«Ілюстрована Історія України» - Грушевський Михайло Сергійович (читать книги бесплатно .TXT) 📗
Так розпочало ся правлїннє останнього українського гетьмана, що потрівало без малого пятнадцять літ. Весною 1751 р новий гетьман одержав від цариці гетьманські клейноти і грамоту подібну змістом до грамоти даної Скоропадському, відпущено його на Україну і він прибув в свою столицю. Знов з великою нарадою справлено наступленнє на уряд нового гетьмана. Подібним порядком як при виборі, тільки вже везли ся генеральними старшинами на конях і в каретах гетьманські клейноти, окружені бунчуковими і військовими товаришами; везено царську грамоту дану Розумовському і їхав він сам теж в роскішній каретї, запряженій шістьма конями, окружений скороходами і лакеями, в супроводї бунчукових товаришів, запорозьких козаків і компанейцїв. В церкві наступило проголошеннє царського потвердження, потім клейноти відвезено до гетьманської палати, і там гетьман приймав обідом старшину й иньші чини. Українські лїтописцї з великою докладністю поописували всі сї церемонії—останній відблиск української державности, і заховали їх в своїх лїтописах як останню радісну подїю українського житя перед доконечним скасованнєм української автономії.
Сам новий гетьман був чоловік зовсім чужий Українї й її житю. Він виріс в Петербурзі, був усім звязаний з петербурським панством. Його довіреним дорадником був Гр. Теплов, бувший його учитель, чоловік хитрий і недобрий, українським порядком неприхильний. Його пізнїйша записка „про непорядки в Малоросії" дала цариці Катеринї матеріал против українського гетьманського і старшинського правління, для його скасовання, і на Україні Теплова вважали головним провинником в скасованню гетьманства. Оповідали, як ще в перший обізд України з новим гетьманом стала ся пригода: в Чернигові вітер здер з Розумовського кавалерію св. Андрія і Теплов підхопив її; з того стара Розумиха ворожила синови лихо від Теплова і радила не держати при собі Теплова і не слухати, але той не послухав і від того пропав.
На Україні Розумовський нудив ся, проживав частїйше в Петербурзі; держав себе не як товариш української старшини, а немов якийсь володар з божої ласки, і завів у своїй глухівській резиденції двір на взірець двору петербурського. В справи українські не дуже мішав ся, і Україною правила старшина по своїй волі, зносячи ся безпосереднє з сенатом і росийським правительством. З огляду на впливи і значіннє Розумовського в правительственних кругах, ріжне росийське воєнне і иньше начальство не важилось мішати ся і командувати на Україні по давньому. Клопіт був тільки через Запороже:
все виникали на Сїчовиків скарги, то з приводу нової лїнїї кріпостей, що захопила старі запорозькі землї, то з приводу нападів Запорожцїв на землї кримські, турецькі і польські, і з Петербурга раз-у-раз наказували гетьманови тримати Сїч в порядку, а в дїйсности се було, розумієгь ся. неможливо, і приготовляло Січи гіркий кінець. Поза тим українське житє під охороною царської ласки до останнього гетьмана текло досить спокійно, старшина мала змогу упорядковати устрій і відносини українські по мисли своїй: те що зроблене було нею за сей час, пережило потім і скасованнє гетьманства, а в дечім дожило і до наших часів. В сїм вага сих часів останнього українського гетьмана, хоч який не цїкавий був він сам своєю особою.
103. Устрій і суспільні відносини Гетьманщини
З попереднього ми знаємо в головнїйшим, як формував ся устрій української Гетьманщини (див. особливо гл. 83). Військовий поділ на полки й сотнї з часом осів на землю, став поділом на округи полкові й сотенні, а потім як скасовано польський устрій, сей військовий козацький устрій, зайнявши його місце, почав переходити в загальну управу, адміністрацію. Не так легко одначе було сьому військовому устроєви, приладженому більше до воєнної мобілізації, нїж до адміністрації, перейти в систему такого загального, общеземського правління. Коло сього треба було богато попрацювати, і кращі представники української старшини працювали над сїм щиро—але бачили ми, які трудности стрічали вони в тім з боку росийського правительства, що замишляло зовеїм скасувати автономний український устрій, посилаючи ся на його непорядки, а зовеїм не бажало Його упорядковання Полуботок згинув через сї свої заходи; Апостол в коротке своє правліннє встиг тільки дещо зробити в сїм напрямі, а потім наступили тяжкі часи великоруського правління, коли нові власти і ріжні постороннї великоруські начальства, воєнні і адміністративні, своїми мішаннями й роспорядженнями, часто суперечними і безтолковими, заплутували до решти українську управу.
В центральнім правлінню цїлої Гетьманщини з початку сформували ся два зверхнї уряди, оден—військова або генеральна канцелярія другий—генеральний суд. Військова канцелярія завідувала справами військовими і загальними, на чолї її стояв військовий (генеральний) писар. По смерти Апостола вона обеднала ся з правящою колегією, як вищий уряд, під назвою генеральної військової канцелярії. Військовий суд судив генеральний судя, з початку сам оден, а потім, як знаємо, зроблено сей суд колегіальним: придано суді засїдателів, і так став ся пізнійший генераляний суд. При поставленню на гетьманстві Апостола відділено було в осібну управу ще скарб військовий визначивши до того двох підскарбіїв; рахунки вела осібна скарбова канцелярія і при нїй рід державного контроля: комісія рахункова (счетная). Нарешті була ще осібна артилєрийська канцелярія, під начальством обозного: вона завідувала військовою арматою і призначеними на те маєтностями і доходами.
Рада військова перестала збирати ся уже з часів Самойловича і деяка память про неї зіставала ся тільки при виборі гетьмана, і то тільки для прикраси. Всякі важнїйші справи рішала рада старшини, скликувана гетьманом; справи звичайнїйші або пильнїйші—рада гетьманська з генеральною старшиною і полковниками.
Після того як правобічна Україна одійшла до Польщі, Гетьманщина поділяла ся на десять полків: Стародубський, Чернигівський, Київський, Ніжинський. Прилуцький. Переяславський, Лубенський, Гадяцький, Миргородський і Полтавський. Полки і тепер були дуже не однакові що до величини, людности та числа козаків, яке значило ся в них. Так напр. в 1723 р. в Ніжинськім полку було 8 сотень і в них без малого 10 тис. козаків (6566 конних і 3379 піших), в Київськім 8 сотень і в них не сповна 3 тис. козаків (1657 кінних і 1269 піших). Всього в десяти полках було тодї 114 сотень і близько 50 тис. козаків. В 1735 р. правительство віддїлило зпоміж козаків для дійсно військової служби ЗО тис. „виборних" заможнїйших, подїлившиїхпропорціонально по полкам, а решту призначило в „подпоможчики" виборним (пізнійше одначе так обернуло ся, що навпаки сї підпоможчики служили службу коштом заможнїйших виборних).
Головна вдасть в полку належала полковникови. Хоч в кождім полку була подібна полкова старшина як в цілім війську, але вона не мала в правлінню особливого значіння, і взагалі в XVIII віці вдасть і сила полковників незвичайно зросла. З того часу як московське правительство взяло в свої руки іменованнє полковників і заборонило гетьманови скидати їх без волі царської, значіннє полковників дуже підняло ся, і гетьман з генеральною старшиною не мали великої сили над ними. З другого боку стратило всяке значіннє в полковій управі, так само як і в військовій, рядове козацтво. Самопорядкуваннє зістало ся тільки в громадах козачих. Навіть сотників полковники звичайно визначали своєю властю, а хоч по закону сотників, чи кандидатів на сотника ніби то мала виберати сама сотня, та се робили вже не сотенні козаки, а сотенна старшина—як що такі вибори робили ся. Таким чином од козацького самопорядкування не зістало ся майже нічого, і на скільки зістало ся ще взагалі самопорядкуваннє, в справах, які виходили за межі громади, то було воно старшинське— лежало в руках старшинських родів, що під назвою товаришів бунчукових, значкових і значних військових сотворили привілегіовану дїдичну (наслідственну) верству— „шляхецтво", як вони себе називали, і все правлїннє гетьманське XVIII віку має характер панський, аристократичний (старшинський). В повній залежности від нього стояли міщанські громади. Меньші, так звані ратушні—підлягали просто полковій і навіть сотенній управі; більші, так звані магістратські—такі що мали повний магістрат, управу німецького права, мали бути незалежні не тільки від полковників, а навіть самому гетьману тільки в деяких справах підлягати (таких городів в середині XVIII в. рахують десять). Але й сими в XVIII віці розпоряджали-ся полковники досить самовільно. Духовенство, хоч підлягало безпосередно синодови, через своїх владиків, — одначе на дїлї стояло також в сильній залежности від старшини. Не говорити вже про рядове козацтво і посполитих—панських підданих: вони стояли під повною властю старшини.
