Комедії - Мольер Жан-Батист (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
Скапен. Я зовсім не розумію, до чого ви хилите…
Октав. Якось пішли ми з ним до людей, в яких жила його кохана, коли це чуємо в маленькому будинку на глухій вулиці жалібний стогін і голосні ридання. Питаємося, що таке. На це одна жінка відповіла нам, зітхаючи, що ми можемо побачити там тяжке лихо, хоч то й побиваються сторонні нам люди, але коли ми маємо чуле серце, то будемо, певно, зворушені.
Скапен. Та до чого ж все це йдеться?
Октав. З цікавості я попросив Леандра зайти поглянути, що там робиться. Ми увійшли до кімнати й побачили, що там помирає стара жінка, а коло неї припадає заплакана служниця і гірко ридає молоденька дівчина надзвичайної вроди…
Скапен. Ага-а!..
Октав. Інша здалася б гидкою на її місці… Вона мала на собі куценьку препогану спідничку та нічну кофтинку з простої бумазеї, на голові — жовтий чепчик, що з’їхав їй на потилицю, а з-під чепчика спадало їй на плечі скуйовджене волосся. Та, незважаючи на це, вона вражала своєю красою!..
Скапен. Я починаю потроху розуміти.
Октав. Коли 6 ти побачив її в ту хвилину, Скапене, ти й сам біг захопився!
Скапен. О, я певний цього!.. Ще й не бачивши її, я вже добре роздивився, яка вона прекрасна…
Октав. Її сльози були зовсім не подібні до тих неприємних сліз, що так псують обличчя; вона плакала так зворушливо і граційно, що була чарівна в своєму горі…
Скапен. Так, так, я все це бачу!
Октав. Ніхто б не втримався від сліз, коли б побачив, як вона пригорталася до тієї старої жінки, називаючи її любою матусею; немає людини, чия душа не була б зворушена, побачивши таке добре створіння!..
Скапен. Справді, це надзвичайно зворушливо!.. І я вже бачу, що те добре створіння вас причарувало.
Октав. Ах! Скапене, і варвар покохав би її!..
Скапен. Ну, звичайно! Хіба ж можна не піддатись коханню?
Октав. Сказавши кілька слів, щоб притишити горе прекрасної дівчини, ми вийшли звідти. Питаю в Леандра, як вона йому сподобалась, — він байдуже відповідає мені: «Нічого собі, гарненька…» Мені досадно стало, що він так холодно про неї говорить, то я вже й не захотів сказати йому, яке враження справила її краса на мою душу…
Сільвестр (до Октава). Ну, так ми не скінчимо й до завтра… Дозвольте мені все де закінчити двома словами. (До Скапена). З того часу серце мого панича запалало: все ходить до неї та й ходить, без коханої і світ йому немилий. Дуже став він учащати, та служниця не приймала, бо вона після смерті матері стала там за господиню. Ось тут-то й кепсько прийшлося моєму паничеві: він і просить, і благає — нічого не виходить! Йому кажуть, що це хоч і бідна дівчина, але з порядної родини і що його прийматимуть тільки як нареченого. Виходить — перешкода! А його пристрасть ще дужче розпалюється! Починає він міркувати, довго міркує, прикидає так і сяк, нарешті зважується — і ось уже три дні, як він з нею одружений.
Скапен. Зрозуміло.
Сільвестр. А тепер несподівано повертається його батько, а чекали його не раніше як за два місяці, а тут іще й дядько довідався про наше одруження; крім того, на нас ще й інше весілля чекає — з дочкою синьйора Жеронта від його другої жінки, яку він, кажуть, узяв у Таранто.
Октав. Та ще додай, що моя кохана зовсім бідна, і я нічим не можу їй допомогти…
Скапен. Оце й усе? І ви обидва голову згубили через отаку дрібничку? Є про що думати! (До Сільвестра). І тобі не сором через якусь там дурницю отак хвилюватися? Здається, — дідько б його не взяв! — високий до неба, а от і не може стулити в своєму мозку отакої собі штучки, якогось маленького плана скласти, щоб полагодити власні справи!.. Фі! Сто чортів! Дали б мені раніше оплести наших старих, я б уже їм показав! Іще я під стіл, пішки ходив, а вже такі штуки втинав, що хоч кому!
Сільвестр. Сказати по правді, не дало мені небо твого таланту. Де вже мені сваритися з правосуддям так, як ти…
Октав. А ось і моя люба Гіацінта!
Гіацінта. Ах, Октаве! Невже Сільвестр сказав Неріні правду, що ваш батько повернувся і хоче вас одружити?..
Октав. Так, прекрасна Гіацінто, правду, і ця новина страшенно мене пригнічує…. Що це? Ви плачете?.. Нащо ці сльози?.. Може, ви думаєте, що я вас зрадив?.. Хіба ж ви мені не вірите, не вірите моєму коханню?..
Гіацінта. Ні, Октаве, я вірю, що ви мене кохаєте, але я не знаю, чи ви мене кохатимете завжди…
Октав. Ах! Хіба ж можна, покохавши вас, не кохати вічно?..
Гіацінта. Я чула, що чоловіки кохають не так довго, як жінки, що найпалкіше кохання чоловіків не більше, ніж вогонь, який отут спалахне, отут і погасне.
Октав. Ах, моя дорога Гіацінто, моє серце, певно, не таке, як у інших чоловіків, і я добре почуваю, що кохатиму вас до могили!..
Гіацінта. Я хочу вірити, що ви кажете те, що почуваєте, і я певна, що ви говорите щиро, але я боюся, щоб батьківська влада не знищила у вашому серці ніжних почуттів до мене… Ви цілком залежите від батька, який хоче одружити вас із іншою, і я знаю, що вмру, коли станеться таке нещастя…
Октав. Ні, прекрасна Гіацінто, ніякий батько не зможе примусити мене зламати присягу, і коли вже на те піде, я скоріше виїду звідси, скоріше накладу на себе руки, ніж розлучуся з вами!.. Я ще не бачив тієї, яку мені призначили, а вже почуваю страшенну огиду до неї, і хоч я зовсім не жорстокий, проте бажав би, щоб море назавжди відгородило її від мене… Не плачте ж, моя люба Гіацінто, благаю, — ваші сльози вбивають мене… Я не можу дивитися, як ви плачете, серце мені рветься з туги!..
Гіацінта. Я перестану плакати, якщо ви цього хочете, і твердо зустріну все, що пошле мені небо…
Октав. Небо нас не покине!
Гіацінта. Воно захистить мене, якщо ви мені зостанетеся вірні…
Октав. Я буду вірний повік!
Гіацінта. О, тоді я буду щаслива!
Скапен (набік). Вона зовсім не така дурна, слово честі! І з лиця непогана!
Октав (показуючи на Скапена). Оцей чоловік міг би нам допомогти, якби схотів.
Скапен. Я склав урочисту присягу не втручатися більше в чужі справи, проте… якщо ви обоє гарненько мене попросите, може, тоді…
Октав. Ах! Коли тільки про це мова, я благаю тебе всім серцем: візьмись керувати нашим човном!
Скапен (до Гіацінти). А ви? Ви мені нічого не скажете?
Гіацінта. Я благаю вас так само, як і він, заради всього найдорожчого для вас на світі: допоможіть нашому коханню…
Скапен. Нічого не вдієш — доведеться поступитися й бути гуманним… Гаразд! Поклопочуся вже для вас!
Октав. Повір, що…
Скапен (до Октава). Тихо! (До Гіацінти). Ви йдіть собі додому і заспокойтесь!
Скапен (до Октава). А ви приготуйтеся сміливо зустріти вашого батька.
Октав. Мушу тобі признатися: аж серце мліє, як згадаю про цю зустріч; почуваю, що не зможу подолати моєї природної несміливості.
Скапен. Одначе треба витримати перший натиск і показати свою твердість, а то, помітивши, що ви боїтеся, він почне поводитися з вами, як з малою дитиною. Ну ж бо! Спробуймо, як воно вийде! Трошки сміливіше… І спробуйте відповідати на все, що б він вам не сказав.
Октав. Я зроблю все, що зможу…
Скапен. Так! Спробуймо, щоб ви трохи звикли… Зробімо репетицію і подивімось, як ви виконаєте вашу роль! Нумо почнемо! Обличчя — повне рішучості, голову вище, погляд упевнений!
