Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Вогнесміх - Бердник Олесь Павлович (книги серия книги читать бесплатно полностью .TXT) 📗

Вогнесміх - Бердник Олесь Павлович (книги серия книги читать бесплатно полностью .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Вогнесміх - Бердник Олесь Павлович (книги серия книги читать бесплатно полностью .TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Йога квітки. Квіто-йога.

Вона мені мариться у снах, в уяві. Найприродніший метод самолікування, самозцілення, саморозкриття. Донести до людини думку про те, що все необхідне нам уже є, воно оточує нас, треба лише побачити, збагнути, усвідомити. Квіти однією лише присутністю уже лікують нас, оздоровлюють, роблять кращими. І все це — поза свідомістю. А якщо збагнути всю грандіозність проблеми свідомо?

У шумерському епосі знайшла фразу: «Життя вічне тому, що уникає повторень».

Мабуть, і прекрасне вічне тому, що його неможливо повторити. Квітку можна скопіювати, але це вже не та квітка! На широкому полі мільйони квіток — волошок, маків, сокирок, але кожна з них унікальна.

Ось тобі й початок для усвідомлення Квіто-Йоги.

Прекрасне лише те, що з’являється один раз. Те, що існує мить. І воно — вічне. Бо вічність — то мить.

Те, що повторюється, щезає. Повторення — хвиля. Хвиля смертна.

Вічне — цільне, монолітне, унікальне, отже — миттєве.

Життя — це унікальна мить. Воно уникає повторень, тому воно вічне.

Те, що відбулося раз, уже вічне. Плаче за ним лише плинна свідомість, котра хоче повторень. Пам’ять — зброя свідомості, але навіщо життю пам’ять, коли воно вічне? Мить — єдина, всебуттєва — охоплює космос. Ти завжди з нею, бо ти, твоє життя — це вічна мить радості…

Саме в унікальності тайна життя. Чи не марні наші спроби відтворити його, пізнати? Що означає пізнати? Мати можливість порівняти з чимось і відтворити: а відтворення — вже смерть! Відтворити унікальність — абсурд. Розкрити тайну, яка виходить за межі штампу, стереотипу, шаблону, повтору.

Кожна билинка, клітина, комаха, а тим більше кожна людина — вічна мить в індивідуальному вияві, в особистому згущенні, концентрації. Саме життєвість, унікальність дає вияв особистості. І це є основа краси. Повторене вже позбавляється особистості. Отже, воно позбавлене краси. А відтак — смертне…

Мені здається, що всі мрії кібернетиків про творення, «штучного розуму», а тим більше особи — марні: можна створити механізм для прискорення інтелектуальних операцій, які марудно виконувати людині, але відтворити свідомість індивідуального живого вияву — даремний намір. Особа — то мить, котра зв’язує вічність минулого з вічністю прийдешнього. Вона вже є, тому відтворити її — то сотворити з нічого, як це робив біблійний деміург.

Ура! Чудові новини. Повернулася з рідного села Галя, розповідає, що відвідала на хуторі Ведуни діда Редька. До речі, він не Редько, а Радько. Химерне перекручення, започатковане ще в дитинстві. Сам дід розповів Галі, що був він дитям веселим, буйним, вертким, непосидющим, радісним. Тому й назвала його рідна бабуся Радьком, тобто таким, що вічно радіє. Але дітвора, а згодом і дорослі, переробили Радька на Редька. Так те прізвисько й прилипло. «Редька ближча душі людей від радості», — сміявся дід.

Галя ходила в пущу з своїм троюрідним братом. В лісі ще не зійшли сніги, їм довелося шурхати по цільному насту. Хатинка дідова схожа на грибок-боровичок, сам він подібний до кульбаби — таке веселе сиве сонечко, їжакуватий лісовичок. Випромінює усмішку і доброзичливість, як трояндова квітка ніжний запах. Тільки встигла Галя ступити через поріг, як дід Радько, котрий розтоплював маленьку піч, не обертаючись до гостей, запитав:

— Чому ж подруга не приїхала?

— Яка подруга? — здивувалася Галя.

— А та, котра послала тебе сюди…

— Звідки вам відомо, що мене послала подруга, а не друг? А може, я сама вирішила до вас навідатись?

— Ото загадка, — хитренько сміявся дід, повертаючи до гостей приязне волохате личко. — Невже для цього слідчого треба? Ти ж із сусіднього села, якби хотіла — давно б сама прийшла. Похвалилася в Києві, що є в наших пущах унікум, от і загорілося твоїй подрузі: поїдь та взнай! Подрузі, подрузі, дівчино, бо друг сам би приїхав. Ну що — одгадав? Хе-хе! Сідайте проти вогню та грійтеся. А подрузі можеш передати: хай приїжджає, я вже давно чекаю її.

— Як то чекаєте? — сторопіла Галя. — Хіба ви її знаєте?

— А хто чекає лише те, що знає? — радісно запитав дід. — Навпаки, ми ждемо несподіваного. От вона й буде такою несподіванкою. Хай тільки дивиться не дивлячись і слухає не прислухаючись…

— А що це означає? — збентежилася Галя.

— Те ж саме, що і в казці: піди туди, не знаю куди…

Галин супутник сидів на лавці, старався збагнути суть химерної розмови, дурнувато усміхався. Дід Радько витягнув з печі горщик з пахучим трав’яним настоєм, розлив у череп’яні чашки, поставив на стіл довбанку з медом. Гості випили напій, ніби зарядилися легкістю, радістю, спокоєм.

— Може, розказати, чому подруга хоче зустрітися з вами? — запитала Галя.

— Не треба. Ти вже мені все сказала про себе. А подруга скаже сама.

— Я ж про себе мовчала…

— Говорила, говорила, доню. Людина кожної миті щось промовляє.

— А коли їй можна приїхати?

— Тому, хто приїхав, нащо питати — коли? — засміявся дід. — Він завсіди тут. Так і скажи подрузі: вона давно приїхала. А інше додумає сама.

Не спалося, думала про діда Радька, про його таємничі натяки. Чи справді він така мудра істота, чи такий собі лісовик-балагур, котрий в самотині та відлюдді виробив оригінальний метод єднання з людьми? В душі тривожно й радісно. Серце віщує щось небувале. Як гарно сказано: дивитися не дивлячись, слухати не прислухаючись. Саме так: дивитися не оком фізичним, а всім єством, всією сутністю, бо таємниця не відкрита оку.

Мама прислала виклик і візу. В червні полечу до Індії. Чи пощастить мені за два тижні бодай вдихнути аромату тайни, що сповиває чарівну Аріаварту? Треба подумати, куди поїхати, бо можна віддати час перегляду тривіальних речей, а до головного навіть не торкнутися.

Підганятиму знайомство з хінді, повторю англійську. Переглядатиму фільми, озвучені цими мовами, щоб відчути природність, органічність вимови, ввести їх у свідомість…

А як же поїздка на Волинь?

Доведеться це зробити влітку, після повернення з Індії. До діда Радька треба їхати в цілковитому спокої, без сум’яття й непевності.

Знову були в психіатричній лікарні. Особливо цього разу вразив лемент у палатах. Божевілля — це лемент, відсутність спокою, тиші. Лікар повинен повернути хворого в тишу, в мовчання. Надмір слів та імен, покликів і суджень, багатослів’я й хаотичність програм — все це непомірний тягар для багатьох психік, не загартованих тренуванням мозку, напруженим мисленням.

Лікарю, сотвори тишу, першородне мовчання. І в тиші хай пролунає твоє творче слово: бути світлу! І з хаосу божевілля ти виліпиш нову істоту — радісну, дитинну, довірливу. І поведеш її до нового світу. Тільки не провокуй зціленого друга заборонами, бо тоді знову настане мить розділення на «добро» й «зло» і знову безумство падіння кине душу, яка довірилася тобі, у пекло мук і страждань.

Сиджу в літаку Москва-Делі. Більшість пасажирів сплять. Ззовні — шістдесятиградусний мороз і ніч. А внизу — суцільна пелена хмар. Під ними — Гімалаї. Все так просто, навіть тривіально: зручні крісла, пригашене світло, далекий гул моторів. Тисячі кілометрів простору і віки найдивовижнішої історії під крилами нашого лайнера, а пасажирам до всього того байдуже! Якби існували легендарні рай і пекло, невже вони спали б у мандрівці до них? Зовнішні, поверхові, повсякденні програми й уподобання володіють психікою людей, а значуще, глибинне, парадоксальне, унікальне залишається непоміченим. Як сказав дід Радько? «Дивитися не дивлячись». Багато людей дивляться лише на поверхню речей, а те, що за стінкою амфори віків, залишається в самотині й таємничості. Хто розпечатає ті амфори, хто ковтне вина тисячоліть?

Сотні вчителів, тисячі святих і адептів, махатм і архатів, йогів і шукачів істини виходили з лона великої Індії, терзали своє серце недосконалістю буття, мурували духовні підвалини для нового світу, для творення казкової країни Шамбали, де зосередиться потужність еволюційної блискавиці, здатної спопелити морок віків! Які реалії лягли в основу таких сподівань? Чи є центр, де зосереджено таку концентровану силу мрійників та сіячів радості?

Перейти на страницу:

Бердник Олесь Павлович читать все книги автора по порядку

Бердник Олесь Павлович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Вогнесміх отзывы

Отзывы читателей о книге Вогнесміх, автор: Бердник Олесь Павлович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*