Празький цвинтар - Эко Умберто (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗

Здається, Буллен геть збожеволів.

— Ого, скільки трупів, — регоче він. — Може, воно й краще бути тут, а не там, нагорі, у світі, де на мене чатує Ґуайта… Чи можу я лишитися з Діаною?

— Ще б пак, абате, — відповідаю, — ліпшого я б і бажати не хотів.

Я витягаю пістоля, стріляю й поціляю йому просто посеред лоба.

Буллен падає навскоси, майже до ніг Діани.

Я нахиляюся, піднімаю його знов і кладу обабіч неї. Лежать, як коханці.

І ось саме тепер, розповідаючи все, я бентежною пам'яттю знову пізнав, якою ж була вирішальна мить, перш ніж я її втратив.

Коло замкнулося. Тепер я знаю. Зараз, на світанку 18 квітня великодньої неділі, я описав те, що трапилося пізньої ночі 21 березня з тим, хто, на мою думку, був абатом Далла Пікколою…

25. Прояснити голову

Зі щоденника за 18 та 19 квітня

Наразі людина, яка б дивилася з-за спини Симоніні на те, що написав Далла Піккола, зауважила би, що записи стають переривчастими, ніби рука була вже не в змозі тримати перо й те почало неконтрольовано й невпинно дряпати беззмістовні закарлючки, виходячи за межі аркуша й списуючи фетрове сукно, що вкривало письмовий стіл, тоді як тіло писаря зсунулося додолу. А вже на наступному аркуші за письмо знову взявся Симоніні.

Симоніні прокинувся у попівській сутані й перуці Далла Пікколи, але тепер уже не мав і тіні сумніву, що він є Симоніні. Він ураз зауважив на столі розгорнутий щоденник з останніми сторінками, списаними шаленою й щодалі плутанішою писаниною того, кого вважав абатом Далла Пікколою; читаючи ці рядки, він укривався потом, серце його калатало, й разом з цим він усе пригадував, аж до миті, копи записи абата обривалися й він (абат), чи то пак він (Симоніні), були ні… він зомлів.

Щойно прийшовши до тями, коли туман у голові помалу розсіявся, йому все стало ясно. Опановуючи себе, він розумів і тепер уже знав напевне, що вони з абатом Далла Пікколою — єдине ціле, й те, що згадав минулої ночі Далла Піккола, тепер уже пригадував і він сам, тобто він пам'ятав, що, перевдягнувшись абатом Далла Пікколою (не тим, що мав вип'ячені зуби й котрого він убив, а того, що він, повернувши до життя, роками втілював сам), особисто пережив жахіття чорної меси.

А що ж трапилось потім? Може, під час сутички Діана встигла стягти з нього перуку, а може, аби мати змогу дотягти тіло нещасної аж до каналізації, йому довелося зняти з себе сутану, а потім, майже безтямний, він інстинктивно повернувся у своє помешкання на Метр-Альбер, де, прокинувшись наступного ранку, 22 березня, не зміг згадати, де полишив свої речі.

Фізичний контакт з Діаною, розкриття її страшенно гидких коренів і конче необхідне, майже ритуальне убивство, яке він скоїв, — усе це було для нього надміру, тому чоловік утратив пам'ять, чи то пак вони обидва, Далла Піккола та Симоніні, її втратили, й протягом місяця одна особистість почергово змінювала іншу. Ймовірно, як і у Діани, перехід від однієї особистості до іншої відбувався після кризу, епілептичного нападу, зомління, хтозна, що воно таке було, та, не усвідомлюючи цього, він щоразу просинався іншою людиною, гадаючи, що лише спав.

Лікування лікаря Фройда виявилося дієвим (хоч він ніколи й не знатиме, що воно подіяло). Помалу переповідаючи своїй іншій особистості те, що він насилу витягував, наче сон, зі своєї заціпенілої пам'яті, Симоніні дійшов до найвизначальнішого моменту, який травмував його й штовхнув у безпам'ятство, створивши у ньому дві зовсім різні особистості, кожна з яких пригадувала частину його минувшини, й ані він, ані та інша особа, хоч це все одно був він сам, не спромоглися відновити свою цілісність, ба навіть намагаючись приховати один від одного жахливу причину того загублення спогадів.

Повертаючи собі спогади, Симоніні, певна річ, знесилився, тож, аби переконатися, що відродився до нового життя, закрив щоденника й вирішив вийти з дому й, уже напевно знаючи, хто він такий, зустрітися з кимось. Йому хотілося повноцінно пообідати, але наразі він вирішив не вдаватися у гурманство, адже його чуття вже й так зазнали суворих випробувань. Як відлюдник з Фіваїди [320], він відчував потребу у каятті. Тому Симоніні пішов у «Фліко», де за тринадцять сольдо зміг небагато, але пристойно попоїсти.

Повернувшись додому, чоловік виклав на папері деякі подробиці, які остаточно поверталися йому до голови. Продовжувати щоденник, який він вів задля того, щоб пригадати те, що вже й так знав, не було жодної потреби, одначе це вже стало його звичкою. Уявивши, що існує інший Далла Піккола, він безмаль місяць плекав ілюзії про те, що у нього є співрозмовник, і, розмовляючи з ним, він нарешті усвідомив, наскільки завжди був самотнім, самотнім із самісінького дитинства. Можливо (наважиться висловитися Оповідач), він роздвоїв свою особистість саме задля того, щоб мати з ким побалакати.

Але наразі настала мить визнати, що ніякого «іншого» не існувало, а значить, навіть цей щоденник був часом, проведеним наодинці. Втім, він уже призвичаївся до цієї одноманітності, тож нехай так триває й надалі. Й справа зовсім не в тім, що йому ця писанина надто була до смаку, просто нудьга, яку викликали у нього інші, змушувала його принаймні терпіти.

Отже, він увів у гру Далла Пікколу (якого створив сам, не того, якого вбив), коли Лаґранж попросив його подбати про Буллена. Симоніні гадав, що у багатьох справах духовна особа викличе менше підозр, ніж мирянин. Утім, йому подобалося, що він поверне у цей світ людину, яку сам прибрав.

Придбавши за дріб'язок помешкання в завулку Мобер, Симоніні спочатку не хотів користуватися приміщенням, що виходить на вулицю Метр-Альбер, вирішивши оселитися в завулку, аби мати змогу облаштувати крамничку. А от коли на сцені з'явився Далла Піккола, чоловік, обставивши кімнатчину дешевими меблями, оселив там привид свого примарного абата.

Окрім того, що завдяки Далла Пікколі можна було дізнатися про сатаністів та окультистів, абат також став у нагоді, коли приходив до узголів'я помираючого, якого покликав близький чи далекий родич, котрий згодом став бенефіціаром заповіту, що склепав Симоніні; тож, коли б хтось засумнівався у справжності документа, який виник так несподівано, священик засвідчив би, що заповіт достоту відповідає останній волі померлого, яку він виказав своєму духівникові. Так тривало, аж поки у розіграші, вигаданому Таксилем, Далла Піккола не набув ключового значення, а потому більш як десять років практично повністю опікувався цією справою.

Перевдягнувшись абатом Далла Пікколою, Симоніні також міг увійти в оточення падре Берґамаскі та Ебутерна, адже замаскувався він надзвичайно вдало. Далла Піккола був білявуватим, безбородим, з густими бровами, але головне — носив окуляри з блакитними скельцями, які приховували його очі. Але й це ще не все — Симоніні умудрився вигадати абатові відмінний від своєї руки почерк: дрібніший, майже жіночий, а також почав змінювати голос. І дійсно, коли Симоніні перетворювався на Далла Пікколу, він не лише писав і говорив по-іншому, він навіть думав інакше, цілковито ототожнюючись зі своєю роллю.

Прикро, що прийшов час Далла Пікколі зникнути назавжди (така вже доля в усіх абатів з таким йменням), проте Симоніні треба спекатися геть усього, по-перше, аби стерти всі ганебні спогади, які призвели до травми, по-друге, через те, що у великодній понеділок Таксиль, як і обіцяв, привселюдно відступиться від віри, а по-третє, тому, що Діани вже не існує, тож, якщо раптом хтось занепокоєно почне розпитувати, краще знищити будь-які сліди змови.

У нього в розпорядженні були лише неділя й ранок наступного понеділка. Щоб піти на зустріч з Таксилем, який уже протягом безмаль місяця що два-три дні навідувався до помешкання в Отьої й, не знаходячи там ані Діани, ані абата, лише стару, яка торочила, що нічого не знає, почав боятися, що їх викрали масони, Симоніні знову вбрався абатом Далла Пікколою. Він сказав Таксилеві, що лікар дю Мор'єр урешті дав йому адресу справжньої Діаниної родини, яка мешкає у Чарльстоні, тож він знайшов спосіб переправити її до Америки. І саме вчасно, адже Таксиль міг розпатякати про обман. Симоніні віддав йому п'ять тисяч авансу з обіцяних сімдесяти п'яти, й вони домовилися зустрітися у Географічному товаристві завтра по обіді.