Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
Примітки
1) Акты X с. 429-432.
2) Тамже с. 437-446.
3) Малорос. дела 1554 № 4.
4) “СмЂтя сколько доведется мЂстнымъ дЂломъ”.
5) Се найважніша відміна коротшої редакції від ширшої, вона виразно вказує на самостійність, і так би сказати-попередність короткої редакції.
6) Тут військо Запорозьке знову як загальне поняттє, що обіймає верству духовну, шляхетську і козацьку. Міщанську верству пропущено-вона взагалі якось згубилася в сій записи.
7) В короткій ред. під кінець, поза нумерованими пунктами.
8) Так само.
9) Так само.
10) Сі завваження посольства роблять цілком неправдоподібним оповіданнє Величка, нібито гетьман радився з Січею в справі переходу “під протекцію монарха московського”, і дістав з Січи повне спочуттє сьому плянові (нового вид. с. 92-4). У Величка Хмельницький як за порозуміннєм з Січею почав “махину війни з Поляками”, так і далі у всім поступав в тіснім контакті і за порадою її-се листуваннє становить такби сказати провідний мотив Величкової повісти, але на сім епізоді ясно, як мало правдоподібна ся концепція.
Тим не менше Кубаля навіть в своїй останній праці про Хмельниччину, 1910 року (Szkice III с. 49) повторив сю явно видуману звістку.
Правда, що він без яких небудь застережень повторив за Буцінским як факт також і оповіданнє “Запорозької Старини” Срезневського про повстаннє Тухи (тамже с. 57). У Срезневського се виписано так, в примітках до літописи Хмельниччини:
“Поликарпъ Туха былъ запорожскій атаманъ неизвЂстно какой СЂчи. Онъ пользовался дружбой Хмельницкого, всегда былъ первый противъ мятежниковъ, возстававшихъ на него, и столько же уменъ, сколько храбръ и грубъ. Онъ былъ увЂренъ, что Хмельницій ищетъ независимой Украины, а себЂ верховной власти, что Хмельницкій обманываетъ и султана, и хана, и короля, и царя, обЂщая быть каждому вЂрвымъ и покорнымъ, и радовался этому, называлъ Хмельницкаго — какъ говоритъ Симоновскій — преемникомъ св. Владиміра, вел. княземъ Украинской Россіи. Съ 1649 года Туха былъ неотлучно при ТимофеЂ Хмельницкомъ, и во время осады Сучавской сильно раненъ. Но то была-говоритъ Симоновскій-рана тЂлесная, рана же сердечная ждала его въ УкраинЂ. Когда вЂсть о присягЂ царю дошла до него, когда получилъ онъ приказъ присягать, Туха вознегодовалъ.-Умру, а останусь козакомъ-говорилъ онъ, и поднялъ мятежь. Подъ его знаменемъ скоро стало до 7000. Войско Хмельницкаго встрЂтило его на Тясмени. Воины Таха (так) почти всЂ пали на мЂстЂ битвы. Самъ Туха бросился въ рЂку и утонулъ” (частина II кн. 2 с. 135-6).
Як еляборат українських патріотів 1830-х рр. се небезінтересно. Але що сей еляборат переказувався як факт в науковій праці XX століття про Хмельниччину, се ще більш інтересно, як свідоцтво трівкости лєґендарної Хмельниччини.
11) В ширшій ред. се останній пункт-20, в короткій поза нумерацією.
12) Акты X с. 451-466.
13) Вище с. 785.
14) Акты X с. 453.
15) Їх присутність відзначена і в Theatruin Europ. c. 612.
16) Дворцовые разряды III с. 403-4.
17) Сі пояснення посли давали після “одпуску”, 19 (29) березня; судячи з того можна думати що нарада царської думи над петиціями відбулася між 17 (днем передачі копій документів) і відпуском, а саме 18 (28) березня.
18) Не дуже ясну стилізацію сеї резолюції роз'яснює і дає зрозуміти повтореннє сеї резолюції при пункті 15, краще постилізоване.
19) Було потім написано, але вичеркнено: “Козаки нехай стоять далі за віру християнську (себто нехай воюють власним коштом). І то також їм користне (в їx інтересах): післано бояр з військами до Київа, і їм дається жалуваннє від царя, і післано з тими боярами армату і богато всякого арматного припасу царським коштом”.
20) Дійсно так в переяславських протоколах-див. вище с. 763.
21) Акты Х с. 446-452.
22) Акты X с. 485 без дати, але очевидно належить до сих днів, перед авдієнцією 19 с.с., не між 21-27 с.с., як зазначав Карпов в своїм виданню, бо в день авдієнції гроші вже були обіцяні.
23) Відомости з місць про се ми бачили вище-с. 772.
24) Акты X с. 486.
25) Тамже с. 473-4.
26) Акты Х с. 475-6.
“СТАТТІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО”-СТАН ПИТАННЯ В ЛІТЕРАТУРІ, “СТАТТІ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО”-ТЕКСТ В 11 ПУНКТАХ.
На підставі сих переговорів було виготовлено московську редакцію “статей”. Виключивши те, що могло бути означене окремими жалувальними грамотами, дяки звели зміст козацьких петицій в 11 пунктах. Основою їx стала офіційна військова петиція, змінена й доповнена на підставі устних переговорів. Пропущено те, що мало міститися в окремих привилеях війську, а також і деякі особливо дражливі пункти-мабуть тому, що все таки рішучого слова з приводу їx уряд не важився сказати (про вибори гетьмана, про воєводів і їх відносини до місцевого правління). На всі инші пункти дано царські резолюції, здебільшого короткі, часом довші, а з приводу прохання про платню війську-цілу пояснюючу записку. Взагалі весь сей еляборат-сі славні “Статті Богдана Хмельницького”, що більше як на сто літ стали начебто конституційною хартією України-зложені крайнє хаотично, не систематично, мають виразний характер не продуманих до кінця політичних гадок. Се скорше тимчасова канцелярська одписка-до ґрунтовнішого вияснення, до дальших розпоряджень, не кажучи вже, що цілий ряд питань в ній поминено з огляду на те, що вони нормувалися окремими грамотами, так що коли вже шукати у всім тім якоїсь конституційної хартії, котрою фіксувалися всі дотеперішні переговори-початі в Переяславі і продовжені в Москві, то треба за таку хартію брати “статті” разом з царськими грамотами 1).
Але чи саме сі статті з11 пунктів?
Вони не заховалися до нас в ориґіналі, а тільки в московськім чорновику, що лежить в актах посольського приказу разом з чорновиками царських жалувальних грамот 27 с.с. березня. На початку таке поясненнє (вступ) — подаю в скороченню: “В письмі, що прислали кн. Трубецькому з товаришами посланники Сам. Богданович та Павло Тетеря з товаришами нинішнього 162 року марта 12 написано: “Бють чолом вел. государеві гетьман Б. Хмельницький” і т. д. Дата 12 с. с. березня написана на вишкробаному місці і супроти сказаного вище неможлива, хоча з нею сі статті друкувались не раз,-бо того дня 12 с. с. березня посли тільки заїздили до Москви. Карпов, вказавши на сю недорічність, звернув увагу, що в списку з архива К. Розумовського, виданім в Історії Марковича стоїть дата 21 березня і прийняв сю дату за автентичну-але властиво і вона не автентична. Судячи з того, що нам відомо про московські переговори, статті подані на письмі Трубецкому і тов.-се могли бути тільки гетьманська петиція в 23 пунктах, подана 14 березня, а статті в 11 пунктах се остання, як нам відома, редакція царських резолюцій, виготовлена приблизно одночасно з жалувальними грамотами.
Правда, статті в 11 пунктах не відповідають гетьманській петицій але ясно, що сі статті, як еляборат царської канцелярії, і взагалі не могли передавати ніякого тексту поданого послами. Статті в 11 пунктах се московська перерібка матеріялу, зроблена в звязку з виготовленнєм жалувальних грамот: поміти ясно показують, що сі пункти вироблялися руками московських дяків паралєльно з жалувальними грамотами, як доповненнє до них — під проводом Алмаза Івановича, що своєю рукою дописав закінченнє-як зазначує Карпов. Се показує, що перед нами остання редакція статей. На се вказує і кінцева поміта: “Таково письмо дано посланникомъ; написано на столбцахъ бЂлорусскимъ писмом, безъ дьячей приписи”: се з усякою правдоподібністю говорить про експедицію сих пунктів-офіційну видачу послам. На тій підставі, при нинішнім стані наших відомостей, сі статті треба вважати остаточною редакцією московських резолюцій, офіціяльно переданою через послів гетьманові разом з жалувальними грамотами, датованими 26 с. с. березня.
