Дракула - Стокер Брэм (книги .TXT) 📗
Поки ми розмовляли, нас налякав несподіваний стукіт у двері. То був подвійний стукіт — так стукають листоноші або кур’єри з телеграфу. Ми всі разом, ніби за сигналом, кинулися в хол, але Ван Гелсінґ, здійнявши руку, жестом звелів нам мовчати, підійшов до дверей і відчинив їх. Хлопець вручив йому депешу. Професор знову зачинив двері й, поглянувши на адресу, розгорнув її і прочитав уголос:
«Чекайте на Д. Він щойно, о 12.45, поспіхом поїхав із Карфакса на південь. Схоже на те, що він збирається зробити обхід і, можливо, заскочити вас зненацька. Міна».
Потім запала пауза, яку перервав Джонатан Гаркер:
— Дякувати Богові, невдовзі ми зустрінемося!
Ван Гелсінґ швидко обернувся до нього і сказав:
— На все воля Божа. Але ви не бійтеся і не радійте завчасно. Бо те, чого ми прагнемо зараз, може виявитися нашою загибеллю.
— Зараз я нічого не хочу, — палко відповів Джонатан, — крім як стерти цю тварюку на порох! Заради цього я навіть готовий продати свою душу.
— Тихше, тихше, дитино моя! — сказав Ван Гелсінґ. — Господь не купує душі, а диявол хоча й купує, але обіцянок своїх не дотримується. Але Господь — милосердний і знає про ваш біль і вашу відданість мадам Міні. Подумайте, їй було б удвічі болючіше, якби вона почула ваші слова. І не бійтеся за жодного з нас, бо ми всі віддані цій справі, й сьогодні все має скінчитися. Ось-ось нам доведеться кинутися в бій. Сьогодні цей вурдалак обмежений фізичними можливостями людини, і до заходу сонця він не зможе змінитися. Йому знадобиться час, щоб дістатися сюди. Подивіться, зараз двадцять хвилин на другу, і ми ще маємо трохи часу, поки він сюди потрапить, хай як би поспішав. На що ми маємо сподіватися, то це на те, що лорд Артур і Квінсі дістануться сюди першими.
Минуло півгодини потому, як ми отримали телеграму від місіс Гаркер, коли пролунав тихий рішучий стукіт у двері. Це був звичайнісінький стукіт, так стукають тисячі джентльменів, але він змусив серце професора, і моє також, забитися гучніше. Ми перезирнулися і всі разом рушили в хол. Кожен тримав напоготові різноманітне озброєння: від нечисті — у лівій руці, смертоносне — у правій. Ван Гелсінґ відсунув засув і, тримаючи двері напівпрочиненими, став у проймі, готовий діяти обома руками. Радість, яку ми відчули в серцях, відбилася на наших обличчях, коли на сходах перед дверима ми побачили лорда Годалмінґа і Квінсі Моріса. Вони швидко увійшли і зачинили по собі двері. Моріс, проходячи через хол, сказав:
— Усе гаразд. Ми знайшли обидва місця. У кожному було по шість скринь; ми знищили всі.
— Знищили? — перепитав професор.
— Так!
Ми хвилину помовчали, а потім Квінсі мовив:
— Не лишається нічого, крім як чекати тут. Однак, якщо він не повернеться до п’ятої, ми маємо повертатися додому, бо не можна залишати місіс Гаркер саму після заходу сонця.
— Він незабаром буде тут, — запевнив професор, звірившись зі своїм нотатником. — Зверніть увагу на телеграму мадам Міни: там сказано, що він із Карфакса подався на південь. Це значить, що він перетнув річку, а це він може робити тільки за тихої води, тобто близько першої. Для нас важливо те, що він вирушив на південь. До цього часу він лише мав підозри щодо нас, і спершу попрямував із Карфакса до місця, яке вважав найбезпечнішим. Напевно, ви випередили його у Бертмондсі на якусь годину. Він іще не показувався тут, бо потім поїхав до Майл-Енда. Це забере у нього трохи часу, бо йому треба знову перебратися через річку. Повірте, друзі мої, тепер нам не доведеться довго чекати. Слід підготувати план нападу, щоб не втратити жодного шансу. Поквапмося, бо час наш сплив. Всі діставайте свою зброю! Готуйтеся! — з цими словами він підніс руку, ніби попереджаючи, і за мить усі ми почули, як хтось м’яко вставив ключ у замок вхідних дверей.
Я не міг не відчути захоплення, навіть у такий момент, дивлячись, як дається взнаки дух ватажка: під час полювання або різних пригод, участь у яких ми брали по всьому світу, Квінсі Моріс завжди складав план дій, а Артур і я звикли безсуперечно скорятися йому, і зараз стара звичка, здавалося, знову взяла своє. Швидко окинувши поглядом кімнату, він негайно склав план нападу і жестами вказав кожному його місце. Ван Гелсінґ, Гаркер і я стояли просто за дверима; отож коли вони відчиняться, професор оборонятиме їх, поки ми з Гаркером перемістимося так, щоб собою загородити вихід прибульцю. Годалмінґ і Квінсі стояли напоготові збоку, заступаючи шлях до вікна, але так, щоб їх не було видно тому, хто увійде. Ми чекали із занепокоєнням, і давалося, що секунди спливають страшенно повільно. З холу почулися повільні обережні кроки. Вочевидь, граф був готовий до будь-якої несподіванки, принаймні він боявся.
Раптом, перш ніж хто-небудь із нас устиг підняти руку, щоб зупинити його, він одним стрибком опинився у кімнаті. Своїми рухами він нагадував пантеру; в них було щось нелюдське, і саме це, здається, допомогло нам оговтатися від його наглої появи. Першим узявся до справи Гаркер, він кинувся до дверей, які вели до кімнати з вікнами на вулицю. Побачивши нас, граф дико загарчав, оголивши довгі й гострі ікла, але диявольську посмішку швидко змінив холодний погляд, який виказував презирство. Вираз його обличчя змінився знову, коли ми всі, ніби за командою, рушили на нього. На жаль, ми не склали кращого плану нападу, бо навіть у той момент я не знав, як нам діяти. Я й справді не уявляв, чи буде якась користь від нашої смертоносної зброї.
Гаркер, вочевидь, мав намір з’ясувати це питання, бо, тримаючи напоготові величезний кривий ніж, зробив блискавичний і раптовий випад. Удар був страшний, і граф урятувався лише завдяки тому, що з диявольською швидкістю відстрибнув назад. Якби він спізнився бодай на секунду, гостре лезо протяло б серце, натомість кінчик ножа лише розпоров його сюртук, зробивши широкий розріз, із якого випала пачка банкнот, а потім на підлогу дощем посипалися золоті монети. На обличчі графа відбився такий диявольський вираз, що я спершу злякався за Гаркера, хоча і бачив, що він підняв страшний ніж, готуючись завдати другого удару. Інстинктивно я рушив уперед, керуючись бажанням захистити його. Тримаючи у лівій руці розп’яття й облатку, я відчув могутню силу, яка прошила мою руку, тому не здивувався, вздрівши, що монстр скорчився, перш ніж кожен із нас спонтанно зробив те ж саме. Годі описати той вираз ненависті й підступної злоби, той диявольський сказ, який спотворив обличчя графа. Восковий відтінок його обличчя перетворився на жовто-зелений, контрастуючи з його вогненними очима і червоним шрамом на чолі, що проступив на мертвотно-блідій шкірі, як кривава рана. Наступної миті, спритним рухом прослизнувши попід рукою Гаркера, перш ніж той устиг опустити її, збираючись ударити, схопивши жменю монет із підлоги, помчав через кімнату і вистрибнув у вікно. Він приземлився серед уламків скла у дворику, викладеному кам’яними плитами. Крізь дзвін розбитого скла я почув «дзелень»: це кілька золотих соверенів попадало на кладку.
Ми кинулися за ним і побачили, що він скочив на землю неушкоджений і, перебігши через двір, поривом розчинив двері стайні. Потім він зупинився і гукнув до нас:
— Ви гадали, що здолаєте мене? Ви, з вашими блідими обличчями, як шкіра у вівці у м’ясній крамниці! Ви ще пошкодуєте, кожен із вас! Ви гадали, що зможете залишити мене без місця спочинку, але я маю ще одне. Моя помста тільки-но розпочинається. Я пронесу її скрізь століття, а час — на моєму боці. Дівчата, яких ви кохали, вже мої. А завдяки їм ви і будете моїми! Ви станете істотами, що виконуватимуть мої забаганки, моїми шакалами! Тьху!
І, презирливо посміхнувшись, він швидко увійшов у двері, й долинув скрип заіржавілого засуву, який він замкнув по собі. Двері відчинилися і зачинилися. Першим із нас заговорив професор. Усвідомлюючи, що погнатися за ним через стайню буде складно, ми рушили в хол.
— Ми вже дещо дізналися… Ні, ми багато дізналися! Попри його гарячі слова, він боїться нас. Він боїться часу, він боїться злиднів! Якщо це не так, то чому ж він так квапився? Його пихатий тон зрадив йому, або мені зраджують мої вуха! Чому він підняв гроші? Рухайтеся швидше. Ви — мисливці, що полюють на дичину і розуміють це. Особисто я вважаю, що тут більше немає нічого корисного для нього, щоб вертатися.
