Історія української літератури. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (версия книг .txt) 📗
1 Нагадаю дещо з сеї весільної гумористики:
Їжте, бояре, капусту,
Їжте, капуста тлуста!
— Комара задушили,
Капусту промастили!
Додому, дружечки, додому —
Свиням мішати полову
— А ви, бояре, за нами —
Їсти полову з свинями.
Не боялисьте Бога, не наїлисьте ся дома,
Сорому не знаєте, в запаски ховаєте!
— Ми люде подорожні, у нас запаски порожні!
Їли бояре, їли, цілого вола з’їли,
По столу качаючи, у попіл вмачаючи.
На столі ні кісточки, під столом ні кришечки!
Світилка як шпилька при столі,
На їй сорочка не її!
Прийшла сусіда, торкає —
«Скидай сорочку, смеркає!»
— Ой матінко ж ти моя, та не роби мині сорома,
Прийду додому, скину сама!
Старший боярин як болван,
Витріщив очі як баран,
Голова його в полові, шапка його в соломі,
Личком підперезався, у бояре вбрався.
Мир — миром, пироги з сиром,
Вареники в маслі, ви дружечки красні,
Помирімося!
Мир — миром, пироги з сиром,
Вареники в маслі, бояре погані,
Не мирімося!
(Чуб., 206, 260, 307, 392; Етн. мат, XIX, с. 68).
Протягом століть свого оброблення воно втягнуло в себе масу матеріалу. Нераз новіші складники витиснули старші, поробили прогалини в старім плані, перебили розвій основної гадки, — але заразом розцвітили первісну, очевидно, далеко простішу, схематичнішу дію перлами поезії, фантазії, чудовими символічними образами, роскішними подробицями. Серед тисяч мотивів, які збіглись в варіантах XIX віку (тисяч — цілком арифметично: один звід Чубинського містить до півтори тисячі п’єс), ми стрічаємо прегарні п’єси як по своїй зовнішній формі, так і по красі виложених в них настроїв і тих образів, в котрі вони прибрані. Що можна сказати, напр., щодо сього весільного маршу, котрий співається з поворотом молодої після запросин на весілля:
Тихо, тихо, лотоками вода йде, —
Що сестриця до братика чолом б’є:
Ой виметай, братику, новий двір,
Та застилай, братику, тесов стіл,
Та наповняй, братику, кубочки.
Привітай же братику, дружечки!
Ой до двору, дружечки, до двору,
Нахиляйте сосонку додолу,
Принесемо сосонку додому,
Поставимо сосонку на столі! 1
Або сих ліричних партій:
— Ой матінко та голубочко, приснився мені сон дивненький:
З раю пташки вилітали, чорні шовки поснували,
Дрібне золото порозсипали.
— З раю пташки — то твої дружки,
Чорні шовки — то твої кіски,
Дрібне золото — то твої сльозки (Чуб., 255).
— Сіяла зіронька, сіяла! З ким же ти, Марусю, шлюб брала?
— З тобою, Івасю, з тобою — як ясний місяць з зорею!
— По чім же ти мене, Марисю, признала,
Що ти мене місяцем назвала?
— По мові, по мові, Івасю, по мові —
Що був царський вінець на голові (Чуб., 275).
Ох і говорила та туча з громом
Приспів: Да рано, рано, да ранесенько 2:
Да що ж ти підеш да з стуком-грюком,
А я за тобою із дрібним дощем.
Чи славен ти будеш з стуком-грюком,
Ой чи я славнійша із дрібним дощем?
Ох і говорила Маруся з Іванком:
Йой ходім, Іванку, да до церковки —
Да то ти підеш із музиками,
А я за тобою із дружечками.
Чи славен ти будеш да музиками.
А чи я славнійша із дружечками!
(Чуб., 350).
1 Мат. до етн., III, с. 91.
2 Приспів і мотив вказують на веснянковий цикл. Церква, очевидно, тут елемент пізніший.
Як гарні ліричні п’єси на тему розлуки молодої з родиною одмічу, напр., отсі:
Загреміли ковані вози на дворі,
Заплакала Марусіна мати в коморі.
— Не плач, моя матусенько, за мною,
Не заберу всього добра з собою:
Лишаю ти слідоньки на дворі,
Дрібниї слізоньки на столі.
(Вар.: Хрещатий барвінок в городі,
Пахнущий, васильок в коморі
(Гол., 112).
Ой крикнула гусенька на морі,
Заспівала сванечка на полі,
Почула Маруся у коморі:
Ой батенько рідний, вісти йдуть,
Уже мою косоньку розплітуть,
Уже ж мої слізоньки розілють —
Розплетуть косоньку по плечку,
Розілють слезоньку по личку.
Ходить павойка по вишневім садойку,
Ой роспустила струсії перенька
Хорошенько по собі.
Ой не жаль же ми жовтої косоньки,
Що я ю роспустила,
Єно ми жаль свого батейка,
Що го буду лишила.
Казав же ти, та берестоньку,
Що не пущу з себе листоньку —
А тепера пускаєш,
Сиру землю вкриваєш!
Казав же ти, мій батеньку,
Що не дам тебе, моя доненько.
Тепер даєш, та й не жалуєш.
І світ мині та завязуєш
Білою павутиною із чужою дитиною.
У неділю рано [bis] синєє море грало.
(Вар.: Море ся розярало, соненько ся купало)
Не море ж то грає [bis] — то Маруся потопає.
«Гоя, батеньку, гоя [bis], вирятуй мене з моря!»
Не моя, доню, воля [bis] рятувать тебе з моря.
Їхала дівочка з-під вінця,
І зломила берез(оч)ку з верхівця:
Стій, моя березочко, без верха —
Без кудрявого гілленька, без широкого листонька.
Живи, мій татуньцю, без мене,
Без моєї русої косоньки, без моєї тихої ходоньки,
Без моєї низької уклононьки.
Розхиляйтеся, дуби, берези, розхиляйтеся, зелененькиї,
Нех я забачу батенька свого, нех я забачу рідненького!
— Вже ти, Марусю, звінчана,
Буйні вітри не розвіють.
Дрібні дощі не розмиють,
Людські язики не розмовлять!
Ісхилилася верба до кореня,
Схилилася Марися через стіл до матінки.
На стіл головку клонить, а під столом слізоньки ронить 1.
1 Чубинського, IV, с. 168, 172, 250, 280, 373, 389. І тут справляю діалектичні форми на загальні.
Особливо глибоким почуттям надихані пісні на весіллі сироти, — перейняті нотами похоронного голосіння:
Ой ходила Маруся по крутій горі,
Да загледіла селізня на бистрій воді.
— Пливи, пливи, селезню, тихо по воді [до покійного батька],
Прибудь, прибудь, мій батеньку, тепер ік мині!
— Ох і рад би я, дитя моє, до тебе устать,
Насипано сирої землі на руки мої,
Склепилися карі очі й устонька мої! (Чуб., 161).
Марусин батенько перед Богом стоїть,
Навхрест руки держить, Господа просить:
Ой Боже, мій милий [2], пусти мене з неба додому,
Да нехай я побачу свою доню,
Чи хороше да поряжена, чи в добрий час да посажена
(там же, с. 158, потім як в попереднім).
Ой великий двір, да невеликий збір,
Не вся моя родинонька!
Та нема родини ні половини —
Нема мого батенька.
Пошлю соловейка, пошлю маленького
По батенька рідненького.
Пошлю зозулю, пошлю малесеньку
По матіньку рідненьку.
Ні солов’я з саду, ні батенька з раю,
Ні родини з України! (Чуб., 808).
Як взірці легкого гумору наведу сі дві п’єси:
Наїхали гостоньки — з чужої сторони,
Взялися підпивати, Марисю намовляти:
— Їдь, Марисенько, їдь — в нашу сторононьку,
До нас, Марисю, до нас — добре тобі буде в нас!
В нас гори золотиї, травоньки шовковиї,
Річеньки медовиї, стіноньки золотиї!
Прилетіла зозуленька та й стала ковати,
Стала ковати — всім правду казати:
Світ же я облітала, а того не видала,
Всюди гори земляниї, травоньки зелениї,
Річеньки водяниї, стіни деревляниї (Чуб., 407).
Говорило пиво, говорило пиво
Та до своєї пивоварочки:
— Як ви мене доварите, то ви мене не вдержите
Ані в бочках, ані в кухвочках —
Ані в щирозлотних кухвочках.
Говорив же пан Іванко до свого ж паноченька:
— Як ви мене не ожените, так ви мене не вдержите
Ані в полі, ані в дворі,
Ані на воронім коні (Чуб., III, 82, 226).
На тім кінчаю виписки, щоб не розширяти занадто сього
розділу.
Еротика. Величезна маса мотивів, які скупчилися в різних варіантах подружнього обряду, збіглась сюди з різних моментів в відносинах парубоцтва і дівоцтва. Так як різдвяні свята, через те що заховали в найбільшій силі стару обрядовість, попритягали до себе і згромадили масу різних мотивів, оголотивши інші свята річного господарського календаря, — так подружні церемонії і спеціально весілля, розвиваючи свою обрядову сторону, виявили таку ж силу притягання в сфері відносин обох половин молодіжи. Парування, що розвивалося в різних формах і стадіях, поки доходило до свого завершення в тривкім подружжі, маніфестованім весільними церемоніями, поволі розгубило свої старі форми, і тільки деякі невеличкі фрагменти старої обрядовості і зв’язаної з нею словесності заціліли при старих святах річного календаря. Найбільше знов-таки при різдвяних обрядах, в формах величання молодшим членам родини, менше — в веснянках і гаївках, в останках старого «волочильного», «красної горки» тощо; ще менше в піснях клечальних та купальських, які майже до останку заникли під натиском духовенства та поліції. Сходини ж молодіжи на «вулиці» і на «досвітках», як я вже зазначив, стратили майже до решти свої старі репертуари, прийнявши нові ліричні мотиви, витворені в останніх століттях.
