бігунцями.
У Чечен Іці корт за величиною — найбільший у всьому царстві майя. Дуже добре зберігся. Можна хоч нині зіграти. Особливо це стосується тих, хто готовий зійти на жертовний олтар.
Однак усе вищевикладене — лише вступ до теми. У 1923 році згадуваний майяніст Морлі зауважив дивовижну річ. Виявляється, співаючою є не тільки піраміда, що поруч, а й цей суворий за своїми ритуалами церковний стадіон.
У нас це називається віп–ложа, на якій, як на троні, сидить знервований олігарх у роздумах «бабло пропало» із синком, малолітнім отроком. А у Чечен Іці з двох боків поля — північний і південний храми. Святилища для жерців–священиків. І вони у ході матчу робили свою роботу — правили месу. Але як? Стиха перемовляючись між собою. Дистанція — майже 150 метрів, а чули один одного, неначе на вухо шептали. Звук від одного храму до іншого доходив і доходить нині — можна спробувати кожному туристу — за 35 мілісекунд. Його поширює саме кам’яне тіло споруди. Як і тіло піраміди.
У 1931 році сюди приїхав симфонічний оркестр з Філадельфії у повному складі і кілька днів управлявся в акустичних варіаціях. Але зі смислом — розгадати, як це так виходить. Без мікрофона, без фонограми — що називається, живий звук, яким промовляє велетенська стіна до стіни!
Нічого не вийшло. Не розгадали всезнайки–американці. Інженери–будівельники кажуть, розводячи руками: якби розібрати ці співаючі велети. І піраміду, і корт. Може, ізсередини щось би та відкрилося.
До речі, пробували останнім часом справді відповідним лазерним приладдям заглядати всередину. І виявили, що під пірамідою — ще одна піраміда. Дитя у лоні матері. Але смислу, правда, не вловили поки що.
От що побачив на стадіоні один із найавторитетніших сучасних майязнавців Джон Мейджор: «Поле для гри у м’яч — ядро пророцтва про 2012 рік. У першу чергу важко зрозуміти, як гра у м’яч символізує галактичне вирівнювання.
Але якщо звернутися до загальноприйнятих символів між астрономією та іконографією цієї гри (бокові, кам’яні стіни корту вщерть закарбовані іконами–кодами), то дещо можна сказати із повною впевненістю. Поле — це емблема Молочного Шляху. М’яч — це відтята голова бога Хун Хун–Ахпу, тобто Сонце в час грудневого сонцестояння, а кільце, у яке треба закинути м’яч, — це «Темний провал» у Молочному Шляху.
