Янтарне скло - Пулман Филип (бесплатные полные книги .txt) 📗

— Метатроне, сюди!

Із золотавого повітря виросла закутана в тінь постать Метатрона, і Регент одним поглядом осягнув розстановку сил: два деймони, що припали до землі та спостерігали, жінка в німбі Пилу та лорд Ізраель…

… котрий відразу стрибнув на ангела, охопив його пояс і спробував кинути на землю. Втім, руки супротивника були вільними, і він кулаками та ліктями забарабанив по голові й тілу лорда Ізраеля. Ці удари були настільки сильними, що в чоловіка перехопило подих, затьмарилося в голові та приголомшилися всі чуття.

Проте його руки все одно тримали крила ангела, притискуючи їх до спини. І за мить пані Кольтер підскочила до супротивників та схопила Метатрона за волосся. Його сила була надзвичайною: жінці здалося, ніби вона тримається за гриву коня, що помчав. Він шалено затрусив головою, і пані Кольтер підкинуло в повітрі та почало кидати туди-сюди, а величезні складені крила напружилися та натиснули на руки чоловіка, що мертвою хваткою тримали його.

Деймони також не залишилися осторонь: Стелмарія вп'ялася зубами в ногу Регента, а золотава мавпа роздирала його крила, відриваючи по одному перу, й одне це привело ангела в несамовитість. Він раптом кинувся вбік, звільнивши одне зі крил і кинувши пані Кольтер об скелю.

Це приголомшило жінку на декілька секунд, і її хватка послабшала. Ангел відразу шалено засмикався, б'ючи вільним крилом та намагаючись скинути мавпу, але руки лорда Ізраеля все ще міцно тримали його — і навіть ще міцніше, ніж раніше, адже тепер йому не треба було тримати одне із крил. Лорд Ізраель намагався стиснути ребра Метатрона так, аби той не міг дихати, і при цьому не звертати уваги на страшенні удари, що сипалися йому на голову і шию.

Проте ці удари почали позначатися на ньому. І коли чоловік намагався утриматися на нерівній поверхні каменя, трохи вище його скроні ніби розірвалася граната. Як виявилося, коли Метатрон кинувся вбік, він схопив камінь розміром із кулак, і тепер він із силою опустив його на голову лордові Ізраелю. Тому здалося, що кості його черепа насунулися одна на одну, і було зрозуміло, що ще один такий удар просто вб'є його. Відчуваючи запаморочення від болю, котрий ще посилювало те, що він змушений був притискуватися головою до боку ангела, він усе-таки тримав свою жертву, втискуючи пальцями правої руки зап'ястя лівої.

Коли Метатрон знову підвів скривавлений камінь, у повітрі промайнула золотава тінь, і мавпячі зуби вп'ялися у руку ангела. Камінь випав і покотився до краю прірви, а Метатрон затрусив рукою, намагаючись скинути деймона. Проте золотава мавпа пустила в хід зуби, пазурі та хвіст і усе ніяк не відчіплялася, а тим часом пані Кольтер уже прийшла до тями, схопила крило, що било по повітрю, та притиснула його до себе.

Метатрон був обмежений у рухах, але четверо супротивників досі так і не завдали йому майже ніякої шкоди. До того ж їм не вдалося підштовхнути його ближче до краю безодні.

А сили лорда Ізраеля швидко танули. Він відчайдушно тримався за свідомість, однак із кожним рухом та кожною краплею крові, що струмком стікала по його обличчю, чорне забуття насувалося все ближче. Чоловік відчував, як ходять ходуном кістки його черепа, як вони скриплять одна об одну. В його голові панувало безладдя, і він лише щосили тримався за одну думку: «Тримати та тягнути донизу».

Тут пані Кольтер побачила, що обличчя ангела опинилося в неї під рукою, та занурила пальці просто йому в очі.

Метатрон шалено закричав. З усіх кінців величезної печери пішло відлуння, голос почав відбиватися від скель, втрачаючи силу та множачись, і духи з процесії, що текла по іншому краю прірви, разом зупинилися та підвели голови.

Наступної миті барс Стелмарія, свідомість якої затьмарювалася так само, як у лорда Ізраеля, зібрала останні сили та стрибнула до горла ангела.

Метатрон упав на коліна. Пані Кольтер, що впала разом із ним, на мить зустрілася поглядом із засклянілими, залитими кров'ю очима лорда Ізраеля. Вона відразу підвелася, втримуючи крило, котре все ще тріпотіло та виривалося, знову схопила ангела за волосся та смикнула його голову вбік, аби оголити його горлянку для іклів сніжного барса.

А лорд Ізраель усе тягнув Метатрона донизу, падаючи та збиваючи камені, і поруч із ними підстрибувала золотава мавпа, дряпаючи, кусаючи та рвучи їхнього ворога. Край прірви був уже близько, на відстані десь півметра, однак тут Метатрон рвонувся та з останніх сил розправив крила — величезне біле полотно, що забило по повітрю, і пані Кольтер відкинуло на камені. А Метатрон уже відривався від землі та злітав у повітря разом із лордом Ізраелем, котрий усе ще висів на ньому, однак швидко слабшав. Пальці золотавої мавпи заплуталися у волоссі ангела, й у пані Кольтер промайнула думка, що їй уже не вдасться відчепитися…

Проте вони все ще перебували над краєм прірви. Відстань між ними та землею почала зростати, і жінка зрозуміла, що коли вони пролетять ще трохи, лорд Ізраель зірветься та впаде, а Метатрон вислизне.

— Марісо! Марісо!

Відчайдушний крик лорда Ізраеля затряс повітря та підстебнув пані Кольтер, і вона скочила на ноги, разом зі сніжним барсом здолала декілька кроків, що відділяли її від краю, відштовхнулася, вистрибнула, врізалася в суцільну масу з тіл ангела, свого деймона та свого вмираючого коханця та охопила сильні білі крила, і всі вони клубком полетіли назустріч безодні.

Крилаті потвори почули Лірин збентежений вигук, і їхні круглі голови разом повернулися.

Віл стрибнув уперед і різонув ножем найближчого з падлоїдів. Водночас він почув легкий поштовх у плече — це Тіаліс відштовхнувся, приземлився на шиї найбільшого із супротивників і, схопивши його за волосся, встромив шпору у вилицю. Створіння завило та, замолотивши кінцівками по повітрю, впало в багно, а інше дурнувато подивилося на обрубок своєї руки, потім перевело погляд на свою щиколотку, за котру, наче жива, схопилася відрізана кисть, і його обличчя спотворив жах. За секунду ніж уже увійшов у його груди — Віл відчув, як від затихаючих ударів серця рукоятка два чи три рази смикнулася, і витягнув ножа, поки падаюче чудовисько не вирвало його з руки.

Ефект несподіванки спрацював. Хлопець почув, як скельна погань, що сиділа довкола кришталевої кулі, розлітається в усі боки, розлючено верещачи, і краєм ока помітив, що в нього за спиною стоїть неушкоджена Ліра. Але наразі в його голові була лише одна думка.

— Тіалісе! Тіалісе! — закричав він і, намагаючись не зустрітися рукою з зубами, що все ще клацали, рвонув голову вколотого шевальє створіння вбік. Однак Тіаліс був мертвий, його шпора так і стирчала в голові ворога. Той перебував в агонії, але все ще ворушився, тож хлопець відрізав йому голову й переніс її на камінь, а потім зняв мертвого галівесп’янина зі шкірястої шиї.

— Віле, — покликала його Ліра, — подивись на це…

Вона не зводила очей зі кришталевого паланкіна. Він був цілий, хоча кришталь був заляпаний багнюкою та смердів від крові істот, котрих скельна погань пожирала до того. Куля на боку лежала серед скель, а всередині..

— О Віле, він усе же живий! О, бідолаха…

Хлопець побачив, що вона притиснула долоні до кришталю, намагаючись заспокоїти ангела — надзвичайно старезний і до смерті переляканий, він плакав, як дитина, забившись до найдальшого від дітей кута паланкіна.

— Мабуть, йому безліч років! Я ніколи не бачила такої старої істоти. О Віле, чи ми можемо випустити його звідси?

Віл одним рухом прорізав у кришталі отвір і сунув туди руку, намагаючись допомогти ангелу вийти. Але той, вочевидь, геть немічний і слабоумний, тільки плакав і налякано бурмотів щось, стиснувшись у своєму куті подалі від цієї нової загрози.

— Усе гаразд, — промовив хлопець. — Принаймні, ми можемо допомогти вам сховатися. Виходьте, ми вам не зашкодимо.

За пальці хлопця схопилася тремтяча рука, і ангел деякий час стояв так, тихо стогнучи, пхикаючи, скрегочучи зубами та смикаючись. Але коли Ліра також залізла у кришталеву кулю та підійшла до нього, намагаючись допомогти, він спробував посміхнутися та вклонитися, а його старезні, але бездумні, як у немовляти, очі декілька разів здивовано блимнули.