Дотик - Маккалоу Колін (книга читать онлайн бесплатно без регистрации .TXT) 📗
Два дні по тому Александр скликав збори правління; були присутніми лише Сунь, Рубі та Лі, бо чоловік Софії Дьюї був надто далеко, щоб прибути на збори вчасно. Александру не потрібен був іще один опозиціонер.
— Я зменшую видобуток шахти «Апокаліпсис» удвічі, — сказав він тоном, що не припускав заперечень. — Ціна золота падає і з часом впаде іще нижче. З огляду на це треба прибрати свої роги, поки нам їх не обламали. Що стосується вугільної шахти, то там у нас працює контингент робітників чисельністю п’ятсот тринадцять чоловік. Доведеться скоротити цю чисельність до двохсот тридцяти. У міському господарстві зайняті ще двісті робітників, головним чином китайці. Залишиться сто людей.
Упродовж тривалого часу ніхто й слова не сказав, а потім заговорив Сунь.
— Александре, «Апокаліпсис Ентерпрайз» здатне витримувати світову кризу іще багато років. Наразі золото складає лише незначну частину наших прибутків, то чому б нам не продовжити його видобуток? У нас тут є підвали, де його можна зберігати — за необхідності.
— І продовжувати збіднювати його запаси? Ні, я на це не піду, — сказав Александр.
— А яким чином ми збіднимо його запаси, якщо триматимемо його на складі?
— Ми збіднюватимемо його запаси в землі.
Лі стиснув пальці рук, намагаючись зберегти спокій.
— Одна з цілей розширення діяльності «Апокаліпсис Ентерпрайз» в інші сфери полягала в необхідності підвищення живучості підприємства, коли одна галузь компенсує втрати в іншій у лихі часи, — спокійно зауважив він. — І зараз саме час продемонструвати живучість і самодостатність нашого підприємства.
— Підприємство не має працювати у збиток, — сказав Александр.
— Так, особливо якщо скоротити виробництво вдвічі, тут я згоден. Але ж у нас така висококваліфікована робоча сила, Александре! У нас працюють найкращі люди в золотодобувній промисловості! Навіщо ж втрачати їх під час тимчасових труднощів? І навіщо руйнувати довіру? Ми ніколи не мали проблем з профспілками, бо з нашими працівниками обходяться так добре, що у них не було потреби вступати у профспілку.
Вираз на Александровому обличчі не змінився, але Лі наполягав на своєму:
— Я завжди дуже цінував, що ми ніколи не ставилися до наших працівників як до громадян другого сорту. Немає підстав для пожадливості, Александре. «Апокаліпсис Ентерпрайз» здатне підтримувати нинішній рівень життя своїх працівників, навіть якщо золота копальня працюватиме у збиток.
Раптом у розмову втрутилася Рубі:
— Лі має рацію, але це іще не все. «Апокаліпсис» та Кінрос були початком усього. Александре, ми всім зобов’язані нашому підприємству і нашому місту. Якщо чесно, то я не згодна зі скороченнями, які є краплиною в морі, якщо взяти до уваги обсяги діяльності компанії. Копальня та місто — це твої діти! Ти стільки душі у них вклав! А тепер поводишся з ними, наче вони вчинили якийсь злочин.
— Звичайнісінькі емоції! — відрізав Александр.
— Згоден, емоції, — озвався Сунь, — але це — добрі емоції, Александре. Твоїм та моїм людям тут добре живеться, а це означає необхідність і в подальшому зберігати довіру і добру волю.
— Ти надто часто вживаєш слово «добрий», Суне.
— А я не збираюся виправдовуватися за те, що надто часто його вживаю.
— Наскільки я розумію, оскільки ти, Александре, — основний акціонер, то ти збираєшся звільнити двісті вісімдесят три шахтарі та сто працівників міського господарства? — спитав Лі.
— Саме так.
— Я заявляю про свою незгоду.
— І я, — сказав Сунь.
— І я, — сказала Рубі. — Я також заявляю про незгоду Дьюї.
— Ваша незгода нічого не важить. Нуль, — відказав Александр.
— А ти збираєшся виплатити якісь компенсації тим, кого звільниш? — спитав Лі.
— Ну аякже! Я ж не варвар. Усі вони отримають допомогу по звільненні у відповідності до робочого стажу, кваліфікації та навіть розміру сім’ї.
— Хоч щось, і то добре, — мовив Лі. — А це стосується і вугільної шахти?
— Ні, це стосується лише працівників золотої копальні, які мешкають у Кінросі.
— Господи, Александре, та ці ж вуглярі такі бунтівники! — скрикнула Рубі.
— Саме через це їм і не перепаде нічого від моєї щедрості.
— Ти точнісінько як отой млинар з Йоркшира, — сказала Рубі.
— Александре, яка муха тебе вкусила? — спитав Лі.
— Я збагнув усю глибину провалля, що існує між імущими та неімущими.
— Дурнішої відповіді ще пошукати треба!
— Це вже межує з нахабством, молодий чоловіче!
— Не такий уже й молодий, мені двадцять шість, — мовив Лі і підвівся з рішучим виразом на обличчі. — Так, я добре усвідомлюю, що всім, що маю, зобов’язаний тобі, від освіти до моєї частки в «Апокаліпсисі». Але я не зможу зберігати свою лояльність до тебе, якщо ти і далі будеш таким черствим. Якщо ти і далі будеш таким бездушним, Александре, то мені з тобою не по дорозі.
— Це абсолютна й повна бздура, Лі. Робітничий рух організується у профспілки і збирається брати участь у політиці, профспілки відчувають свою силу, тому промислові гіганти на кшталт нашої компанії невдовзі обкладуть з усіх боків. Якщо ми не вживемо заходів зараз, то невдовзі вже буде запізно. Ти що, хочеш, щоб якась кліка шахраїв-соціалістів керувала всіма бізнесами — від банків до булочних? Робітничому рухові треба дати урок, і чим раніше, тим краще. І ті заходи, про які ми сьогодні говорили, є моїм особистим внеском у боротьбу, — пояснив Александр.
— Один із твоїх внесків? — спитала Рубі.
— Так, бо я маю на думці й інші. Я не збираюся збанкрутувати.
— Та хіба ж «Апокаліпсис Ентерпрайз» може збанкрутувати? — різко спитав Лі. — Наше підприємство стільки яєць розклало по різних кошиках, що навіть біблійний Апокаліпсис не зможе його захитати.
— Я вже прийняв рішення і від нього не відступлю, — вперся Александр.
— Тоді я не відступлю від свого, — відказав Лі і рушив до дверей. — Це означає мою відставку з членів правління і припинення будь-якої діяльності в компанії.
— Тоді продай мені свою частку, Лі.
— Чорта з два! Ти призначив цю частку моїй матері, щоб вона тримала її для мене, і вона передала її мені, коли мені виповнився двадцять один рік. Це — компенсація за ті послуги, що їх надавала тобі моя мати, і це не підлягає обговоренню!
Лі спокійно і з гідністю вийшов з кімнати; Александр закусив губу, Сунь дивився у стелю, а Рубі злобно витріщилася на Александра.
— Ти вчинив негарно, Александре, — мовив Сунь.
— Ти геть здурів! — вигукнула Рубі.
Александр швидко зібрав свої папери.
— Якщо інших питань немає, то оголошую зібрання закритим, — сказав він.
— Біда в тому, — поскаржилася Рубі синові, — що Александр став якимось зашкарублим, щось у ньому змінилося… я навіть не знаю, як це назвати! Його альтруїзм геть випарувався, і все — через спілкування з отими олігархами. Прибутки та влада стали важити для нього набагато більше, аніж живі люди. Він втратив людей з поля зору, радість — ні, захват — він знаходить у маніпулюванні великими кількостями людей для своїх власних цілей. Коли я його зустріла, він був сповнений ідеалізму та високих принципів, але це — вже в минулому. Якби він щасливо одружився та мав двох синів, усе було б по-іншому. Він би зараз займався тим, що навчав їх ідеалам та високим принципам.
— У нього є Нелл, — мовив Лі, відхилившись у кріслі і заплющивши очі.
— Нелл — жінка, і я не кажу це в якомусь принизливому сенсі. Та от біда в тому, що вона успадкувала Александрову сталеву волю по-своєму, по-жіночому. Вона ніколи не доросте до того, щоб очолити «Апокаліпсис Ентерпрайз», це я спинним мозком відчуваю. О, Нелл доб’ється приголомшливих успіхів у інженерній справі, вона все робитиме, аби задовольнити його, бо вона його обожнює. Але це скінчиться нічим, ось побачиш, Лі. По-іншому не буде.
— Ти у мене пророчиця, мамо.
— Ні, твоя мама — тлумач реальності, — серйозно відповіла Рубі. — Що ти збираєшся робити, сину?
