Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации .TXT) 📗

Прочинилися двері до 16 Експериментальної станції Дуги у Федіку. Сюзанна почула гудіння, відчула запах озону. Ніяка магія не мала стосунку до цих дверей між світами; це був продукт виробництва древніх людей, і то вже зношений. Ті, хто зробив ці двері, втратили віру в магію, розпрощалися з вірою у Вежу. Місце магії зайняла ця деренчлива, нестійка штука. Ця дурнувата смертна штука. А за дверима вона побачила велике, заставлене ліжками приміщення. Сотнями ліжок.

«Це тут вони роблять операції дітям. Тут вони виймають з них оте хтозна-що, якого потребують Руйначі».

Наразі зайняте було лише єдине ліжко. Біля нього стояла жінка з отією гидотною пацючою головою. Мабуть, сиділка. Поряд з нею стояв чоловік — Сюзанні він не здався схожим на вампіра, але цілковитої впевненості вона не мала, оскільки крізь двері видно було неясно, повітря там коливалося, немов над газовою піччю. Чоловік підняв голову і побачив їх.

— Мерщій! — закричав він. — Ворушіться з вантажем! Ми мусимо їх під’єднати і завершити процес, інакше вона помре! Обоє помруть!

Цей лікар — звісно, ніхто, крім лікаря, не міг би собі дозволити таке нахабне роздратування в присутності Річарда П. Сейра — нетерпляче змахнув руками.

— Заносьте її сюди! Ви ж і так спізнилися, чорт вас забирай!

Сейр грубо штовхнув її крізь двері. Вона почула глибоко всередині голови дзижчання і коротке дзеленчання дзвоників тодешу: вона поглянула вниз, але було пізно; позичені Мією ноги вже щезли, Яструб із Бульдогом не встигли її підхопити, і вона розпласталася на підлозі.

Вона сперлася на лікті і подивилася вгору, розуміючи, що вперше за бозна-який час — мабуть, уперше після того, як її було згвалтовано у велемовному кружалі, — опинилася сам на сам із собою. Мія зникла.

Та тут, ніби засвідчуючи свою присутність, її набридлива, щойно зникла гостя скрикнула. Сюди додався власний крик Сюзанни — біль переріс уже всі можливості її мовчанки, — і якусь мить вони суголосно виводили пісню про небезпеку для дитини.

— Господи, — вигукнув хтось із Сюзанниних охоронців, вона не знала, чи то був вампір, чи ниций чоловік. — У мене з вух ніби кров лийнула. Відчуття таке, ніби кров…

— Підніми її, Габере! — гримнув Сейр. — Джей! Берись за неї! Підніміть її з долівки, в ім’я ваших творців!

Бульдог з Яструбом — чи то, якщо хочете, Габер і Джей — підхопили її під пахви і швидко потягли повз порожні ліжка в інший кінець лікарняної палати.

Обернувшись до Сюзанни, Мія спромоглася на слабеньку, виснажену посмішку. Її обличчям стікав піт, волосся прилипло до розпашілої шкіри.

— Доброго здоров’я… хворим, — видушила з себе вона.

— Підсуньте ще одне ліжко! — закричав лікар. — Та швидше, боги вас роздери! Чого ви такі повільні, розтак матір вашу?

Двоє ницих людей, котрі супроводжували Сюзанну від Діксі-Піґ, нахилилися над найближчим ліжком і підсунули його до ліжка Мії, тимчасом як вона висіла між Габером і Джеєм у повітрі. При ліжку вона побачила щось схоже на гібрид фена для волосся й космічного шолома зі старих серіалів про Флеша Гордона. [141] Сюзанні не дуже сподобався його вигляд. Він був схожий на висмоктувач мозку.

Тим часом щуроголова санітарка нахилилася до розчепірених ніг пацієнтки і зазирнула під задерту шпитальну сорочку, в яку вже встигли вирядити Мію. Поплескала пухлою долонею Мію по правому коліні й щось писнула. Майже напевне намагалася її заспокоїти, але Сюзанну аж пересмикнуло.

— Не стійте там, пальці в зад, ви, ідіоти! — крикнув лікар. Опецькуватий чоловік з карими очима, рожевими щічками й зачесаним назад чорним волоссям, серед якого зубці гребня залишили широкі борозни. На ньому, поверх твідового костюма, був одягнений хірургічний халат з білого нейлону. На його малиновій краватці було зображено око. Сюзанна жодною мірою не здивувалася цьому сіґулу.

— Ми чекаємо на вашу команду, — сказав Джей-Яструб. Голос у нього був дивний, нелюдськи монотонний, не менш неприємний за писк щуроголової санітарки, але слова цілком зрозумілі.

— Вам не потрібна моя команда! — гаркнув лікар. Скинувши вгору долоні, як то роблять, дратуючись, французи. — Чи ваші матері ніколи не народжували живих дітей?

— Я… — почав Габер, але лікар напосівся на нього, лікаря просто-таки несло.

— Скільки ми чекали на цю мить, га? Скільки разів ми репетирували цю процедуру? Чому ви залишаєтеся такими, збіса, дурнями, такими ницими ідіотами? Кладіть її на лі…

Сейр метнувся з такою швидкістю, якої Сюзанна навіть від Роланда навряд чи могла б чекати. Ось щойно він стояв поряд з Габером, ницим чоловіком з бульдожою мордою. А наступної миті вже вчепився у лікаря, втопивши свою нижню щелепу тому в плече, він вхопив його за руку і завернув її високо за спину.

Вираз лютого роздратування вмить зник з обличчя лікаря, він якось по-дитячому, жалюгідно, заверещав. Слина покотилася йому з нижньої губи, а матня твідових штанів потемнішала від сечі.

— Пустіть! — вив він. — 3 мене не буде ніякої користі, якщо ви зламаєте мені руку! О, пустіть, мені БОЛЯЧЕ!

— Аби я зламав тобі руку, Скавтере, я затягнув би сюди будь-якого іншого пігульника просто з вулиці, щоб той завершив справу, а потім я його вбив би. А чом би й ні? Ти тут, щоб прийняти дитину в цієї породіллі, а не робити їй операцію на мозку, хай Ґан милує!

Проте хватку він трохи послабив. Скавтер кректав, і корчився, і хрипко стогнав, ніби хтось під час сексуального злягання в тропічному кліматі.

— А коли б усе було зроблено, та без твоєї участі, я згодував би тебе он їм, — кивнув він головою.

Сюзанна подивилася в тому напрямку і побачила, що прохід від дверей до ліжка, на якому лежала Мія, тепер заповнили собою ті жуки, що вона їх запримітила у Діксі-Піґ.

Своїми прискіпливими, голодними очицями вони витріщилися на пухкенького лікаря, клацаючи жувальцями.

— Що… сей, що я мушу робити?

— Благати в мене вибачення.

— Б-б-б-благаю вибачення!

— А тепер мусиш перепросити всіх інших, котрих ти образив, нумо.

— Сери, я… я… благаю.

— Лікарю! — обірвала його щуроголова санітарка. Слова вона промовляла нерозбірливо, а втім, зрозуміло. Вона так і стояла, нахилившись до Міїного паху. — Дитя повзе!

Сейр відпустив Скавтерову руку.

— Продовжуйте, лікарю Скавтер. Виконуйте свою роботу. Прийміть немовля.

Сейр нахилився і потріпав Мію по щічці з неймовірною ласкавістю.

— Гарного тобі гумору і доброї надії, леді-сей, — побажав він. — Деякі з твоїх мрій все ще можуть втілитися.

Вона скинула на нього втомлені очі з вдячністю, і в Сюзанни обірвалося серце. «Не вір йому, брехня його не має меж», — намагалася вона подати сигнал, але наразі їхній контакт було перервано.

Її, мов мішок вівса, кинули на те ліжко, що його були підсунули до Міїного. Щойно на голову їй приладнали той шолом, чинити опір вона більше не була в змозі; її перейняв черговий напад переймів, і обидві жінки суголосно скрикнули.

Сюзанна чула белькотіння Сейра й решти присутніх. З-під і з-поза них до неї також доносилося неприємне шварготіння жуків. Усередині шолома на скроні їй давили круглі металеві виступи, давили сильно, на межі болю.

Раптом заговорив приємний жіночий голос:

— Вітаємо вас у світі «Північного центру позитроніки», підрозділі групи «Сомбра»! «Сомбра» — це безупинний прогрес! Тримаймо зв’язок.

Почулося голосне гудіння. Спершу воно звучало Сюзанні у вухах, потім вона відчула, як воно висвердлює її з обох боків. Вона уявила собі дві сяючі кулі, що летять назустріч одна одній.

Приглушено, ніби він долітав з іншого боку приміщення, а не звучав поряд, вона почула плач Мії:

— Ой, ні, не треба, мені так боляче!

Ліве й праве гудіння зустрілися в Сюзанни посеред мозку, породивши пронизливі телепатичні модуляції, що, протривавши достатньо довго, могли зруйнувати її здатність до мислення. Незважаючи на ці тортури, губи вона тримала міцно зціпленими. Вона не верещатиме. Хай собі бачать, як сльози котяться з-під її заплющених повік, але ж вона стрілець, тож лементу від неї їм не дочекатися.