Аргонавти Всесвіту - Владко Владимир Николаевич (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗
Виявляється, в той час, коли я сиділа біля мікрофона і кликала товариша Вана, радіоавтомат астроплана записав нову велику радіограму з Землі. І я нічого про це не знала! А радіограма, дійсно, була дуже важлива. Вона змінювала плани й розрахунки нашого зворотного вильоту. Втім, про це треба розповісти докладніше, щоб усе стало зрозумілим. Тут двома словами не обійдешся, бо справа стосується астронавігації, складної науки про зореплавання. Мені самій довелося довго слухати пояснення Миколи Петровича і товариша Вана для того, щоб зрозуміти. Не знаю, як у мене тут вийде, але я спробую викласти все ясно і коротко.
Наша експедиція за всіма розрахунками мусила провести на Венері рівно 467 днів за земним обчисленням (яке збіглося, як ми встановили, з обчисленням часу й на Венері). Чому саме стільки, а не на кілька днів більше чи менше?
Микола Петрович нагадав, як він розказував мені про небесний маршрут нашого астроплана. Ми вилетіли з Землі в той самий момент, коли Венера відстала по своїй орбіті від Землі на 54,5 градуса. Це було зроблене тому, що Венера рухається по своїй орбіті швидше від Землі. І поки ми вздовж нашого напівеліптичного маршруту долетіли до орбіти Венери, — вона якраз встигла до цього моменту опинитися на тій точці орбіти, куди домчав наш астроплан. А Земля тим часом відстала від Венери на власній орбіті на 36 градусів.
Ми залишилися на Венері. А Земля, яка рухається по своїй орбіті повільніше від Венери, продовжувала відставати від неї дедалі більше.
Як же нам бути, якщо ми хочемо вирушити з Венери назад на Землю за таким самим напівеліптичним маршрутом, — до речі, єдино можливим для нашого міжпланетного корабля з його обмеженими запасами палива? Адже за час нашого нового перельоту Земля ще більше відійде від Венери, ми не знайдемо нашу рідну планету в тій точці її орбіти, куди нас приведе напівеліпс. Вихід є тільки один. Нам треба чекати на Венері до того часу, коли Земля в своєму русі не опиниться попереду Венери на ті ж самі 36 градусів. Тоді ми, описуючи напівеліпс, встигнемо якраз наздогнати її. А коли ж це станеться, коли Венера відійде від Землі на 36 градусів?
Для цього за точними розрахунками мусить минути рівно 467 днів. І саме через 467 днів після того, як ми прилетіли на Венеру, ані на один день не пізніше, так само, як ні на один день не раніше, — астроплан мусить вилетіти у зворотний шлях. Інакше, якщо порушити план, не витримати термін, — ми загубимося в міжпланетному просторі, і нам не вистачить ніяких запасів палива; щоб добратися до Землі, розшукуючи її на орбіті.
Значить, ці 467 днів були для нас твердим і непорушним строком. На такий саме строк були розраховані і продукти, взяті експедицією, і всі інші запаси (не рахуючи, певна річ, непорушного, аварійного резерву).
Проте ми пробули на Венері тільки два з половиною місяці (точніше, 82 дні) — і нам пощастило відшукати ультразолото, та ще до того відкрити інфрарадій. Звичайно, в цьому розумінні нам дуже пощастило. Адже коли б астроплан не опинився в цьому міжгір’ї, де ультразолото вийшло майже на поверхню Венери, — нам, можливо, не вистачило б для його розшуків і всіх 467 днів. А з другого боку, нам дуже не пощастило, бо астроплан застряв у скелях міжгір’я — і тепер невідомо, як ми виберемося з них. Принаймні Микола Петрович все ще не розв’язав цього складного питання… Втім, зараз не про це мова.
Так-от, розшукавши ультразолото (не кажучи вже про інфрарадій), експедиція могла б вирушати назад. Але ніхто не може прискорити рух Венери по її орбіті, і тому термін зворотного вильоту експедиції також не можна змінити, не можна відлетіти з Венери раніше, ніж через 467 днів. А що нам тут робити далі? Тільки й лишається, що шукати засіб вибратися з скель… Безумовно, для науки дуже цікаво і важливо вивчати оранжево-червону флору і божевільно-комашину фауну Венери, я розумію це. Втім, щодо мене, то я вже досхочу сита зустрічами з отими гігантськими комахами і павуками, що населяють цю планету. Навіть Микола Петрович, і той якось сказав:
— Дивовижний, чужий для нас світ ми зустріли на Венері. Ніяк не можу звикнути до нього. І що скоріше ми могли б полетіти звідси, то більше я був би радий… Вся ця сила-силенна комах, ці кошлаті й крилаті страховища, мабуть, дуже зацікавили б інсектологів. Їм, як кажуть, тут були б і карти в руки… Але я в основному фізик і охоче поступлюся місцем, віддам дослідницьку роботу в цій галузі спеціалістам…
До речі, ми вже не раз сперечалися з приводу того, чому на Венері (чи, в усякому разі, на тій її частині, куди ми потрапили) немає ніяких тварин типу ігуанодонів і мегалозаврів, а самі тільки комахи й павуки, та ще гігантські. Після багатьох розмов і припущень Вадим Сергійович пояснив це так (Микола Петрович також погодився з цим поясненням, тому я його і записала):
— Як відомо, на Землі під час юрського періоду також було чимало комах і взагалі членистоногих. Чому вони були такими численними? Можливо, тому, що для їх існування був сприятливим підвищений процент вуглекислоти в повітрі юрського періоду. Те ж саме відбувається і тут, на Венері. Це стосується взагалі великої кількості комах і членистоногих. Проте на Венері вуглекислого газу набагато більше, ніж було його в атмосфері Землі за часів юрського періоду. Така кількість вуглекислоти несприятлива для всіх тварин, крім членистоногих. І от у процесі боротьби за існування членистоногі на Венері перемогли всіх інших тварин, витіснили їх. А діставши можливість розвиватися без завад з боку інших тварин, деяка частина членистоногих набула навіть гігантських форм. Яка частина, які саме членистоногі й таке інше — це встановлять дослідники-спеціалісти в цій галузі. Але загальний шлях розвитку фауни на Венері мені уявляється саме таким.
Як я вже сказала, Микола Петрович погодився з такою теорією Вадима Сергійовича. А Ван Лун додав:
— Дуже сумно. Були гарні тварини, зникли всі цілком. Лишилися самі гадини. Погана фауна, мисливці сюди не їздитимуть. А якщо вже треба вбивати цих тварюк, тоді іншими засобами. Не розривними кулями.
— А якими ж? — поцікавився Микола Петрович.
— З хімічним порошком для комах. Дустом, чи що. Не знаю, яким саме, — незворушно роз’яснив свою думку Ван Лун.
Ну, я відхилилася від основної моєї мети — про термін вильоту з Венери назад на Землю. Повертаюся до неї.
На Землі вже знають, що нам вдалося розшукати ультразолото. Вони прийняли одну з радіограм Ван Луна. І там продовжують турбуватися про нас. Тому Земля сповістила про важливе астрономічне явище, яке може дуже прискорити наш виліт додому, — якщо, звичайно, ми впораємося до того часу з роботою (а ми з нею вже впоралися, лишилося тільки знайти засіб вибратися із скель!). І це прямо надзвичайно цікаво: начебто сам Всесвіт вирішив допомагати нам!
Справа ось яка. Ще перед нашим вильотом з Землі астрономи відкрили нову велику комету, яка наближалася до Сонячної системи. Я пам’ятаю, як мама розповідала мені про це і казала, що в нової комети незвично велика маса, і що тому вона дуже й дуже відрізняється від усіх інших комет, досі відомих науці. Проте тоді орбіта нової комети ще не була обчислена, що, між іншим, аж ніяк не заважало їй з великою швидкістю наближатися до Сонячної системи. А тепер усе вже з’ясоване.
Виявилося, що нова комета проходить дуже близько (за астрономічними масштабами, певна річ!) до Сонця, якраз між орбітою Венери і Сонцем. А потім шлях нової комети перетинається з орбітами Венери і Землі і йде далі до невідомих просторів Всесвіту. Куди там нова комета полетить потім, я не знаю, та й самі астрономи, я певна, не знають також. Втім, наш астроплан, як виявляється, може скористатися з її сили тяжіння так само, як і з сили, тяжіння Сонця, якою ми користалися під час польоту на Венеру і збираємося користатися також і на зворотному шляху.
Нова комета перетне орбіти Венери і Землі незадовго до того, як обидві ці планети проходитимуть через точку такого пересічення, Венера раніше, а Земля пізніше. Мабуть, сила тяжіння комети якось вплине і на рух Венери і Землі, відбудуться якісь збурення, не знаю, це стосується тільки астрономів; на Землі, крім них, ніхто і не помітить отих збурень. Але найголовніше полягає в тому, що комета своїм тяжінням може вплинути на шлях нашого астроплана, якщо ми своєчасно опинимося в потрібній точці простору. Адже ж наш корабель зовсім не те, що велика планета, він неймовірно маленький порівняно з крупними небесними тілами, і маса комети буде сильно впливати на нього.
