Україна–Русь. Книга перша - Білінський Володимир Броніславович (читать книги без регистрации TXT) 📗
«…Кіммерійці на території Південної України з’явилися тоді, коли місцеве населення Чорноліської культури жило і працювало тут уже понад 200 років (Х–ІХ ст. до н. е.)» [27, с. 156].
І далі:
«Наприкінці IX — на початку VIII ст. до н. е. відбувається просування чорноліських протослов’янських лісостепових племен на Південний Захід, зокрема у Західне Поділля, на території якого до цього проживали фракійські племена. Цікавою пам’яткою, яка фіксує давні слов’янсько–фракійські контакти, є городище ранньослов’янського часу VIII–VII ст. до н. е. поблизу с. Рудківці Новоушицького району Хмельницької області… Керамічний комплекс Рудковецького городища своєрідно поєднує в собі елементи слов’янської Чорноліської і Фракійської культур» [27, с. 160].
Ще раз переконуємося, що уже у Скіфській державі, на теренах сучасної України, проживали давні праслов’янські племена. Звичайно, подібні теми за Російської імперської держави вивчати і досліджувати забороняли, і це впродовж 350 років. Хоча Чорноліська праслов’янська археологічна культура виявилася не єдиною на нашій древній землі. Послухаємо:
«В. Д. Баран виділення праслов’ян як окремої етнічної групи пов’язує з існуванням у II тис. до н. е. Комарівсько–Тшинецької культури, пам’ятки якої відомі на території Польщі та Правобережної України.
Праслов’янським племенам, на думку багатьох археологів, могла належати частина пам’яток Лужицької та Поморсько–Підкльошивої культур у Повісленні та на Волині, а також скіфські хліборобські племена Подніпров’я, існування яких припадає переважно на І тис. до н. е…
Крім суто скіфських… племен (скіфів–царських та скіфів–кочівників), Геродот називає також інші народи: скіфи–землероби, меланхлени, неври, будини та ін. Він не подає жодних даних про етнічну належність цих груп населення. Але, як свідчать археологічні дослідження, серед скіфів–землеробів, неврів та інших етносів було і праслов’янське місцеве населення відповідних археологічних культур (Висоцька тощо)» [27, с. 182].
Як бачимо, праслов’янська (українська) культура «окремої групи» племен скіфської держави існувала на теренах сучасної України ще у II тисячолітті до нової ери. Ця ж культура праслов’янських племен у більш розгалуженому вигляді продовжувала існувати у Скіфській державі у І тисячолітті до нової ери та на початку І тисячоліття нової ери (I–V століття).
Рухалися ж праслов’янські племена давньої Скіфо–Сарматської держави не тільки із заходу на схід, але й із сходу на захід, як це відбулося із Чорноліською протослов’янською лісостеповою культурою (племенами), що перейшли із сучасної Кіровоградщини до Тернопільщини у IX–VIII століттях до нової ери. Маймо на увазі, що в часи Російської імперії на подібні дослідження накладали жорстоку заборону, а самих дослідників висилали до Сибіру. Імперська історіографія робила все, щоби нав’язати світові думку про зайд–українців. А давніх (II тисячоліття до н. е.) праслов’янських поселень на теренах України (давня Скіфія) сучасні історики відкрили багато: поселення Комарів (територія сучасної Івано–Франківської області), поселення біля села Дзвониха (Тиврівський район Вінницької області), поселення біля села Дударків (Бориспільський район Київської області) тощо. Тому Скіфо–Сарматська держава, яка існувала на території сучасної України у II тисячолітті до нової ери — І тисячолітті нової ери була також державою протоукраїнського етносу (племен).
3
До середини І тисячоліття нової ери, тобто у III–IV століттях, праукраїнські слов’янські племена стали домінуючим етносом давньої Скіфо–Сарматської держави. Послухаємо професора Івана Івановича Зайця:
«Загальновизнаною є належність до слов’ян племені під іменем венедів. Вони, заданими Плінія Старшого, займали в І ст. н. е. південно–східну степову зону України, на якій до цього знаходилися сармати. Таціт у праці “Германія” (98 р. н. е.) повідомляє, що венеди, не зважаючи нате, що вони прийняли багато сарматських звичаїв, становили собою самостійну, досить велику етнічну групу. Їхніми сусідами були германці, балти, фіни, сармати та фракійці. Про венедів нам повідомляє і Птоломей…
Йордан у своїй праці “Гетика” достовірно розкриває стосунки слов’ян і готів (слід писати гетів. — В. Б.) у IV ст. н. е. Він впевнено зв’язує сучасні йому племена склавинів та антів з венедами… На цьому етапі [Скіфсько–Сарматської держави (IV ст. н. е.)] утворився своєрідний союз (венеди, анти, склавини), який узгоджується з археологічними джерелами, що відображають декілька племінних груп слов’янського населення на території України» [27, с. 182–183].
Отож, ні звідкіля не мігруючи до Скіфо–Сарматської держави (цього не зафіксували давні історики: Пліній Старший, Таціт, Йордан, Прокопій Кесарійський, Меандр Протіктор, Псевдо–Маврикій, Феофілакт Сімокатта) на арені Скіфо–Сарматської держави «з’явились слов’яни під назвою венедів, антів і склавинів». Цілком зрозуміло, що ці угруповання слов’янських племен утворилися із давніх протослов’янських племен, що проживали на теренах Скіфії і були зафіксовані «Батьком історії» Геродотом під іншими іменами.
«Писемні джерела названих та інших авторів… узгоджуються з археологічними культурами, які включають так званий слов’янський культурний компонент, відкриті в Україні і суміжних областях Білорусії та Польщі. На території України і в найближчому довкіллі… існувало більш як десять таких етнокультурних утворень. Для нашої теми, зокрема, найбільш важливими є Зарубинецька, Волино–Подільська, Черняхівська, Київська та Етулійська культури, які безпосередньо стосуються слов’ян венедського періоду..
Зазначимо, що аналіз численних джерел дозволив видатному українському вченому М. С. Грушевському висунути припущення, що предками українців можна вважати наддніпрянський союз східних слов’ян, відомий візантійським історикам під назвою антів» [27, с. 183].
До владної верхівки Скіфської держави належав відомий, завдяки візантійським історикам, «наддніпрянський союз східних слов’ян під назвою антів».
Тому автор пропонує проаналізувати відомі історичні джерела і встановити, як до влади у Скіфській державі приходили царі різних племен. Звичайно, наш ряд царів із різних племен скіфської держави буде неповним, що не завадить наїм зрозуміти, чому сусідні держави та історики по–різному йменували одну і ту саму державу впродовж майже двох тисяч років.
Згідно із твердженням Геродота та скіфськими переказами, першим царем Скіфії був Цар Гет із племені гетів за тисячу років до 512 року до нової ери. Отож:
1. Гети (1500 років до н. е.).
Про киммерійців, яких у VII столітті до н. е. немовби прогнали скіфи, поговоримо пізніше. Зазначимо тільки — Велика Радянська Енциклопедія визнавала, що давні «греч(еские) историки и географы нередко путали к(иммерийцев) и скифов» [25, т. 12, с. 112].
Згідно з тією ж «Історією» Геродота, у V столітті до нової ери Скіфською державою правив цар із племені царських скіфів. Тому маємо:
2. Царські скіфи (VI ст. до н. е.).
Саме у ті часи античні греки Причорномор’я йменували державу — Скіфія.
Згідно з археологічними розкопками стародавньої Ольвії, її минуле зафіксувало існування двох епох: догетський період [VII ст. до н. е. — І ст. до н. е.) та післягетська епоха (І ст. н. е. — IV ст. н. е.)
«В середине І в. до н. э. Ольвия была разгромлена гетами, о чем свидетельствуют следы многочисленных пожаров, фиксируемые раскопками в различных частях грода» [77, с. 38].
Отже, племена гетів у середині І століття до н. е. знову брали владу до своїх рук. Але держава у ті часи носила ім’я — Сарматія і почала так іменуватися з III ст. до н. е.
Тому маємо таку картину правлячих племен Скіфської держави:
3. Сармати (III ст. до н. е.).
4. Гети (І ст. до н. е.).
Гети могли зруйнувати Ольвію тільки в часи, коли їхній цар посідав царський престол держави.
