Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
1 Варіант: татарского.
Далі ще таке:
"Року 1618 месяца февраля 15 козаки запорожскіе на Зверинци офіціала митрополичего, а по нашему протопопу, который был послан от митрополита Ипатія ПотЂя до Киева на протопопство, Антонія Грековича, родом з Рогатына, который пристал до римского костела и хотЂл усязатися у монастыр святого Михайла Золотоверхого, поймавши козаки тамже, против Выдубицкого под люд посадили воды пити".
Пропускаючи досить широкі оповідання його і не звісного на ім’я продовжателя про відновлення ієрархії патр. Феофаном в 1620-1 рр., — епохальну подію для всього церковного Києва, бо з літературного погляду вони не дають нічого особливого, — я натомість наведу кінцеву записку цього продовжателя:
"В том же року 1621 в рицерских справах досветченый єго милость князь Семен Михайлович Лыко на подстарост†Черкаском, который не был преконаный боєм, але през чаровницу там же в Черкасах c тым се светом пожегнал. Где забавы и некоторые справы рицерскиє виршами коротко выписую, чого сам при боку его будучи, почасти єстем сведом:
Бо то єсть дорогий обычай рицера жаловать
И смерть єго своєю смертию откуповать.
Так чинили оные валенници,
Купуючи Гектора зацного Троянчици:
Золото взаєм ваги поступили
Тело оное мужнє великим коштом чтили.
В кождом то давном рицерском народе
Мужа до бою золотой даровали свободе
И єго рицерскиє поступки оферовали,
Богу несмертелному за него дяковали.
Такого вожа зыскало Российское племе —
Дорогой карбункул неощацованое цене.
Зацна кров мужного князя Лыка кости.
Рыцер неошацованый жалости
Князь Семен Лыко, вож делный,
Цнот, умеєтности 1 и скромности полный.
Кгды за его приводом замок Московскій-Белгород добывали,
Кгды през штурм и бой добыл места и замку, где войско здобывало
Скарбу немало. Потом збурил Рылск, Путивль —
C подивенем всих, яко оный князь был таким рыцерем.
Кгды се теж на Муравских шляхах c Татарами потыкалы, —
Так яко се биют воды о скалы,
Так се князя Лыка войско c татарским зошло:
Не великостю, але моцю его прошло.
А сам межный 2 князь почал своим продковати.
Побивши Татар почал щасливе триумфовати.
Зачим от Москвы и от Татар упокоил Украину тым
Здорове людей и мест Украинных обваровал своим.
Такую моц тот зацный муж в словех у силе
Мев — вдячный рицерству и отчизне миле.
Кгды се c послугою своєю где поспешил,
Великую учинивши корысть всих тешил.
Або 3 воєным способом век свой увесь травил,
В полях диких коло шляхов Муравских Татар длавил.
Часом от зною, то от горачности,
1 Друк. уместности.
2 Роз.: мужний (полонізм).
3 В розумінні: "бо".
Опроч хлеба потрав и безводной млости —
Тым способом веку он молодого зажил
И рицерской дельности так набыл
Сам теж щасливе в Олександрове перемешкивал,
Потех своих з великою радостю заживал".
Судячи з згадки автора, що йому доводилось бувати при боці покійного підстарости, що ходив, мабуть, з старостинським полком на Москву і на татар, можна думати, що автор був старостинський служебник, може, писар черкаського замку, що лизнув дещо шкільної премудрості і нахилу до віршування — тільки віршував старим "некшталтним віршом руським": вірші нерівноскладові, без правильної цезури і взагалі досить незграбні, але інтересні для літературних уподобань нижчої письменської братви.
Вагання в київській орієнтації. Зносини з Москвою; супліки до царя, патріарха тощо.
Відродження національної традиції і зростання національного почуття й самопевності, що ми констатували в цих роках, 1620 — 1623, лучшюся також з політичною активністю, з енергійним піднесенням національно-політичної гадки в київськім осередку і взагалі серед провідних кругів Східної України.
Коли на соймі початку 1623 р. уряд переконав українську опозицію в тім, що за життя старого короля їй не добитися ніяких уступок у національних справах і, зокрема, в церковній реставрації, піднятій останніми роками, в тутешніх кругах виникають плани — шукати московської протекції. Це не було нічим незвичайним якраз для цих кругів. Київ тільки що перестав бути пограничним з Московщиною замком. Ще недавно, до польських інтервенцій у московській смуті, з київського замку можна було бачити на обрії недалеку смугу московської границі. Вона проходила так безпардонно через київську територію (так як поняття її уложилось в цих віках, від татарського приходу, вв. в XIV — XVI), що з нею майже не рахувалися як з якимсь категоричним явищем: місцева людність по обох боках границі, не рахуючись з нею, спільними силами, за старою традицією, полагоджувала свої життєві справи — боронилася від татар, організувала на них походи. Козаччина наша, воюючи з татарами, вважала, що вона це робить в інтересах обох правительств — польсько-литовського і московського, виручаючи їх у цій боротьбі з Ордою. Претендуючи на платню з польсько-литовського скарбу, одночасно зверталася з подібними ж жаданнями до скарбу московського, і польський уряд уважав це настільки натуральним, що навіть вважав можливим для себе в дипломатичних переговорах з московським урядом доходити платні для своєї козаччини!
Так і київське духовенство, Печерський монастир і інші монастирі, звертаючись за старими традиціями по милостиню до тих родів, що вписані були в їх синодики, мали своїх предків в їх гробовцях тощо, не робили різниці між родами Польщі, Литви й Московщини і нагадували про себе від часу до часу як царській фамілії, так і іншим потомкам старої київської династії, просячи то на поновлення церков, то на утримання і т. под. В 1600-х рр., з оживленням київських традицій і церковного життя, ці пригадки стали особливо часті й інтенсивні. А в 1620-х рр., під пливом прикрих вражінь польської відпорності на всякі церковні домагання з православної сторони і повної безвиглядності на які-небудь корисні зміни, починають відзиватися ноти, що на чверть століття випереджували аналогічні пропозиції Хмельницького і товариства.
Відродження Московської держави після глибокого упадку Смути, з одної сторони, з другої — відродження старих традицій династичних та історичних зв’язків великоруських країв і династій з Києвом вирощують у київських кругах плани, властиво — проби і концепти планів утворення московського протекторату над Україною. Так як сто літ з верхом, ці пограничні українські землі звернулись були до великого кн. московського за охороною "від великої нужі, що прийшла їх грецькому закону" від Вел. кн. Литовського, і Мих. Глинський пробував був не тільки сіверські землі, а й сам Київ перевести з-під руки Вел.кн. литовського під руку Вел. кн. московського. Тоді це робили православні князі наші, тепер їх не було, вони заникли, перейшли на латинство, пристали до польського панства. Але черговий актив Східної України і патрон православної церкви — Військо Запорізьке так само звикло служити на дві сторони і вважало себе свобідним ставати по своїй волі по тій чи по цій стороні, як і ті пограничні князі, що вважали своїм історичним правом вибирати собі зверхника і протектора і з огляду на згадану "нужю" почали в 1490-х рр. переходити в інтересах "грецького закону" під зверхність Вел. кн. московського.
Переїзд патр. Феофана дав привід козацькому війську зимою 1619/1620 р. відновити свої зносини з московським правительством і уставити наново приязні відносини після всіх пустошень і руйнувань, завданих козацькими ватагами під час Смути. Формальне "пробачення" за це цар дав козацькому війську в 1625 р., але вже козацьке посольство, що було в Москві, на новий рік 1620 приготувало для того грунт.
Отже, по тім всім не повинно бути для нас несподіванкою, що в 1622 р. звісний нам Ісайя Копинський, висвячений Феофаном на єпископство перемиське, але фактично далі займаючись організацією своїх приграничних лубенських монастирів, висилаючи до московського царя слезницю з благаннями матеріальної помочі для цих монастирів і для безпечності усно переказуючи через своїх посланців своє бажання перейти з своїми ченцями за московську границю від польського гоненія, коли на це буде воля царя, заразом велів переказати і більше — що всі православні Польщі і запорізькі козаки носяться з гадкою перейти до Москви, коли їх поляки притиснуть. Такі прохання він поновляв і пізніш.
