Енн із Острова Принца Едварда - Монтгомери Люси Мод (читаем книги онлайн бесплатно полностью .txt) 📗

— Я люблю тебе велику краплиночку, і думаю, що ти чудове, миле, ніжне, пухнасте й лагідне… кошенятко, — засміялася Енн, — але не розумію, коли ти встигаєш учити уроки?

Проте Філ, очевидно, встигала, бо серед першокурсників мала найвищі оцінки з усіх предметів. Навіть старий буркотливий викладач математики, який не терпів студенток і виступав категорично проти прийому дівчат у Редмонд, ніколи не міг загнати її на слизьке. Вона випереджала своїх однокашниць в усьому, окрім англійської мови й літератури, де Енн Ширлі лишила її далеко позаду. Самій же Енн навчання на першому курсі видавалося дуже легким, головним чином завдяки самостійним заняттям, що їх вони з Гілбертом трималися впродовж попередніх двох років в Ейвонлі. Це дозволяло більше часу присвятити спілкуванню й знайомствам, яким вона віддавала належну увагу. Проте ніколи, ані на мить, не забувала вона Ейвонлі й тамтешніх друзів. Щотижня найщасливішими днями для неї були ті, коли приходила пошта. Доки надійшли перші листи, Енн і гадки не мала, що зможе бодай колись полюбити Кінгспорт і відчути його своїм домом. А доти до Ейвонлі, здавалося, були тисячі неосяжних миль; листи ж зробили його ближчим і переплели старе життя з новим так тісно, що з них виткалося одне суцільне існування замість двох безнадійно непов’язаних між собою періодів. У першій пачці було шість листів — від Джейн Ендрюс, Рубі Джилліс, Діани Баррі, Марілли, пані Лінд та Деві. Джейн писала каліграфічним почерком, охайно розставляючи всі крапки над «і» та виводячи дашок над кожною «т»; утім, лист її не містив жодної цікавої фрази. Вона ні словом не згадала школи, про яку Енн до нестями хотілося почути, і не відповіла на жодне із запитань, які поставила їй Енн у своєму листі, розповівши натомість, скільки ярдів мережива вона останнім часом виплела, яка погода в Ейвонлі, яку сукню вона збирається шити і як саме переживає головний біль. Рубі Джилліс у своєму довжелезному листі гірко побивалася за Енн, переконуючи, як бракує її товариства в усьому, допитувалася, які в Редмонді хлопці, і насамкінець звіряла власні тривоги й сумніви, пов’язані з численними її кавалерами. То був порожній, нешкідливий лист, із якого Енн могла б хіба посміятися, якби не постскриптум. «Гілбертові, судячи з його листів, Редмонд сподобався, — писала Рубі. — Чарлі ж, здається, не в захваті».

Отже, Гілберт пише Рубі. Чудово! Звісно, він має на це повне право. От лише..! Енн не знала, що першого листа Рубі написала сама, а Гілберт відповів на нього просто із чемності.

Дівчина презирливо відкинула листа Рубі вбік. Проте всю гіркоту, котру здійняв їй у душі той постскриптум, геть-чисто змив веселий, радісний, повний таких жаданих новин лист Діани. Подруга, може, трішки забагато писала про Фреда, та все ж не оминула увагою жодної справді цікавої теми і, читаючи, Енн мовби знову опинилася в Ейвонлі. Марілла писала сухо й безбарвно, і ніяких пліток, ані виявів почуттів не було в її листі. Проте від нього віяло духом простого й безпечного життя в Зелених Дахах, незмінного спокою й любові, котрі завжди чекали там на Енн. Лист пані Лінд був повен церковних новин. Вільна від хатніх клопотів, пані Лінд могла тепер присвятити церкві більше часу, усією душею вболіваючи за перебіг тамтешніх справ. У листі вона обурювалася бідолашними «заступниками» пастора, одного з яких належало обрати на тимчасово вакантну ейвонлійську кафедру.

«Певне, зараз у священики йдуть самі бевзі й нетями, — писала з гіркотою пані Лінд. — Бачила б ти цих кандидатів. А що вони мелють у своїх проповідях! Чи не половина з того — просто вигадка, а найгірше те, що в жодного з них немає міцної теологічної позиції. Та не було ще серед них жахливішого, ніж той, що його ми слухаємо зараз. Бере собі текст із Біблії, а проповідь каже геть про інше. Та ще заявляє, буцім не вірить, що жоден язичник не увійде в Царство Небесне. Треба ж таке! Тоді, виходить, усі гроші, котрі ми пожертвували на місіонерські служіння, були витрачені намарне, от що! У неділю каже, мовляв, наступного тижня читатиме проповідь про сокиру, що плавала. Краще взявся б ретельніше за Біблію, та й не чіпав сенсаційних тем. Коли вже пастор не може в Святому Письмі знайти собі теми для проповіді, то все геть сходить на пси, будь певна! Яку церкву ти відвідуєш, Енн? Сподіваюся, ти робиш це регулярно. Люди часом занедбують церкву, живучи далеко від дому, і я гадаю, студенти коледжів щодо цього великі грішники. Я чула, що дехто з них навіть уроки вчить у неділю! Сподіваюся, Енн, ти ніколи не впадеш так низько. Пам’ятай, як тебе виховували. І пильнуй з тим своїм новим товариством. Хтозна, що за набрід там по коледжах учиться. Зовні вони, може, як гроби побілені, а всередині — хижі вовки, будь певна. І краще навіть не розмовляй із жодним хлопцем, коли він не з нашого острова.

Я забула тобі розказати, що сталося того дня, коли пастор приходив до нас. У житті не бачила нічого кумеднішого. Я й Маріллі сказала: оце б Енн посміялася, якби тут була. Навіть Марілла сміялася. Бач, він — низенький гладун, і ноги в нього криві. А до нас тоді забрів той старий велетенський кнур пана Гаррісона, зайшов у задні двері — та ще ж саме в ту хвилину, коли пастор вийшов на поріг. Кнур кинувся геть, але не мав як вибігти, хіба поміж ніг пастора. Проте був він такий великий, а пастор такий низький, що його він і поніс на власній спині. Капелюх у пастора полетів в один бік, а ціпок — в інший, саме в ту мить, як ми з Маріллою вибігли з кухні. Ніколи не забуду, як він змінився на виду. Та й бідолашний кнур на смерть перелякався. Тепер щоразу, коли я читатиму в Біблії про знавіснілих свиней, що кинулися із кручі в море, буду згадувати, як кнур пана Гаррісона мчав схилом, несучи на собі пастора. Він, мабуть, подумав, що то Нечистий замість вселитися в нього, скочив йому на спину. Добре, хоч двійнята ніде поблизу не крутилися. Не слід їм бачити пастора в такім непоказнім становищі. А він зіскочив — чи то впав із кнурової спини вже перед самісіньким струмком. Кнур собі, як навісний, кинувся через струмок просто в ліс. Ми з Маріллою підбігли до пастора, помогли йому підвестися й обтрусити пальто. Він, хоч і не забився, та дуже розсердився. Винуватив нас із Маріллою в усьому, хоч ми йому пояснили, що то кнур не наш, і що нам самим він дошкуляв ціле літо. Та й чого пастор пішов до задніх дверей? Пан Аллан ніколи так не робив. Нескоро вдасться нам знайти такого пастора, як був пан Аллан. Та нема лихого, щоб не вийшло на добре. Опісля цього випадку ми ніде не бачили ані сліду цього кнуряки, і я певна, що вже й не побачимо.

В Ейвонлі життя минає спокійно. Зелені Дахи виявилися геть не такі відлюдні, як я страшилася. Хочу взимку почати плести ще одну бавовняну ковдру. У жінки Сайласа Слоуна є гарний новий візерунок із яблуневими листками.

Для розваги я тепер читаю в бостонській газеті, що її надсилає мені небога, колонку про суди над убивцями. Досі я ніколи не читала таких речей, але часом буває цікаво. Жахливе місце, напевно, ці Штати. Сподіваюся, Енн, ти ніколи туди не поїдеш. Але як тепер дівчата вештаються по всьому світі — страх та й годі. Я завжди згадую сатану із Книги Йова — як він ходив туди й сюди, униз і вгору. Не вірю я, що такий був Господній задум для нас, от що.

Деві поводиться незле, відколи ти поїхала. Тільки раз утнув якусь шкоду, і Марілла покарала його, змусивши цілий день носити Дорин фартушок, то він пішов і порізав їх усі на клапті. Я його за це відшмагала, а він тоді пішов ганяти мого півня й заганяв до смерті.

У моєму домі оселилися Макферсони. Вона вправна господиня й любить усюди наводити лад. Повисмикувала всі мої лілеї, бо каже, що з ними сад має страшенно занехаяний вигляд. Ті лілеї висадив Томас невдовзі по нашім весіллі. Її чоловік, здається, милий і добрий, та вона ніяк не відвикне бути старою панною, от що.

Не мордуй себе уроками і неодмінно вдягай теплу білизну, коли надійдуть перші приморозки. Марілла за тебе дуже хвилюється, та я кажу, що здорового глузду в тебе стало куди більше, ніж я колись припускала, і що ти даси собі раду».