Таємниця одного дiаманта - Логвин Юрий (книги бесплатно без .txt) 📗
Ракета (я сам не бачив, бо вiд болю i диму просто ослiп) понеслася вгору, перекрутилася кiлька разiв у повiтрi й впала просто на пiратський корабель! Лупонула, наче грiм, закрила все димом, ще й засипала вогненними скалками другий корабель. Обидва пiрати запалали, наче святковi смолоскипи! Iншi кинулись їх рятувати.
Як ми тiкали далi, я не пам'ятаю. Бо впав без тями. Але вiд чого це було – вiд того, що наковтався порохового диму, чи вiд болю, їй-богу, не знаю!..
Бо, щоб ти знав, о мiй шейх, пiсля тортур у портовiй касбi8 я став витримувати дуже сильний бiль. Траплялося. що могутнi воїни i борцi втрачали свiдомiсть вiд болю, а я тримався. Однак недарма кажуть, що за всяке надбання треба платити повну цiну. Спочатку, ще юнаком, вiдчув, що не хочу спати вночi, а на сон починає хилити десь у кiнцi другої денної трьохгодинки, i потiм ще раз, коли сонце опадає до вечiрньої молитви. Це було i незручно, i небезпечно, бо коли мене тягло на сон, не мiг мене врятувати нi вiдвар змiїної трави, нi чампська тигрова масть. Та варто було менi поспати двiчi на добу хоча б по годинi, весь останнiй час я був бадьорий i при силi!
Але, як кажуть у цих нiсранi, «I що було потаємним, стане явним!» Так i менi вiдкралася таємниця, чому в мене таке зрушення в головi, що я не можу спати, як усi люди. Все стало зрозумiлим пiсля зустрiчi з лiкарем Чжаном. I де б ти думав, о шейх, ми з ним здибались? У Китаї? Гай-гай! У славнiй африканськiй сторонi, в багатющому краї зiнджiв – Канбалi!.. Трапилось, що його покликали до хворого, а назад вiн повертався один, без слуг, берегом до мiста. Чогось йому заманулося пройтися пiшки берегом моря-океану. Я ж у той час був на узбережжi, бо взнав, що туди винесло кита-кашалота. Допомагав рибалкам-зiнджам, бо їм було потрiбне сало, амбра та спермацет. Менi ж хотiлося знайти в китовiм черевi дзьоби велетенських кальмарiв, як доказ того, що я бачив боротьбу велетенського кальмара iз китом-кашалотом ще в мою першу подорож iз Адена до Канбали. Грошi на той час я вже зiбрав добрi, а скриня з рiзними дивинами була повна майже до верха.
Рибалки-зiнджi поспiшали з роботою, бо пiд шаленим сонцем з кожною хвилиною мертвий велетень псувався все бiльше й бiльше, а вони ще й половини багатства iз нього не здерли. Тому вони й не помiтили, як я полишив роботу i побiг за Чжаном.
Наздогнав його в найзручнiшiм для мене мiсцi – берег повертав i навколо зводилися пiщанi пагорби. Тричi гукнув Джановi, щоб вiн спинився. Та вiн продовжував свою ходу. Вiн упiзнав мене, хоч я був уже дорослим, бородатим мужем, бувалим моряком.
Тодi я перегнав його i переступив йому шлях. Тiльки побувавши в Китаї, я зрозумiв, який вiн уже старий, цей лiкар! Не знаю чому, а дивлячись на посiрiле обличчя Чжана, свого страшного ката, я згадав свого пiдслiпуватого батька. I в мене зникло всяке бажання порахуватися з ним за тортури. Я тiльки спитав його:
– Страшно побачити свою смерть, старий?
Вiн перевiв дух i тихо вiдповiв:
– Поки живий i при тямi, завжди страшно!
А менi от не страшно! Мене тiльки лють проймає, коли я зустрiчаюсь iз смертю!
Лють теж вiд страху… На кожного страх дiє по-рiзному. Як i кохання. Один ллє сльози, iнший викрадає кохану. А обидва кохають… Ну та що ми, Алi, стоїмо тут серед пiскiв? Ми почали розмову, значить, ти мене зараз не позбавиш життя. я пiду додому й приготую добре прирощення. Я тобi розповiм, як мене знайти, i ти приходь, коли вщухне спека i повiє прохолодний вiтерець. Я вiдкрию тобi всi загадки. А я знаю: вони тебе мучили всi цi роки!
Е нi! – сказав я.– Мене скiльки разiв намагались отруїти. Пiшли назад до риби-кашалота, я заберу свого частку здобичi… А поки ми прийдемо до риби-кашалота, ти менi все розкажеш. Згода?
– Важко ходити менi… Знову такий шмат шляху повторювати… Я тебе почекаю тут.
Я розлютився вiд його скиглення i оголив свiй нiж-сiкач – добре ним i кокоси розрубувати, i ворожi панцирi протинати.
– Добре бачу, який ти старий. Знаю, що тобi важко, але поки що не вiрю тобi. I якщо моя пiдозра посилиться, я не втримаюсь i розрахуюся з тобою за всi тортури.
Вiн повернув i поволi пiшов зi мною до риби-кита. Я за два кроки осторонь. Вiн недовго мовчав i вiдповiв на мою погрозу таке:
I зробив би дурницю. Бо тодi у портовiй касбi я врятував тобi життя. Ти спитаєш, як же я тобi врятував життя, якщо мордував тебе у варварський спосiб? А справа в тому, що я непомiтно проколов тобi праву й лiву руки бiля лiктiв, i ти втратив здатнiсть розмовляти. Бо ще трохи, i ти б усе виклав їм, як воно було насправдi. I про те, як перстень з лалом ти намалював, i як синiй дiамант носив Бен Сахлу…
О китаєць! Дивуюся твоїй прозорливостi i знанням. Ще зустрiчав тiльки одну людину, яка б могла так все розслiдувати i доходити розумом до всякої таємницi.
Вiн знаєш, що вiдповiв?
– Ще одна-двi невдачi, i ти станеш третiм пiсля мене i твого му'аллiма. Але ти не тiльки розгадуватимеш таємницi, а й сам плестимеш загадки. Отож слухай, якi були мої дiї для твого порятунку i порятунку Бен Сахла водночас. Я надiслав по вино свого слугу, бо нiби вiн розбив глек з котрабульським I0, а я саме запросив до себе друзiв. Я знав, що мiй слуга доносить на мене. Вiн сам у цьому признався. Та вони не знали, що я його вилiкував вiд слабостi, яка псує чоловiкам усе життя. I вiн знав, що поки менi служитиме, я завжди допоможу йому своїм мистецтвом, i вiн без страху ходитиме до дiвчат з Дар-ель-Кихабу. Я ж написав Бен Сахлу листа iндiйською мовою. Сповiстив, що зробив усе, i хлопець не зможе нiчого їм сказати про малюнок персня. Вiн, певно, спочатку злякався мого листа, як раїсової пастки. Та швидко отямився i вирiшив ризикнути – передав менi п'ять золотих оздоб. Бен Сахл мудра голова – добре розрахував, що золотом я нi з ким не подiлюся.
По тих золотих прикрасах виходило таке – Бен Сахл просить мовчати i зберегти життя хлопцевi. Та якби я не одержав цього золота, все одно вирiшив тебе врятувати.
Тому й обез'язичив голками па цiлу добу. Потiм я тебе обпоїв зiллям найскладнiшого приготування. Потiм, через кiлька рокiв, вiд моїх голок i вiд зiлля в тебе змiнилося вiдчуття болю. I сну. Можу тобi навiть сказати– ти ночами майже не спиш. Але вдень сон тебе незборимо долає, хоч на годину. I ти не можеш цьому анiтрохи противитись. Тобi навiть не допомагає ваш напiй «бон». Чи, може, я хоч у чомусь помилився? Я розумiю, що я тобi перевернув усе догори ногами. Перемiнив тобi нiч на день! Та в мене не було iншого засобу! Ти сам добре пригадай – чи не з казковою швидкiстю заросли в тебе рани пiд нiгтями? Чи не за день чи два перестала болiти твоя пошматована спина?.. Але все ж тюрок чимось тебе залякав i зламав твоє мовчання. I тодi ти йому видав одну якусь таємницю. Як тiльки вiн вирвав у тебе таємницю, то зразу ж вирiшив тебе позбутись. Надiслав за тобою одного зi своїх рiзникiв. Одначе тобi вдалося вислизнути iз лабет того вовкодава i ти навiть поранив його стрiлою. Менi довелося лiкувати його. Можеш пишатися – ти потрапив йому точнiсiнько межи бровами. Маю надiю, що й зараз у тебе рука несхибна та око зiрке, як i ранiше…
Що я мiг сказати? Вiн усе оповiв, як воно було зi мною в Басрi, i що потiм коїлось зi мною в мандрах. Тодi менi закортiло спитати (бо не збираюсь, о шейх, критись перед тобою – менi хотiлося теж зажити якоїсь слави серед людей, чимось їх вразити):
- О лiкарю! А чи всi цi роки ти про мене хоч щось чув?
- Чув. Хоча не можу сказати, що називали твоє iм'я i мiсто твоє. Але менi здалося – до подiбних вчинкiв ти найбiльш здатний…
- Якi ж тi вчинки?
- Два яйця птаха Рух майже цiлi з Аль-Кумру ти дiстав. I напевно, що це ти допомiг втекти з корабля полоненому царю зiнджiв!..
От який був цей лiкар Чжан!..
Ми прийшли до кита-риби. Того дня фортуна посмiхалася менi: серед пошматованих смердючих нутрощiв я знайшов добрячий шмат амбри. А трохи згодом два здоровенних дзьоби вiд велетенських кальмарiв!..
Потiм я прийшов до нього. Та їжi його не схотiв, ми просто розмовляли. I я побачив у його житлi серед стосу паперiв i книг туго перев'язану колоду карт. Я зразу ж навчився в Китаї цiєї гри. Китайцi говорили менi, що якби я бiльше вправлявся у картах, то мiг би жити лише з самої картярської гри.
