Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
12) Освєнцім с. 275, Міхалов. с. 631.
13) Так переказує зміст королівського листу Каліновский в приписці до листу з 29 березня (Міхалов. с. 628). Нунцій пише (8 квітня), що король слав часті накази Каліновскому не запускатися необережно, аби не бути замкненим в такій позиції, що з неї ні вперед ні назад — але се було наслідком реляцій про відступ під Бар: ”Пише (Каліновский), що він помітив, ніби Хмельницький умисне не поступає з своїх позицій, і з деякими своїми утратами розпалює в нашім війську охоту поступати все далі, щоб потім окружити (Поляків), в одній хвилі зібравши до купи свої війська, що він їх тим часом тримає розкидані, ніби то для охорони тих місць” (с. 113).
14) Міхалов. с. 630.
15) Тамже с. 631.
16) Лист на відхіднім з Бару, 2 квітня — Ос. 2286 л. 115.
17) Ojczyste spom. I c. 82 (дата з квітня неможлива, повинна бути пізніша).
18) Твардовский II с. 15.
ПОВЕДІНКА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ЙОГО ПАСИВНІСТЬ, ШУКАННЯ ЗАКОРДОННОЇ ПОМОЧИ, КОЗАЦЬКІ ПОСОЛЬСТВА В КРИМУ, ЗНОСИНИ З РАКОЦІЄМ.
Але що ж Хмельницький і весь козацький штаб? як се він справді дозволив польському війську так бешкетувати на західній границі протягом цілого місяця: вирубувати і палити козацькі міста, тлумити людність, нищити країну, що стояла під охороною козацької шаблі? Де був він тоді як “качалася головка Нечаєва”, а Богун даремно виглядав козацьких полків в рятунок своєї героїчної залоги? Справді в такій обстанові могла в головах людности з'явитися гадка про лукавство Хмельницького, що видав Ляхам на поталу найкращих народніх героїв... Правда, польський наступ був раптовий, блискавичний, обрахований на те, щоб захопити неприятеля несподівано, крадькома - так як недавній похід молдавський самого Хмельницького. Але при його чуйности й рухливости як се так вийшло, що він дав змогу сим польським гетьманам — котрих уся козаччина пильнувала такими підозріливими очима ще з літа минулого року, — так погосподарити на козацькій території і безкарно відступити назад під Камінець, не зазнавши козацької відсічи?
На жаль, наші відомости про те що діялося в українськім запіллі в сих місяцях, січні-березні, досі доволі бідні. Майже нема українського листування. Дуже мало звідомлень чужинців, що иншими разами інформували нас про те, що діялось на Україні.
Ми бачили вище, що польський уряд в сих місяцях безпосереднє і через ріжних посередників, включно до київського митрополита, підтримував зносини в гетьманом, маскуючи свої воєнні пляни і заходи переговорами про комісію та усовіщуваннями відстати від безбожної ліґи з поганами, то що. Хмельницький з свого боку, переплітаючи се жалями на некоректне і не щире поводженнє польської сторони, та похвалками про свої заграничні звязки і ресурси, теж не переставав запевняти в своїм бажанню уставити добрі відносини з Річпосполитою, вернути ся до вірного підданства королеві, приступити до комісарських переговорів, і т. д. Бачили ми такого змісту лист до Кисіля з початків лютого н. ст., і місяць пізніш. В листі митрополита до підканцлєра Радзєйовского з 12 березня н. с. 1) маємо переповідженнє листу Хмельницького, що він міг написати в перших днях марта, в відповідь на лист, написаний митрополитом до нього на бажаннє підканцлєра. Гетьман писав, в відповідь на митрополичі намови не підіймати нової усобиці, що він не думає ні про яку війну, маючи запевненнє, що дня 7 березня почнеться комісія, — тільки ж потім як Поляки почали кровопролиттє, вирубали Красне, вбили Нечая і далі наступали — мусів і він шукати помочи у заграничних союзників. Одначе знову відкладає всяку ворожнечу (очевидно — з огляду на запевненнє підканцлєра про бажання уряду довести до кінця комісію) і буде чекати комісії — тільки аби прибувала негайно і без великого супроводу. Тільки аж після поступу на Винницю гетьман перервав переговори і без листу відправив післанця з короткою відповіддю: "Пан воєвода мене заспокоїв комісією і згодою, а свого брата післав воювати з Каліновским та Лянцкороньским. За сю неправду поліг його брат — котрого я жалую, як великого лицаря і приятеля мого, але він сам того хотів! А коли Поляки зачали війну, то будуть нею ситі!”. “А на знак того, що приязнь його скінчилася, забрав мого жита 2000 мір і продав”, додає воєвода 2).
Я вище висловив гадку, що сими переговорами увага гетьмана і старшини в деякій мірі була приспана, а принаймні вони не вповні здавали собі справу з актуальности польського наступу. Правда, мобілізація козацькому війську була визначена ще “на сирну неділю”, а передовий козачий корпус з татарським відділом гетьман, за деякими відомостями, рушив ще на всеїдній неділі (5-12 лютого н. ст.). Се відповідає першому польському наступові від Камінця: розпорядження мусіли бути зроблені слідом за королівськими роспорядженнями про офензиву, за першими познаками концентрації польських сил на Бар. На запусти виходили в поле задніпрянські полки, і рушили помічні татарські орди; що кочували при українській границі 3).
Приблизно в тій же порі рушив і гетьман з Чигирина на Білу Церкву. Освєнцім звідкись узяв докладну дату виходу гетьмана з Чигрина: 16 лютого н. с. (с. 261), себто в четвер на сирнім тижні, і вона відповідає виходові військ — хоча я думав би про трохи пізніший фактичний вихід самого гетьмана. Трохи він спізнився по всіх тих відомостях про воєнні пляни Польщі від своїх кореспондентів, — адже в тім часі Каліновский уже наступив на лінію!
Не знати, чи гетьман з старшиною не припускав такої проворности з боку Поляків — дійсно легкодушної, як показалося? Чи вичікував помочи з Криму, котрої ніяк не міг дочекатися? Чи сподівався наступу Ракоція? інтервенції Москви? Порти? Чи справді — так як ото підозрівали на Україні, хотів він дати Нечаєві й иншим загорільцям почути на собі наслідки пограничних зачіпок з Польщею?
Докладніші відомости про зносини з Ракоцієм і господарями маємо з пізнішого часу, з весни, і я ширше поговорю про них тоді. Тут же перед усім спинюся на кримських відомостях, які маємо в сім часі завдяки головно московським вістунам і послам, що пробували під той час в Криму. 19 лютого н. с. московський товмач бачив у Бахчісараї нуреддін-султана: приїздив до хана в справі свого походу. Визначено йому похід на 26 лютого з кримськими й ногайськими людьми в поміч козакам, Б. Хмельницькому, але йдуть вони “з великим опасеньем”, побоюючися з боку козаків зради. При тім якийсь полоняник з козаків оповідав тому товмачеві: коли польські й литовські люде стануть перемогати козаків і Татар, то Татари против них стояти не будуть, а за свій вихід заберуть у козаків жінок і дітей у полон і приведуть до Криму — так у Татар задумано.
25 лютого був у Бахчісараї инший товмач і бачив там двох козаків, що приїхали гінцями від гетьмана: просять у хана війська, бо йдуть на козаків великі сили польські й литовські — Радивила, Потоцкого, Василя (так!) і шведські німці (мабуть німецьке наємне військо), і козаки не знають, як їм буть — одна у них надія на кримського царя.
Під днем 27 посли записують, що нуреддін пішов (значить терміну додержав), з ним пішло двох мурз: перекопський бей (“князь”) та Алкам-мурза черкаський, та нуреддінів двір (ближнне люди), а про військо казали полоняники, що піде їх з Криму невелике число, бо хан Іслам-ґерай велів нуреддінові так: коли козаки стануть перемагати Поляків, нехай нуреддін дасть йому знати, тоді Іслам-ґерай сам піде з військом до козаків; коли-ж будуть перемагати Поляки, то нуреддінові велено вертатися, бо козаки люде зрадливі (обманчивые). Підуть з нуреддіном ще охочі Ногаї, небогато. А тепер, кажуть, Нагаїв з козаками 4 тисячі. А йде нуреддін до козаків “з великим опасеньєм”.
6 н. с. березня пристав Дербиш оповідав московському послові, що “третього дня”, себто 4 березня, приїхали до хана козаки від гетьмана, щоб хан сам ішов з своїм військом, бо польське й литовське військо бере гору (сильні) над козаками; але хан чекає певнішої вісти від нуреддіна 4).
