Історія України-Руси. Том 9. Книга 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн без регистрации полностью .TXT) 📗
3) “И что на которую статью царского величества изволенье, и то подписано подъ статьями”-се поясненнє до наступних царських резолюцій, що надаються до кождого пункту козацької петиції.
4) Про наданнє гетьманові Чигиринського староства тут не згадано, бо на се видано осібну царську грамоту.
5) По сім було написано, а потім зачеркнено статтю:
“Чтобъ царское величество пожаловалъ, велЂлъ имъ дать свои жалованные грамоты на пергамент, одну на волности казатцкіе, а другую на волности шляхетцкіе, за своими государскими (вислыми) печатями, для того что они то получивше, сами смотръ мЂжъ себя учинятъ: кто казакъ, тотъ волности казатцкіе имЂть будетъ, а кто мужикъ, тотъ будетъ повинность обыклую царскому величеству отдавать, какъ и прежъ того бывало”.
“Царское величество пожаловалъ, свои государскіе грамоты на волности ихъ казатцкіе и шляхетцкіе, за своими государскими печатьми, дать имъ велЂлъ”.
Против сеї статті, з боку приписано: “Ся статья надобь ли? потому что грамоты посылаютъ”. Українському шляхецтву видано осібну жалувану грамоту, і супроти сього отсю статтю теж пропущено в останній редакції.
6) З боку приписано, а потім зачеркнено: “Писать ли о митрополитЂ? потому что грамоты нынЂ не будетъ; а въ письмЂ о грамотЂ написано жъ (мб. треба: не писано), толко говорили словами”.
7) Все дальше дописано в чернетці рукою Алмаза Івановича.
8) Акты Х с. 477-484.
ЦАРСЬКІ ЖАЛУВАЛЬНІ ГРАМОТИ, ПРИВИЛЕЙ ВІЙСЬКУ, ПРИВИЛЕЙ ШЛЯХТІ, НАДАННЯ ГЕТЬМАНОВІ, НАДАННЯ БОГДАНОВИЧУ І ТЕТЕРІ, ГРАМОТА ПРО МИТРОПОЛИТА.
Жалувані грамоти публічного характера мали бути такі: а) грамота війську Запорізькому, б) грамота православній шляхті, в) грамота митрополитові і духовенству. Але в останній момент рішили митрополитові грамоти не посилати, щоб примусити його самого приїхати до Москви і тут проробити всі реверанси і чолобиття; в актах зістався лише начерк: “Малыя Россіи духовнымъ всякого чину людемъ имЂніеми своими: или митрополичьими и епископскими и монастырскими и церковными владЂть всякому своимъ по прежнимъ правамъ и привиліямъ невозбранно”. Про четвертой же державний стан-міщанський, як бачимо, наче призабули: загальну грамоту відразу замінили окремі грамоти. В даний момент стояли перед урядом чолобитчики переяславські, за ними мабуть передбачались уже київські, що приїхали згодом. Се відповідало традиціям Річипосполитої, що теж не знала єдиної міської верстви, а тільки низку окремих міських республік, упривилейованих безпосереднє королем і з ним безпосереднє звязаних. Се був аспект настільки ж користний для московського уряду, наскільки погибельний для ідеї Української держави; в якій мірі свідомо постарались його використати московські політики, лишається неясним, також і становище в сій справі гетьманського уряду; але в кожнім разі сей принцип паралєльних привилеїв, переведений нібито при його участи був для української державности ударом в наслідках необчислимим. Те що принаймні в ідеї являлось предметом договору з царем козацького війська як загальнодержавної репрезентації, кінець кінцем розложилося на рід рівнозначних привилеїв, і уряд міг покликатися при тім на самі козацькі прохання (п. 17 гетьманської петиції і п. 12 устних пропозицій послів). Привилей війську, що мав бути привилеєм загально-державним, конституційною хартією Української республіки, зійшов в значній мірі завдяки тому на привилей клясовий, рівнорядний з шляхетським, хоча й затримав дещо з загально-державних питань, як право заграничних дипльоматичних зносин.
Характеристично, що в московськім реєстрі експедіованих грамот привилей шляхті, як першому станові поставлено навіть на першому місці, а за ним уже привилей війську Запорозькому 1). Тільки що фактично з шляхетського привилею нічого не вийшло, тому що шляхетська верства в дійсности злилася з старшинською, і старшина перейняла її бажання й ідеольоґію.
Привилей війську виглядав так:
Божіею милостію, мы великій государь царь и великій князь АлексЂй Михайловичъ, всеа Великія и Малыя Росіи самодержецъ пожаловали есмя нашихъ царского величества подданыхъ, Богдана Хмельницкого, гетмана войска Запорожского, и писаря Ивана Выговского, и судей войсковыхъ, и полковниковъ, и ясауловъ, и сотниковъ и все войско Запорожское.
З ласки божої ми великий государ (і т. д.) пожалували сьмо наших підданих Богдана Хмельницького, гетьмана Запорозького війська, і писаря Івана Виговського, судей військових, полковників, осаулів, сотників і все військо Запорізьке.
Что въ нынЂшнемъ во 162 году, какъ по милости божіи учинились подъ нашею государскою высокою рукою онъ, гетманъ Богданъ Хмельницкой и все войско Запорожское, и вЂру намъ великому государю и нашимъ государскимъ дЂтемъ и наслЂдникомъ на вЂчное подданство учинили, и въ мартЂ мЂсяцЂ присылали къ намъ великому государю, къ нашему царскому величеству, онъ гетманъ Богданъ Хмельницкой и все войско Запорожское посланниковъ своихъ Самойла Богданова, судью войскового, да Павла Тетерю, полковника переяславского. А въ листу своемь къ намъ великому государю, къ нашему царскому величеству, гетманъ писалъ и посланники его били челомъ, чтобъ намъ, великому государю его, гетмана Богдана Хмелницкого и все войско Запорожское пожаловати, велЂти прежніе ихъ права и волности войсковые, какъ издавна бывали при великихъ князьяхъ рускихъ и при королехъ полскихъ 2), что суживались и волности свои имЂли въ добрахъ и судахъ, и чтобъ въ тЂ ихъ войсковые суды никто не вступался, но отъ своихъ бы старшихъ судились, подтвердити, и прежнихъ бы ихъ правъ, каковы даны духовного и мірского чину людемъ отъ великихъ князей рускихъ и отъ королей полскихъ, не нарушить, и на тЂ бъ ихъ права дати нашу государскую жалованную грамоту, за нашею государскою печатью. И чтобъ число войска Запорожского списковое учинить шестдесять тысячъ; а было бъ то число всегда полно. А будеть, судомъ божіимъ, смерть случитца гетману, и намъ бы великому государю поволить войску Запорожскому, по прежнему обычаю, самимъ межъ себя гетмана обирати; а кого оберутъ, и про то намъ великому государю объявляти 3). А что на булаву гетманскую дано староство Чигиринское со всЂми приналежностями, тому бъ и нынЂ мы великій государь пожаловали, велЂли при була†быть. ИмЂней казацкихъ и земель, которые имЂють для пожитку, чтобъ у нихъ отнимать не велЂтъ; также бы и вдовъ послЂ казаковъ осталыхъ дЂти поволности имЂли какъ дЂды и отцы ихъ. Послы которые издавна приходятъ къ войску Запорожскому изъ чужихъ земель, чтобъ гетману и войску Запорожскому, которые будуть съ добрымъ дЂломъ, тЂхъ бы принимати позволить; а толко бъ что имЂло быть противно нашему царскому величеству, о томъ бы извЂщалъ намъ великому государю.
В нинішнім 162 році гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорізьке за ласкою божою віддались під нашу государську високу руку і вчинили присягу нам, великому государеві і нашим дітям і наслідникам на вічне підданство, і в місяці березні прислали до нас вони, гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорізьке своїх посланників Самійла Богданова суддю військового та Павла Тетерю полковника переяславського. В листі своїм до нас, великого государя, писав гетьман і били чолом його посланники, щоб ми, великий государ, пожалували його, гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорізьке,- веліли потвердити їх права і вільности військові, які були за вел. князів руських і королях польських-що судилися (розумій: своїм судом) і вільности свої мали в маєтках і судах,-аби в ті їx військові суди ніхто не мішався, а щоб судились вони своїми старшими, і щоб їх давніших прав, даних людям духовного і світського чину від великих князів руських і королів польських ми не нарушали, і на ті їx права дали нашу жалувальну грамоту за нашою, государською печаттю. Щоб військо Запорізьке реєстрове ми означили в шістдесять тисяч і те число щоб завсіди було заповнене. А коли б волею божою прийшла гетьманові смерть, аби ми, великий государ, лишили війську Запорізькому вибрати гетьмана, самим між собою, по давньому звичаю, а кого виберуть, вони про те об'являть нам. А що на булаву гетьманську дано було Чигиринське староство з усіми приналежностями, то щоб і ми, великий государ, пожалували, веліли бути йому при булаві. Маєтків козацьких і земель які мають для прожитку, аби відбирати від них не веліли; також аби діти вдів, які зістаються після козаків, мали права такі як діди й батьки їх. Послів, що здавна приходять до Запорізького війська з чужих земель, котрі будуть з чимсь добрим, тих гетьманові і Запорізькому війську аби ми лишили приймати, а колиб щось було противне нашому царському величеству, аби про те зараз оповіщали нам, великому государеві.
