Вогнесміх (1988) - Бердник Олесь Павлович (читаем книги онлайн txt) 📗
Товкач зустрів Гриця радісним вигуком і докором:
— Кочегаре, як тобі не совісно? Я ж тебе чекаю, як прадавні євреї манни з неба, а ти десь повіявся. Знаю, внаю, — амури! Сердечні діла влаштовуєш? Далася тобі та циганочка. Ну, ну, не насуплюйся. Треба приступати до роботи. А у мене, братику, млинець не спікся. Підгорів млинець. Я розповів членам редколегії про поїздку, про новий струмінь сміху, котрий нам вдихнув народ, про задум нової назви — «Самосміх» — з самокритичним першим номером. Похвалили ідею, самовисміювання підтримали, але… розпочинати з себе не рекомен-ду-ва-ли! Який же там авторитет буде в часопису, — сказали мені, — редколегія котрого почне гумористичним стриптизом займатися? Несерйозний буде такий журнал! Так що, кочегаре, нова назва поки що не пройде. «Хроном» були ми, «Хроном» і залишимося! Поки що! Головне, — сказали колеги, — не те, чи ми «Хроном» називаємось чи, може, скажімо, «Голоблею», а щоб нас шанували, любили — і побоювалися! Бо якщо тільки регіт та зубоскальство, то мерзотники осідлають нашу критику і любесенько загортатимуть у сторінки «Хрону» ковбасу для закусону під «сто грамів для трьох». Охо-хо-хо! Тяжка ноша сміху, кочегаре, ой тяжка! Інколи мрію: скоріше б зіграти в ящик, скласти на грудях руки й насупитися, тайком радіючи, що вже не треба надривати кишки людям і собі. Хе-хе! Жартую, звичайно. Хто ступив на гумористичну стежку, тому повороту до серйозності нема! Навіть на тім світі доведеться чортів веселити. А чого — я не заперечую. Рогаті сміятимуться, менше шуруватимуть багаття, грішникам полегшення. Ба, та ти, я бачу, сумненький! Чого б то? Про радість з новими знайомими гомонів, а заразився печаллю? Нелогічно, кочегаре, нелогічно…
Гриць терпляче дослухав до кінця теревені Товкача, а потім розповів про свої наміри, відверто й щиро сказавши, що від поїздки на Папуа залежить його доля, щастя, що, може, його намір у когось викликатиме лише скептичну посмішку, але, знаючи Саливона Оверковича як людину великодушну й мудру, котра на всяких таких ситуаціях зуби з’їла і може збагнути всю складність і незвичайність його задуму, він просить…
Товкач перебив Грицеве мекання й бекання рішучим жестом:
— Не будь гімназистом, кочегаре! Їй-богу, гумор — то одне, а патока — цілком інше. Навіщо так багато розпатякування? За такою дівкою можна, братику, не лише на Папуа летіти, а в Туманність Андромеди! Хіба не так? Згадай Івана Єфремова: у нього герої проривають час і простір, щоб кохатися з червоношкірими красунями планети, що кружляє біля Епсилон Тукана. Хе-хе! Така наша чоловіча планида! — Товкач удавано занепокоєно пошкрябав лисину. — Вічно мчатися за жіночою спідницею, а потім переконатися, що там всього-на-всього відьма в ступі! Ну, ну! Я не про твою Русалію. Твоя, безумовно, поза всякими сумнівами. Так от, не треба додаткових психологічних викрутасів, я тебе люблю і все, що можна, зроблю. А може старий, лисий Товкач досить багато. До речі, я вже цікавився твоєю відьмочкою, дуже хвалять її спеціалісти. Кажуть, Русалія Чандра — геніальний інтуїтивіст в царині психіатрії та психології. Учений з великими перспективами. Нетрадиційні умовиводи, надзвичайна комунікабельність з хворими. Ти, правда, це й сам відчув, хе-хе! Так от, слухай далі. Я оце подумав, і блиснула в мене геніальна ідея. Днями в Полінезію відлетіла наша антропологічна експедиція для вивчення тамошніх звичаїв та іншої мури в царині етнографії тощо. Там вони розіб’ються на групи: частина в Індонезію, дехто на Папуа, ще хтось на якісь там острови. Я погомоню з компетентними людьми, можна буде тебе пристебнути навздогін до цієї експедиції і зорієнтувати на Папуа. О, ясно?
— А як? З якими повноваженнями?
— Ага! Загорілося? Ич, припекло! Повноваження йому подавай. Розшукати Аеліту в джунглях Нової Гвінеї — хіба маленьке повноваження? Капітана Гранта ціла банда розшукувала на чолі з лордом, а ти— сам, однісінький. Жартую, жартую. Так слухай… Ти будеш представником нашого часопису, але не липовим. Чуєш? Ганяйся там за своєю коханою, зустрічайся, милуйся чи кам’яній, тремти, але роби й нашу кровну справу. Знайомся з гумором тих країв, вивчай їхні сатиричні традиції, всі нюанси сміху й веселощів. Та ти сам знаєш, що і як! До речі, ти ж знаєш, що твоя Русалія Чандра поїхала вивчати екзотичну хворобу, при якій від сміху вмирають люди. Чув?
— Знаю, знаю…
— Та це ж і до нашої парафії відноситься. А що — треба й з цього боку підійти. Хе-хе! А хіба наші бюрократи від гумору та сатири не врізують дуба? Ще й як! Може, й там всякі полінезійські бюрократи не можуть перенести сміху. Отака проста розгадка. Хе-хе! Жартую. Отож домовилися: я гомоню з компенентними людьми, а ти — будь готовий, як піонер! Хоч ти ще й не заслужив такого славного відрядження, але благословляю. З бандитами ти справився, отож за твою емоційну сферу можна не боятися, в аборигенок не закохаєшся, оскільки твій об’єкт притягує тебе непереможно, англійську мову, здаться, знаєш пристойно…
— В дорозі ще надолужу…
— Тоді — готуйся! Що? Сумніваєшся? Клянуся «Хроном» — ти зустрінешся із своєю циганкою на Папуа. Ага, ледве не забув: я тобі, ти — мені! Захопи мені гарненьку мартишку, мавпочку, як будеш вертатися назад. Сувенір. Хе-хе! Жартую. Нащо вона мені? Досить глянути в дзеркало — і маєш безплатного шимпанзе. Хіба неправда? Але жарти по боку, маю до тебе сурйозне прохання: дізнайся все, що можна, про отих самих «вогнеходців», чи як там їх називають. Не міфи, кочегаре, а суворі факти. Якщо щось серйозне і варте уваги — хай вчені публікують. А якщо містифікація — в «Хрін» помістимо. Чудово — хіба не так? Ось тобі й спецзавдання. З Боголо зустрінешся, він все зробить, аби ти потрапив куди слід. Цей учений і Русалію опікає, то й тебе не залишить напризволяще. Може, й сам по вогню походиш? А що — можна буде таку прес-конференцію провернути, що аж завидки всіх візьмуть. Ага, ти ж іще суду не відбув. Підганяй діла, а я тим часом прокручу в ОВІРі та в інших місцях. Ну, кочегаре, хіба думали ми, що із сміху отаке серйозне діло вигорить?
***
На станції «Мир» — час відпочинку. Чуров і Марусишин сплять, а Юрій не може навіть задрімати всупереч суворій інструкції: навала нової інформації, яку вони здобули в двотижневому польоті, розпирає свідомість, вимагає осмислення. І тривога, тривога, тривога! Останнє відкриття, інтегрований підсумок якого здійснила ЕОМ кілька годин тому, хоч він теоретично й був готовий до нього, потрясло й збентежило: чи стане тривожна вість для мислячих істот сигналом до глобального пробудження?
Юрій поглянув в ілюмінатор. Станція пропливала над затемненою Західною півкулею, видно було мерехтіння щупалець нью-йоркського спрута, далеку заграву Чікаго, ланцюжки прибережних міст та промислових комплексів. Внизу — Атлантика. Незабаром Європа, а потім — рідний край. Черговий зв’язок з Космоцентром. Нині його чекає розмова з братами: повідомлено, що для бесіди приїхали Іван і Борис. Брата-кібернетика він сам кликав, а чому прилетів землелюб, що його зацікавило? Той чорноземний мовчун так просто від ріллі не одірветься.
А свідомість розгортає свою паралельну стрічку, і на сторінки блокнота лягають похапливі рядки:
«Настала пора термінового перегляду більшості «очевидних» істин. Ми загіпнотизовані об’єктивним потоком наукової інформації і потрапили в полон тунелю, котрий запланували в перші дні народження позитивної науки, дитячого матеріалізму. Інструмент діалектики, якою вчені клянуться й божаться, насправді не став для багатьох дослідників скальпелем пізнання, і «очевидізм» застилає обрій досліджень. Наука заповнена безліччю міфів і аксіом, прийнятих апріорі. Це було б не страшно, хай би люди бавилися тими чи іншими уподобаннями, бо силою істину не нав’яжеш, але… Але тепер, коли планета, а може, й цілий космічний регіон постали перед загрозою катастрофи, ми не маємо права на псевдонаукову гру. Кожне твердження, гіпотеза, кожна ідея повинні перевірятися суворо й безкомпромісно. Не зручні теоретичні жупели, до яких легко можна підганяти ті чи інші факти, а безстрашні висновки пробуджених мандрівників Космосу. Ми не в затишній домівці, під кришталевим склепінням деміурга, як гадали древні, а під ураганом таємничої реальності, що несе планету у безодню.
