Ерагон. Спадок, або Склеп душ - Паолини Кристофер (книги онлайн бесплатно .TXT) 📗
Ерагон застогнав і пригорнувся до Сапфіри. Потім він обхопив коліна руками й скотився по її шорсткій лусці на землю.
— Я голодний, як вовк! — вигукнув юнак.
Зараз вони із Сапфірою перебували у внутрішньому дворі замку, далеко від людей, які його розчищали, складаючи на вози каміння й загиблих. До тих, що весь час сновигали під зруйнованою будівлею й ніяк не могли розійтися після зустрічі Насуади з королем Півлапою, юнак і дракон також вирішили не наближатися. Поруч із ними були тільки Блодхгарм і четверо ельфів, готових будь-якої миті їх захищати.
— Ой! — скрикнув хтось неподалік.
Ерагон озирнувся й побачив Рорана, який біг до нього від головної вежі. Відстаючи від нього на пару кроків, позаду швидко дріботіла Анжела.
— Ти зараз куди? — спитав Ерагон, коли кузен порівнявся з ним.
— З’ясую, як тут з охороною міста, а потім займуся полоненими.
— Гаразд...— Ерагон обвів очима метушливий двір і нарешті глянув Роранові прямо в обличчя.— Ти добре бився.
— Ти теж.
За мить юнак підійшов до Анжели, яка знову взялася за в’язання, перебираючи своїми тонкими пальцями так швидко, що годі було за ними встежити.
— Ціп, ціп? Що то було? — спитав її він.
Знахарка лукаво глянула на Вершника й похитала головою.
— Не тепер, розкажу якось при нагоді,— спокійно відповіла вона.
Правду кажучи, іншого юнак і не чекав — знахарка взагалі дуже рідко щось пояснювала.
— А ти? — спитав Роран.— Які в тебе плани?
«Ми хочемо попоїсти»,— мовила Сапфіра й легенько штовхнула Ерагона носом, обдавши його теплим повітрям.
Роран схвально кивнув.
— Непогана ідея! Гаразд, тоді побачимось увечері в таборі. І перекажи Катріні, що я її дуже люблю.
— Мабуть, я теж піду,— сказала Анжела, сховавши в’язання в торбинку, що висіла у неї на поясі.— У моєму наметі вариться зілля. А крім того, спробую постежити за одним котом-перевертнем.
— Невже за Грімром?
— Та ні. Це моя давня приятелька, мати Солембума. Якщо, звісна річ, вона ще жива. Принаймні я на це дуже сподіваюсь! — відповіла знахарка, а потім, піднявши руку, весело прощебетала: — Побачимось!
«Сідай мені на спину»,— звівшись на рівні, зітхнув дракон.
Юнак видерся в сідло, закріпив ноги, а Сапфіра тим часом розправила свої велетенські крила і з ледь чутним свистом змахнула ними. Двір на мить застиг — усім було цікаво глянути, як злітає дракон.
Коли Сапфіра здійняла крила над головою, Ерагон побачив павутиння пурпурових пульсуючих жилок, кожна з яких між ударами могутнього серця дракона оберталася на порожню теплу доріжку.
Різкий поштовх — і світ навкруги Ерагона похилився. Спочатку Сапфіра видерлася на вершину замкової стіни, а вже звідти здійнялася в небо, відчувши, як під її лапами затріскотіло каміння. Усе відбулося так швидко, що якби Ерагон не встиг ухопитися за шип на її шиї, то навряд чи втримався б у сідлі, навіть попри те, що його ноги були пристебнуті. А ще за мить юнакові запекло в очах, а в ніс ударив ядучий сморід — вони якраз пролітали крізь густий шар диму, що огорнув Белатону запоною болю, горя й скорботи.
Сапфіра двічі змахнула крилами. Дим розвіявся. Вони вилетіли під сонячне проміння. Знизу лежали охоплені полум’ям вулички міста. Розпроставши крила, дракон кружляв, дозволяючи теплому повітрю підіймати його все вище й вище.
Попри шалену втому, Ерагон з неабиякою насолодою споглядав вражаючий краєвид: на Белатону насувалася буря, небо місцями зблискувало білим і сріблястим світлом, а грозова хмара, що розляглася трохи позаду, ще не встигла зронити жодної краплі, лиш зрідка стріляючи в землю блискавками.
За грозовим фронтом майоріло озеро, довкола якого зеленими плямками розташувалися сотні ферм. Та їхній мирний вигляд приваблював Ерагона не так сильно, як розбурхана стихія гігантських хмар. Розуміння того, що милуватися світом з величезної висоти, окрім нього, можуть собі дозволити всього лиш кілька людей, завжди навіювало на Ерагона якийсь особливий настрій.
Легко змахнувши крилами, дракон почав знижуватися до сірих наметів, що й були табором варденів. Західний вітер ставав дедалі сильніший, сповіщаючи про наближення грози, тож Ерагон міцніше вхопився за шип на Сапфіриній шиї. По ланах пішли брижі — колихаючись, трава нагадувала хутро якогось велетенського зеленого звіра, її стовбури дерев хилилися під шаленим подихом ні гру ледь не до землі.
Коли Сапфіра пролітала повз ряди наметів до спеціально підготовленого для неї майданчика, десь унизу надривно заіржав кінь. Зайшовши на віраж, дракон приземлився. Поштовх не був сильний, проте його вистачило для того, щоб юнак, котрий чомусь звівся в сідлі, сторчака полетів на землю.
«Пробач,— сказала Сапфіра.— Я приземлялася якомога м’якше».
«Та знаю»,— відповів Ерагон, помітивши Катріну, яка поспішала до нього. Її довге темно-руде волосся розвівалося на вітрі, а крізь широку сукню проступав уже доволі великий живіт.
— Що новенького? — спитала вона рівним голосом, хоч хвилювання сповнювало кожну рису її обличчя.
— Ти вже чула про котів-перевертнів? Дівчина ствердно кивнула.
— Крім цього, здається, нічого важливого. З Рораном усе гаразд. Він просив переказати, що дуже тебе кохає.
Вираз її обличчя пом’якшав, але хвилювання не зникло.
— З ним справді все гаразд? — спитала Катріна й торкнулася персня на підмізинному пальці лівої руки. Це був один із двох перснів, які Ерагон зачарував для кузена та його коханої, щоб вони відчували, коли друга половина опинялася в небезпеці.
— Мені здалося,— продовжила дівчина,— ніби я щось відчула близько години тому...
— Роран усе розкаже тобі сам,— перебив її Ерагон.— Він справді отримав кілька подряпин і синців, та загалом з ним усе гаразд. Хоч ніде правди діти — я до смерті за нього злякався.
Катріна ледь помітно зблідла, але зібралася на силі й мовила вже з посмішкою:
— Ну, ти живий... Значить, з вами обома все гаразд! За мить вона пішла до свого намету, а юнак із драконом посунули до багать, на яких вардени готували собі їжу. Там їм дали вдосталь м’яса й меду. Ерагон з насолодою приклався до смаженої свинини, а Сапфіра весь час його перепитувала:
«Правда ж смакота, скажи, смакота?»
«Ммм...» — тільки й міг відповісти на те Ерагон, витираючи зі щік жир.
Над наметами люто завивав вітер. Перші краплі дощу впали на землю.
СПОГАДИ МЕРТВИХ
Галбаторікс жорстокий і непередбачуваний, але в нього є слабкі місця. Зрозуміла річ, вони відрізняються від слабких місць звичайної людини, проте варто тобі їх знайти, і перемога твоя, Ерагоне...— Бром опустив свою люльку й нахмурився.— Я вірю в це, Ерагоне. Я хочу, щоб ти й Сапфіра прожили довге щасливе життя, яке не затьмарить ані Галбаторікс, ані його Імперія. Шкода, що я не зможу захистити тебе від усіх небезпек, які будуть на твоєму шляху. Усе, що я можу зробити — дати тобі знання й уміння, дати, доки я тут, сину МІЙ... І пам’ятай: що б із тобою не трапилось,— Я люблю тебе і твою матір. Хай бережуть тебе зорі, Ерагоне Бромсоне.
Ерагон розплющив очі — спогад зник. Через сильний вітер дах намету прогнувся, нагадуючи Порожні міхи для води. На праве стегно юнака рівномірно падали краплі, просочуючись крізь одяг і лоскочучи тіло приємним холодком. Ерагон розумів, що треба вийти надвір і поправити мотузки, які тримають намет, та вставати з лежака страшенно не хотілося.
«А Бром ніколи не казав тобі про Мертага? Не казав, що Мертаг і я — наполовину брати?»
«Можеш питати про це скільки завгодно, та навряд чи я скажу тобі щось іще, крім того, що вже говорила»,— буркнула Сапфіра, яка згорнулася клубком біля намету.
«Але чому він цього не зробив? Чому? Він же повинен був знати про Мертага!»
Дракон відповів не відразу.
«Ніхто не розкриє цієї таємниці, крім самого Брома. Але, гадаю, йому здавалося, що буде значно важливіше дати тобі настанови й сказати про те, як він тебе любить, ніж марнувати час на розповіді про Мертага».
